Із середини квітня другий за кількістю населення обласний пункт півдня України живе без централізованої подачі питної води, а технічна вода з кранів придатна лише для туалету. Причина – перебитий росіянами водопровід, який тягнеться на понад 70 км з Дніпра, саме по ньому Миколаїв понад 40 років отримував питну воду.
Поки більшість водогону перебуває на окупованій території, відремонтувати його неможливо. ТЕКСТИ з’ясовували, чи вдалося за три місяці налагодити альтернативне водопостачання і як планують розв’язувати ситуацію в довгостроковій перспективі.
ПЕРЕБИТИЙ ВОДОГІН
12 квітня в деяких районах Миколаєва зникла вода. Місцеві мешканці ще тоді припустили, що це може бути пов’язано з бойовими діями.
«Наш мер попередив, що водопостачання може зникнути. Нам говорили, що Херсонську область, через яку проходить водогін, окуповано й там точаться бойові дії. Багато містян – і я, й усі мої знайомі – мали запас води. Тож поки влада організовувала розвезення питної води містом, люди користувалися своїми запасами», – розповідає місцева жителька Лариса.
«Мене слухали й казали: “Так зрозуміло, Сєнкевич – песиміст, починає розповідати історії, все буде гаразд». Сьогодні маємо те що маємо», – сказав міський голова Олександр Сєнкевич на одному зі стрімів.
Спочатку в «Миколаївводоканалі» пояснювали перебої необхідністю перевести насоси, залучені до подачі води, на резервні лінії електропостачання. Насоси перевели на резерв, але 13 квітня воду так і не дали. Увечері цього самого дня міський голова повідомив, що для усунення проблем потрібен щонайменше ще один день, максимум – 15 число. Проте незабаром стало зрозуміло, що проблема серйозніша. Під час обстеження траси виявили пошкодження внаслідок потрапляння ракети на території, яка перебуває в зоні активних бойових дій.
Після того, як водопостачання зникло, водоканал, бізнес і волонтери почали доставляти воду машинами до житлових районів. Лікарні й деякі інші комунальні установи ще раніше було під'єднано до власних свердловин. Проте багато мешканців певний час змушені були збирати дощову воду або набирати її для технічних потреб прямо з річки.
«За графіком у певні точки по місту приїжджали великі вантажівки по 16 кубів води. І там містяни, вистоявши чергу, могли набрати воду безплатно. Деякі муніципальні заклади, як-от лікарні й дитячі садочки, мали свої свердловини, тож постійно були забезпеченими водою. І з цих свердловин могли набрати собі воду всі громадяни», – пояснює Дмитро Давиденко, координатор волонтерського центру «ДОФ» (від назви «Дім офіцерів та флоту» – ред.).
Літнім і маломобільним людям допомагали волонтери – вони адресно доставляли баклажки з водою під двері. Такі проєкти тривають і досі – наприклад, для сімей з маленькими дітьми.
Про те, коли й куди під’їжджатимуть машини з водою, миколаївці дізнавалися з офіційних каналів інформування місцевої влади у фейсбуку й телеграмі. Заяви про місця та час роздавання води публікували в місцевих інтернет-ЗМІ, на публічних сторінках представників місцевої влади, у спільнотах місцевих у соцмережах. Паралельно почали розконсервовувати й бурити нові свердловини. Частиною з них також опікуються благодійні організації, бізнес і волонтери. Хоча машин і свердловин щотижня стає більше, на величезне місто їх усе одно недостатньо, багатьом доводиться йти по питну воду за кілька кварталів.
Через певний час вода в кранах усе ж з’явилася. Водозабір організували з Південного Бугу й зі свердловин (детальніше про те, як це відбувається, нижче).
«Душ приймати в цій воді мені доволі некомфортно, я грію собі воду, яку набираю з бочок. Водою з крана змиваю туалет і перу речі. Хоча вода дуже солона, у нас удома вона нормального кольору. Мабуть, тому, що ми поміняли труби у водопроводі на пластикові. А в сусідів із залізними трубами тече вода жовтуватого кольору, адже солона вода їх “роз’їдає” й несе іржу. Тому цю воду не можна використовувати в машинці та бойлері – вона шкодить техніці. Тому одяг я перу руками в цій воді. А потім такі речі, як спідню й постільну білизну, я ще додатково споліскую очищеною водою», – розповідає Лариса.
«Зараз я використовую воду трьох видів. Перший – це бутильована вода із супермаркетів, яка, до речі, завжди була в продажу. Наша родина використовує її для пиття та приготування їжі. Другий тип – чиста вода з точок, де можна набирати. Ми нею полощемо їжу та щось миємо – коротше, використовуємо для всього, для чого не хочеться брати солону воду. Ну й безпосередньо вода з крана – для душу та прання», – розповідає місцевий житель Андрій.
ДОВГИЙ ШЛЯХ ВОДИ В МІСТО
До гострої фази війни впродовж понад 40 років Миколаїв споживав воду з Дніпра. Фізично точка водозабору розташована в Херсонській області, на 10 км вище за течією Дніпра від Херсону, неподалік села Микільське. Звідти ламаним маршрутом на понад 70 км тягнуться дві нитки труб діаметром майже 1,5 м кожна. Вода йде на очисні споруди в селі Галицинове. Водночас перепад висот на шляху становить до 80 м. Сьогодні 80% маршруту проходить територією окупованої Херсонщини.
Місце забору має стратегічне значення – воно перебуває нижче за течією від Каховського водосховища. Останнє відіграє роль «відстійника» для води, яка прийшла з Києва, Черкас, Дніпра та інших міст вище за течією. До того ж ця точка вище від гирла Інгульця – індустріально забрудненої річки, яка несе свої води з Кривбасу. Як наслідок, за словами місцевих чиновників, мешканці Миколаєва отримували кращу воду, ніж жителі інших міст на Дніпрі вище від Херсона. А після очищення миколаївці могли пити воду просто з-під крана.
Чому Миколаїв не міг брати воду з ближчих водойм, якими місто оточене з трьох боків? Причина – високий рівень забрудненості, з яким наявні міські очисні споруди просто не впораються. Обласний центр розташований у гирлах одразу двох річок – Інгулу й Південного Бугу. Вода в обох має підвищений вміст солей і важких металів. Ба більше, з Дніпровсько-Бузького лиману, де Південний Буг і Дніпро впадають у Чорне море, вітряна погода може домішувати солону воду до прісної, яку несе в море Буг, кажуть учені. А це істотно ускладнює процес очищення.
Окремі райони міста, куди не дотягувалася мережа основного водогону, отримували технічну воду зі свердловин (через особливості ґрунту вживати її в їжу також не можна, питну воду в ці райони доставляють). На території міста їх було кілька, законсервованих з кінця 1980-х років.
Проблеми з водогоном із Херсонщини були й раніше. Передусім говорили про зношеність і самих труб, і насосних систем, які качають воду на величезну відстань. Першу нитку проклали в 1976 році. Труби сталеві, вони відслужили своє понад 20 років тому.
До того ж частина водогону лежить просто у ґрунтових водах, тому іржавіння пришвидшується. За останні роки місцеві ЗМІ згадують великий порив у травні 2018 року. Також періодично стаються інциденти з інфраструктурою водогону: користуючись протяжністю труби, зловмисники регулярно крали бетонні плити «інспекторської дороги» – маршруту для спецтехніки вздовж усієї протяжності системи з Херсонської області аж до Миколаєва.
ЯК ЗМІШУЮТЬ ВОДУ В ТРУБАХ
Щоб повернути в крани миколаївців хоча б технічну воду, ухвалили рішення екстрено заповнити систему водою з Південного Бугу, а потім поступово заміщувати її водою зі свердловин – розконсервували частину радянських і почали бурити нові.
«Критично важливо було подати в систему хоч якусь воду. Окрім санітарно-побутових причин (щоб люди не ходили в туалет на вулицю), потрібно було також забезпечити систему пожежогасіння, що є одним з пріоритетних завдань у місті, яке постійно перебуває під обстрілами», – пояснює президент Асоціації «Укрводоканалекологія» Дмитро Новицький.
Одразу закачати в систему лише питну воду зі свердловин було неможливо. Після того, як трубу на Херсонщині перебили, система повністю зневоднилася, і щоб її наповнити, потрібно було закачати 150 тис. куб. м води. Натомість свердловини дають не більш ніж 5-10, максимум 20 тис. кубів на день. У нормальному режимі місто споживало близько 80 тис. кубів щоденно. Тобто без води з Бугу систему ще довго не заповнили б. Проте навіть хлорована, ця вода не придатна для пиття і приготування їжі.
Третього травня Кабмін виділив 56 млн грн на відновлення водопостачання в Миколаєві. Гроші направили на буріння нових свердловин та організацію закачування води з Південного Бугу в систему. Ця технічна вода в кранах частини мешканців з’явилася 9 травня, а 16 травня водопостачання за графіком відновили в усьому місті. Тоді ж Сєнкевич заявив, що питної води у водогоні не буде «ще як мінімум два місяці».
«Нині ми готуємо презентацію окремих чотирьох водозаборів з окремими системами очищення води до рівня питної», – додав він.
«Зазвичай такі проєкти реалізують рік-півтора, але зараз багато процесів спрощено, можна запроєктувати за 3-4 місяці. Це має бути цілий завод, який забезпечуватиме очищення, тиск і необхідні обсяги. Це буде повністю нова система, яка має зняти питання залежності від труби з Херсону. Однак з погляду безпеки найкраще, щоб дві системи функціонували паралельно», – каже Новицький.
Очищення ускладнено тим, що бузька вода значно жорсткіша й солоніша за дніпровську. У лабораторії водоканалу кажуть: у «новій» воді, яку закачують у водогін з Бугу, міститься багато сульфатів і хлоридів.
«Жорсткість цієї води оцінюють у 22-23 мілімолі на кубічний дециметр, а в дніпровській воді цей показник був значно нижчим – 3,5-4 мілімолі. Вміст хлоридів у дніпровській воді був до 40 мг на кубічний дециметр, а в південнобузькій — 2900-3300 мг», – ішлося в повідомленні водоканалу наприкінці травня.
Наявні системи можуть лише змінити органолептику (кольоровість, каламутність води, її запах) та мікробіологію (прибрати кишкову паличку, зменшити кількість мікробів). Для решти потрібне додаткове очищення – зворотний осмос, який прибирає всі солі.
«Друзі, я не знаю, коли буде нормальна вода, до якої ви звикли, тобто питна. Я не можу сказати, коли це станеться. Не думаю, що швидко. Місцева влада працює разом з Мінрегіоном для розв’язання проблеми», – заявив Сєнкевич 1 червня.
«Цю проблему можна розв’язати впродовж двох місяців», – за тиждень додав Віталій Кім.
Проте вже сьогодні в місцевій владі визнають, що найкращим варіантом було б повернутися до водопостачання з Дніпра після деокупації Херсонщини.
«Станом на квітень було викопано 12-16 свердловин. Можливо, стільки само викопали й у травні, й у червні. Але ця кількість не співмірна з потребами Миколаєва. Тобто доведеться на кожному перехресті викопувати величезну промислову свердловину, що коштуватиме дуже дорого. Потрібно буде викопати ці свердловини, на кожну поставити мотори, постійно витрачати електроенергію на обслуговування – це все нераціонально з економічної точки зору й займе дуже багато часу, поки викопають достатньо свердловин, щоб наповнити водогін», – каже Давиденко.
Утім, навіть після деокупації водоканалу доведеться витратити не менш ніж місяць, щоб полагодити трубу, адже вона величезна. Певний час також знадобиться на розмінування. Тож на відновлення водопостачання з Дніпра через Херсонську область найближчим часом сподіватися не доводиться.
ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ МІСТА ВОДОЮ
Ситуація в Миколаєві змусила багатьох причетних чиновників, бізнес та експертів задуматися над тим, як організовано водопостачання в інших містах і чи є в них план дій на випадок схожої ситуації. Приміром, у складній ситуації також був Чернігів, де воду постачають зі свердловин, проте коли насосну станцію пошкодили російські снаряди, місто теж лишилося без води.
«Один з варіантів – обов’язкова наявність у містах системи розвезення питної та технічної води, водовозів, резервуарів, резервних свердловин, генераторів для їхньої роботи, пропрацьованих маршрутів доставлення з сусідніх регіонів, точок роздачі, системи оповіщення про це. Також водою мають бути автономно забезпечені бомбосховища й лікарні», – каже Новицький.
Відповідати за це має місцева влада. Проте наявність у неї додаткових бюджетів на такі проєкти – під великим питанням. Так само відкритою залишається проблема забезпечення самих водоканалів: на сході в них зменшилася кількість споживачів, на заході – збільшилася, але водночас експлуатаційні витрати, а також витрати на ремонти від пошкоджень – лише зростають. Тож імовірно, що ближче до осені міста й комунальники інтенсивніше просуватимуть ідею підвищити тарифи, зокрема й на воду.
