При першому ж погляді окупантам хочеться подерти її на шматки, адже вона є ще одною цеглинкою у височенній стіні, що розділяє російських загарбників і український народ. Мова про вишиванку – спадщину наших предків, яка нині набула нових актуальних сенсів. Саме вишивка допомагала херсонській майстрині та письменниці Олені Маляренко триматися в окупації та пережити потоп, що стався внаслідок підриву окупантами Каховської ГЕС.
Всю окупацію Олена Маляренко провела у Херсоні. Там же була й після підриву росіянами дамби Каховської ГЕС. Тоді затопило й будинок пані Олени. Тому багато вишитих речей із власної колекції були зіпсовані. Жінка і зараз живе в місті, незважаючи на постійні російські обстріли. Триматися допомагає, зокрема і улюблене заняття, якому пані Олену ще в дитинстві навчила її бабуся. І хоча майстриня почала вишивати змалечку, за її словами, лише нещодавно по-справжньому усвідомила цінність цього українського символу. Про це вона розповіла в інтерв’ю, опубліковане пресслужбою Херсонської ОВА до Дня вишиванки 16 травня.
«Для мене вишиванка – це пам'ять історична, пам'ять культурна, наше уявлення про красу і світ, яке законсервоване у зображеннях та стібках. Всі, хто мене знає з юності, пам’ятають, що я весь час щось вишиваю», - розповіла пані Олена.
Роботи пані Олени, фото зі сторінки Відділу мистецтв Гончарівки
Однак детальніше вивчати історію української вишивки, особливості орнаменту різних регіонів майстриня почала після повномасштабного вторгнення.
«Коли в 2022 році росіяни окупували Херсон, в мене захворів чоловік. У нього стався інсульт після спілкування з росіянами. Поки сиділа біля нього, вишила собі футболку, сорочку, вишила рушник. Чоловік на все це дивився і казав: яке воно красиве! І я з тих пір в окупації на зло росіянам почала носити власні вишиті вироби і більше вивчати традицію вишивок, розбиратися де наше регіональне, де інше…
І я бачила, що те, що я ходжу в хустках українських, у вишиванках – це дуже підбадьорює людей. Найдивніше було те, що я їздила по окупованому Херсону і розвозила людям їхні замовлення. І це був наш такий маленький спротив. Не всі наважувалися носити (вишиванки – авт.), але багато хто, коли виїхав, повіз із собою вишиті в окупації футболки», - поділилась майстриня.
Майстриня розповіла, що на початку окупації придумала дизайн футболки, який втілила в життя – вишите серце з написом – «I love UA». Прикрашений вишивкою одяг стали замовляли херсонці в окупації, і це за словами Олени Маляренко, був прояв спротиву.
«Там було жовто-блакитне серце вишите кучерявим швом. Це дуже красивий шов, адже кожен елемент подібний на маленьку трояндочку. І от з цих трояндочок я робила серце і писала «I love UA». Я показала знайомим і в мене почали оці футболки з «I love UA» замовляти.
Було дуже дивно їздити по окупованому Херсону з повною торбою «I love UA». Але саме ця робота допомогла мені позбутися страху. Особливо, коли я пішки йшла з центру на Таврійський мікрорайон мене зупинили і почали дивитися, що в мене в рюкзаку, і вони просто не побачили ці футболки. І тоді я подумала, що боятися більше не буду», - згадує жінка.
.jpg)
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми вдягали вишиванки і "вишивали" перед окупантами – мозолили їм очі». Історія спротиву херсонки
Дві вишиті роботи особливо дорогі серцю пані Олени. Це вишиванки її бабусі та прабабусі. Їх вдалось врятувати з потопу після підриву Каховської ГЕС.
«Це вишивка, яку я пам’ятаю з дитинства. Вона висіла у бабусі Тетяни тут в Херсоні. Вона сама таким дрібнесеньким хрестиком все це вишила в 50-х роках, коли її молоденькою студенткою спрямували в Скадовськ.
Друга дорога для мене річ, яка святкує свій 100-річний ювілей уже, вишила моя прабабуся з Черкащини. Таку от мисливицю. Ця річ була у нас на дачі. І я її встигла забрати, бо деякі речі, які були на дачі, – втонули, їх змило, бо у нас був маленький дерев’яний будиночок», - розказала пані Олена.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дім схожий на дно річки, тільки замість риб плаває техніка та книжки. Історія підтоплення від херсонки Олени Маляренко
З вишитими речами, які були зіпсовані російською навалою, у Олени Маляренко пов’язано декілька історій. Та всі вони вкотре демонструють, як сильно росіяни ненавидять нас та нашу культуру.
«Перед окупацією я працювала директором Станіславської бібліотеки і там ми з колегами збирали вишиванки. Ця робота почалась ще до мене – в 60-х роках. Кілька поколінь збирали вишиванки, бо було близько півсотні експонатів. Це були рушники, дві сорочки, серветки, я, наприклад, привезла вишитий бабусею портрет Шевченка та дві ікони вишиті. І от росіяни просто рвали це на ганчір’я. Коли катували людей вони перев’язували нашими рушниками рани. І це було страшно… Я зі Станіславської бібліотеки забрала декілька речей, відіпрала і вони зберігалися у мене. Та вони потонули разом з вишитою цією скатертинкою (на фото). Справжня українська хустка колись виглядала саме так. Я зробила цю роботу і вона потонула (після російського теракту на ГЕС – авт.). На ній сажа – це піч впала на неї, бруд річковий є, бо вона дуже погано відіпралася, але це уже не скатертина, якою можна користуватися, а експонат», - розказала Олена Маляренко.
Вцілілу скатертину майстриня передасть до художнього музею, де в якості експонату вона засвідчуватиме російську агресію і нашу українську витривалість.
Фото із соцмереж, скріншоти - відео ХОВА.
Тэги: