На деокупованій території Херсонської області працювала команда правозахисної організації Truth Hounds. Що вдалося задокументувати учасникам місії? Про воєнні злочини російських окупантів на правобережній Херсонщині розповів в ефірі «Громадського радіо» Роман Коваль – документор, координатор комунікаційного департаменту Truth Hounds.
Довідка. Truth Hounds – команда досвідчених спеціалістів з прав людини, яка документує воєнні злочини та злочини проти людства з 2014 року. Вони борються проти безкарності осіб, які вчинили міжнародні злочини, та проти серйозних порушень прав людини.
- Ми не їхали на території, які були деокуповані щойно в листопаді. Натомість ми їхали на ті території, які були деокуповані від 4 вересня до 4 жовтня. Зокрема, ми працювали по відрізку від Високопілля до Великої Олександрівки, – розповів Роман Коваль.
За його словами, організація Truth Hounds почала працювати по південних регіонах з травня, зокрема по основних хабах, куди переміщувалися люди, евакуйовані з окупації. Люди з Херсонщини найчастіше виїжджали до Кривого Рогу. Правозахисники опитували їх, документували все.
- І так трапилося, що ми назбирали великий масив інформації, яка стосується Високопільської громади, Кочубеївської громади, Великої Олександрівки, Малої Олександрівки. Тобто для нас ці місця представляли значний інтерес, оскільки ми маємо вже доволі суттєвий пул свідчень, які наповнені, зокрема, ідентифікуючою інформацією про окупантів, які перебували на тих територіях. І для того, щоб зібрати той пазл, повністю ідентифікувати ті підрозділи, які там стояли, ймовірних виконавців злочинів, нам потрібно було їхати саме сюди, – каже правозахисник.
Типи воєнних злочинів, які вдалося зібрати, майже нічим не відрізнялися від тих, які команда документувала на Харківщині, Київщині, Сумщині, Чернігівщині.
- Ми зосереджувалися на обстрілах і задокументували кілька випадків полону цивільних. Ми знайшли місце, де розміщувалася доволі велика й жорстока катівня – у Великій Олександрівці, куди звозили людей з усіх навколишніх сіл. Там їх катували струмом. Крім цього, нам стали відомі випадки вбивств цивільного населення, розстрілів, – зазначає Роман Коваль.
За його словами, у цих населених пунктах доволі часто відбувалися ротації. Точно відомо, що там стояли підрозділи різних регіонів, і зараз правозахисники перебувають на шляху до остаточної їх ідентифікації. Попередньо кажуть, що це підрозділи Республіки Чечня, Дагестану, також спецпідрозділи ФСБ, які розміщувалися у Великій Олександрівці. Вони забирали місцевих у полон і катували їх там. Також були підрозділи з Республіки Бурятія, а поліцейські функції виконували підрозділи з «ДНР».
- Я згадував уже про катівню у Великій Олександрівці. Вона була розташована в будинку місцевого жителя поруч із 1-ю школою, де розміщувалися російські військові. У підвалі та в кімнаті цього будинку облаштували катівню, – розповідає Роман Коваль. – Нам відомо, що влітку в підвалі та всередині цього будинку утримувалося близько 58 цивільних, майже всі з них пройшли катування струмом. Окупанти чіпляли електроди людям на пальці, обмотували ними руки й били струмом. Ми знаємо позивні двох військових, про яких особливо часто розповідали місцеві мешканці. У старшого з цих військових був позивний Сєрий. Його не цікавили відповіді людей – на половині відповіді на допиті ти отримуєш розряд електричним струмом.
Також цей Сєрий вигадував, як він вважав, доволі незвичайні та креативні ідеї з приводу того, як катувати людей. Зокрема, одному з наших свідків він запропонував відпустити його додому після того, як він заварить російським військовим каву. А для того, щоб заварити їм каву, треба було під’єднати розірваний електропровід, замкнути його своїми руками. Після трьох таких спроб наш свідок ледь не втрачав свідомість, паморочилася голова, ламало тіло, настільки це було боляче. Тобто нагріти воду було неможливо, щоб зробити каву. Це яскравий приклад насолоди, яку отримували окупанти від тих тортур.
Правозахисник розповів також про кілька випадків неймовірних мінометних обстрілів. Наприклад, окуповане селище Старосілля, розташоване на березі Інгульця, росіяни обстрілювали з мінометів. Якось міна впала поруч із місцевим храмом. І це трапилося наступного дня після того, як до місцевого священика прийшли російські військовослужбовці з вимогою агітувати серед населення тему «референдуму» – що треба приходити, «голосувати» і треба підтримувати росіян. Священик відмовився, а наступного дня поруч із територією церкви прилетіла міна, яка побила частину сусіднього будинку, вибила скло в церкві. Місцеві мешканці мають стійке переконання того, що обстріли по селу мали залякати їх і схилити до співпраці.
За словами документора Truth Hounds, люди настільки не сприймали окупаційні війська, що просили священика домовитися з комендантом населеного пункту про те, щоб російські військовослужбовці не приходили молитися в церкву, куди ходять жителі села. Домовитися вдалося. Але стосовно набожності тих окупантів місцеві розповіли промовисті й цікаві історії.
Наприклад, місцевий священик запитав у одного російського військового про те, чи нормально, що вони вкрали із церкви одяг? На що комендант селища відповів, що навіть патріарх Кирило не вірить у Бога, і, діставши із внутрішньої кишені фотографію Путіна, сказав: «Ось мій бог».
- Ми знайшли щоденник жінки, яка кожного дня записувала те, що відбувається в окупації в її населеному пункті: куди прилетіло, хто загинув, кого вбили. Цей щоденник переривається, тому що ця жінка сама стала жертвою мінометного обстрілу й загинула. Але кілька місяців окупації вона задокументувала, і цей щоденник дає нам відповіді на багато запитань – там є позивні, чіткі дати тих чи інших подій тощо, – розповів Роман Коваль.
Він зазначив, що населені пункти на північній Херсонщині, де працювала команда Truth Hounds, дуже спорожніли під час окупації. Люди намагалися виїжджати через обстріли, через умови життя, які були на грані з нестерпністю.
- Враження від Херсонщини будуть спільними із враженнями з Харківщини у вимірі того, наскільки незрозуміло виглядає те, що за всі ці довгі місяці окупації російські військові не зробили нічого для того, аби людям жилося простіше: не налагоджували ні водопостачання, ні електропостачання, не намагалися покращити інфраструктурну ситуацію. Якщо на Київщині, яка була окупована місяць, можна це пояснити браком часу для того, щоб це зробити, то як пояснити це на Херсонщині чи на Харківщині, мені не зрозуміло, – підсумував правозахисник.
Тэги: