Поліцейська з Одеси Аліна (з позивним «Субару») провела в ротаціях багато років, але стверджує, що продовжуватиме нести службу до Перемоги. Її історію опублікували на сайті Нацполіції Одеської області.
Співробітниця батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Шторм» з 2019 року несла службу у Маріуполі та Бахмуті. Останнім часом вона в Херсоні забезпечує правопорядок та дотримання обмежень, обумовлених введенням правового режиму воєнного часу, виявляє й затримує членів диверсійних груп, займається гуманітарною допомогою, виконує інші заходи, спрямовані на захист цивільного населення та держави.
Аліна не завжди була поліцейською. За освітою вона медик і до 2014 року працювала за фахом. А у правоохоронні органи пішла за прикладом дядька і брата. Жартуючи, каже: характер у неї бойовий, як у батька. А той військовий, захисник України.
«Оскільки мені подобаються собаки, у мене вдома їх аж троє, я пішла одразу у кінологічний центр. Дресирувала вуханів, виїздила з ними на виклики – розшукувала грабіжників, вбивць та інших злочинців, безвісти зниклих людей, наркотики та зброю», - згадує старший сержант поліції перші кілька років служби в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області.
У «Шторм» поліцейська подала документи 2019 року, дізнавшись про набір у спецпідрозділ.
«Я розуміла, куди я йду, що буду брати участь в операції Об'єднаних сил, їздити в ротації на Луганщину чи Донеччину. І хотіла захищати свою державу», - пояснює Аліна свій вибір.
Поліцейська несла службу на Донецькому напрямку. На блокпостах перевіряла громадян та транспорт, виявляла незаконні в обігу зброю та боєприпаси, крадені речі, сепаратистів, диверсантів.
«Мене ніщо і ніхто не стримував, окрім мами. Вона єдина намагалась відмовити від небезпечної роботи. Але я сказала їй, що повинна захищати країну, її, доньку. Я так вирішила. І працюватиму далі, як всі», - каже поліцейська взводу № 1 батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Шторм».
24 лютого 2022 року спецпризначенка була на службі в Маріуполі.
«Десь о 5-й годині ми почули потужні вибухи біля нашого посту. Вони довго не припинялися. Було страшно. Я спитала у командира, що трапилось. І він сказав: почалася повномасштабна війна. До 26 лютого ми залишались на своїй дислокації, потім виїхали у Дніпро, а звідти згодом – у Бахмут, де були до серпня. Весь час на блокпостах», - згадує поліцейська початок широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну.
Розповідає: важко було дивитися, як нещадно стріляють московити, падають будинки, горять автівки, страждає мирне населення. Аліна з колегами постійно допомагали цивільним – виїжджали на прильоти, діставали з-під завалів людей та тварин, евакуйовували їх у безпечніші місця. Тут знадобилися і знання з медицини – комусь рану обробити, перебинтувати, комусь ліки підібрати. Сталевий характер та навички виживати в екстремальних умовах допомагали триматися.
«У поліції я багато чому навчилася: вправно стріляти з вогнепальної зброї, тактиці самозахисту, рити окопи. Хоча, правду кажучи, рити окопи і ходити в повному екіпіруванні 24/7 – найважча робота, як на мене. Але найгірше – бачити смерті. Коли гинуть люди, фізична втома йде на другий план. Ти береш себе в руки і біжиш захищати та допомагати, не думаючи про те, у якому ти стані – чи спала, чи їла, чи розчісувалася», - каже поліцейська.
Після Бахмута Аліна служила на звільнених від загарбників територіях Херсонщини. Пліч-о-пліч з Силами безпеки та оборони виконувала там завдання поліції, патрулювала, забезпечувала правопорядок, дотримання вимог воєнного стану, проводила стабілізаційні заходи, дбала про безпеку місцевих жителів. Зокрема, коли російські окупанти підірвали греблю Каховської ГЕС, вона разом з колегами на човні рятувала містян із затоплених будинків.
Під час розмови Аліна весь час стримана, дуже зібрана, інколи жартує з таких подій, про які більшість би, навпаки, говорила з сумом. Приміром, з того, що одного разу зламала ногу під час ворожого обстрілу, і кілька тижнів несла службу на милицях. Але сильне та хоробре серце поліцейської починає щеміти, щойно розмова заходить за найдорожче – сім’ю, якої весь час бракувало в ротаціях.
«Сумую за родиною, але коли приїжджаю додому і бачу звичне життя – радію і пишаюся, бо у цьому є й моя заслуга. Хотілося б вже спокою та миру, але, щоб вони настали, не можна сидіти, склавши руки. Треба працювати і захищати своє. Виїзди – значить виїзди, блокпости – так блокпости. Йду за своїм командиром та побратимами. І нехай я роками сиділа в ротаціях. Буду тут до Перемоги», - сказала поліцейська.
Фото: кадр із відео Нацполіції Одещини
Тэги: