«Тетяна і Маріо. Кохання попри роки і війну. Далеко не всі у Херсоні, та й у всій країні, готові цілувати український прапор, як чоловік на фото. Ця історія про полон і жахливе - двічі! - псевдозвільнення. А отже, тут не лише людська доля, почуття, а й політика держави.
Саме тому - нічого не скоротила. Більше того, ще й додала більше про стосунки, бо вони таки неймовірні)».
Так написала на своїй сторінці у Фейсбук журналістка телеканалу СТБ Тетяна Висоцька, яка родом з Херсонщини. Вона започаткувала блог #ХерсонськіГолоси, в якому розповідає історії своїх земляків, які живуть або виїхали з окупації.
Тетяна Висоцька розповідає історії своїх земляків.
***
У мене історія про кохання, але дуже сумна. Так сталось, що у лютому 2022 року я познайомилась з іспанським волонтером Маріано Гарсія Калатаюд. В Україні він мешкає з 2014 року, займається тим, що купує і возить продукти на передову для наших військових, збирає одежу, шкільне приладдя, продукти для дітей-сиріт у сірій зоні, Мар'їнка, Красногорівка. Він займає чітку проукраїнську позицію, він валенсієць і все, що робить, робить із особливою пристрастю, на всі сто відсотків.
Коли Херсон окупували, Маріо відкрито, у перших рядах, ходив на проукраїнські мітинги, підтримував херсонців, чим тільки міг, хоча і сам потребував допомоги. У нього була платіжна картка іспанського банку, на яку йому надходили кошти в євро, власне, більшість із них він витрачав на благодійність. Але з початком війни банки встановили обмеження щодо зняття готівки, а коли Херсон потрапив під окупацію, банк-емітент заблокував кошти на картці. 19.03.22 був останній день на волі для Маріо. Він прийшов до мене, подзвонив, щоб я вийшла відкрити йому, але за 2 хвилини, що мені знадобились для виходу, двоє чоловіків у балаклавах скрутили Маріо, запихнули в темно-синій бус і вивезли в сторону будівлі облдержадміністрації.
Іспанський волонтер Маріано Гарсія Калатаюд. Фото: facebook/Tetyana Vysotska
Він у орків, у полоні. Досі. Не сиджу склавши руки, але те, що я роблю, радше нагадує мишачу возню - багато зусиль, зиску нуль. Я не бачила моменту викрадення, але з перших хвилин знала, у яку біду потрапив Маріо. 21 березня орки відпустили з полону херсонського журналіста Олега Батуріна, який чув іспанську мову і судячи з того, як поводила себе людина, це був Маріо.
Окрім того, в одному російському пабліку надрукували статтю про Маріо із фото, які були ЛИШЕ у нього на телефоні. У нього є друзі серед військових і на тому клятому фото він позує із гвинтівкою на фоні червоно-чорного прапору. Плюс його поведінка в полоні. Прокидаючись ранком, Маріо голосно кричав "Слава Україні!" Орки записали його до найманців... це фаталіті...
19 числа орки глушили інтернет в Херсоні. Я ні до кого не могла докричатись! Через знайому, у якої була картка лайфу, вдалось кинути у мережу перший пост. Наступного дня на мітингу вже просила знайомих журналістів про розголос. 21 березня інформація дійшла до Іспанії, визволенням Маріо почав займатись його "друг", через, як він казав, серйозних людей. Цими серйозними людьми був сальдо. Ніколи не напишу ім'я зрадника з великої букви. Але. Поки питання вирішувалось на місцевому рівні, орки підтверджували, що Маріо у них і обіцяли випустити його 23 березня. Я чекала під вікнами його дому. Його не відпустили. Бо МЗС Іспанії надіслало листа до мзс росії, росія відповіла, що Херсон наразі не під юрисдикцією росії, остання не є стороною конфлікту. І все, орки зайняли принципову позицію, перестали підтверджувати факт знаходження Маріо у них... до цього часу навколо Маріо інформаційна блокада, ніхто нічого про нього не знає.
Саме найгірше у цій ситуації, що людина, "друг", не перевіривши інформацію щодо звільнення Маріо, дав коментарі іспанському телебаченню, що Маріо на волі. Тут же цю новину підхопили журналісти, інтернет-видання із посиланням один на одного почали друкувати, що Маріо на волі. Але, Боже мій, ні!!!! 23 і 24 березня я чекала під його вікнами, квартира порожня...
Потім цей "друг" давав інші коментарі телебаченню, мовляв, так, не відпустили, мені погрожують, багато вибачався... але про це вже ні газети, ні інтернет-видання не писали. Я досі не можу подолати хвилю тієї дезінформації, далі є сумний приклад. Що робила особисто я? Небагато може зробити жінка в окупованому Херсоні без грошей і зв'язків. 20 і 21 березня я з подругою пішла до орків, на мітинг, вони стояли в кордоні навколо будівлі ОДА. Звичайно орки не підтверджують нікому за так, що людина у них. "Испанец? Да нет у нас ни испанца, ни китайца..."
Але 21 березня ми ще раз попросили хоч телефон бодай когось, хто може надати інформацію про Маріо. Їх "головний" сказав: "Ну, ладно, подойдете после митинга, посмотрю, что могу сделать". Ми ще покепкувати намагались, у вас автомати, розстріляєте. "Ну мы по гражданским не стреляем, мы же адиннарод..." Ми перейшли до юрби людей на мітингу і раптом орки почали стріляти. По людях. Це було так страшно... плюс гранати зі сльозогінним газом. Я злякалась і не пішла після мітингу знов до орків. Корю себе за слабкодухість, адже це був єдиний шанс отримати хоч якусь інфу напряму від них.
Я ходила до орків і у квітні. Спочатку на Теплоенергетиків, 3, це ізолятор тимчасового утримання, де орки влаштували тюрму. Спілкувалась із охоронцями. Вони як почули, про кого я питаю, опустили очі. Таке враження,
що знають, про кого я говорю, але мовчать. Потім в ОДА. Позивний "Самурай", лиця не видно, балаклава... "Марио? Я знаю, кто это, ну, не факт, что он у нас. Но я знаю этого человека, он наемник... он возил продукты украинским военным? Значит финансировал терроризм, это уголовно наказуемо..." я не буду тут розповідати всю розмову, але орки реально зомбі. Я знову не отримала ніякої інформації.
Я тримаю контакт з людиною, що досі намагається вести переговори щодо звільнення Маріо. Не можу повідомити його ім'я, він досі на окупованій території. Мої намагання контактувати з орками закінчились нічим, це єдина ниточка... Ця людина знає Маріо особисто і є надія... тут варто дещо пояснити.
Тетяна та Маріо. Фото: facebook/Tetyana Vysotska
Маріо народився 02.02.48, йому 74 роки. Ні, це не заважає мені вважати його найкращим чоловіком у Всесвіті. Зрештою, людина, що здатна приїхати із сонячної Валенсії до країни, що воює, має купу друзів по світу, що всі ці роки шлють йому гуманітарку, гроші, певно має досить харизми, щоб закохати в себе жінку на 37 років молодшу у нашому спілкуванні я ніколи не асоціювала Маріо з його віком, не знаю, як інші іспанці, але Маріо чудовий проте його тіло має 74 роки, останнім часом у нього були сильні неврологічні болі, що потребували серйозного лікування. І він у полоні... його можуть піддавати тортурам. Боже мій... я нічого, жодної звісточки не можу отримати про Маріо... купа заповнених анкет до СБУ, Національне інформаційне бюро, нацполіція, Червоний хрест... багато разів терпляче переказую усе, що знаю з цього приводу... але нехай, головне, знайдіть мого єдиного, бо кожен день у полоні для нього може стати останнім...
Доки була ще хоч одна примарна надія, що Маріо утримують у Херсоні, я лишалася в Херсоні. Я на собі знаю, яке смачне вершкове масло по 250 грн, як розділити стакан гречки на маму, доньку, подругу, про котика не забути... особисто я в ці дні в окупації майже нічого не їла і мало спала. Ранком гуркіт від обстрілів, вечором ловлю інтернет з новинами. Роботу втратила з першого дня війни.
Працювала логістом на продуктовій базі навпроти Херсонського прикордонного загону, це була зона бойових дій, орки вскрили нашу базу, в адмінкорпусі розкурочили платіжні термінали. Інше мали доробити мародери, але начальник охорони прийняв рішення розпустити підлеглих і товар розвезти засобами Червоного хреста у дитячі будинки та лікарні.
Та йшов час, попадали в застінки до орків знайомі або знайомі знайомих, виходили і жоден з них не чув нічого про Маріо. Моя хвора мати потребувала ліків, яких у Херсоні не було. Ми вирішили їхати на підконтрольну територію.
Як ми їхали, це окрема історія, водію автобуса орки по ногах стріляли, головного волонтера колони на останньому блокпосту затримали та відвезли в комендатуру, але, дякувати Богу, доїхали цілі. Наразі я з сім'єю у Вінниці. Тут із нормальним зв'язком знову почала дзвонити в СБУ, нацполіцію, на гарячу лінію 1648. У ніч на 17 червня з гарячої лінії 1648 я отримала приголомшливу новину: "за нашими даними, ця людина звільнена з полону внаслідок офіційних обмінів". О Боже... що зі мною тієї ночі робилося... я написала синові Маріо у ватсап "Маріо вільний", я писала на месенджери та до знайомої редакторки херсонського інтернет-ресурсу попри те, що на годиннику була друга ночі. Бо дах поїхав тоді від радощів! Але Маріо ні з ким на зв'язок не виходив. Ні наступного дня, ні через день.
Я знову на 1648, знову "звільнений з полону внаслідок офіційних обмінів". Я лишаю свій телефон, телефон його сина, ну, дитині своїй він точно подзвонить! Знову тиша. 12 днів підряд я телефонувала на 1648, кожного разу "так, вільний, ми передамо вашу інформацію до координаційного штабу"... і нічого не відбувається.
Найцікавіше, шо ані в СБУ, ані в нацполіції інформації щодо звільнення Маріо не було. Тільки координаційний штаб. Щоразу, як я телефонувала до Нацбюро з питань військовополонених та цивільних полонених, я розповідала історію про фейкове звільнення і напряму питала, чи не могли їх спеціалісти прочитати статті в інтернеті і на цій підставі присвоїти статус "звільнений". І кожного разу мене запевняли, що в штабі сидять представники СБУ, ЗСУ, національної поліції, а інформація перш ніж попасти в реєстр полонених, ретельно перевіряється... "ось зараз я напишу в робочий чат своєму керівництву, розберуться"... а з чату прилітає відповідь: "що за паніка? якщо кажемо що звільнили, значить звільнили".. і жодних пруфів, лише чесне слово.
Я вже прошу спілкування не з Маріо, а хоч з людиною, що бачила Маріо після 19.03.22... і от через 12 днів мені перетелефонували з національного бюро. Вони таки погортали інтернет. І на основі фейкових статей присвоїли йому статус "звільнений". Ніхто мені при цьому не телефонував. Дійсно, навіщо? Я подавала інформацію щодо зникнення Маріо, вказувала себе як цивільна дружина, я свій телефон лишаю, де тільки можу. Підозрюю, що мені перетелефонували лише тому, що в нацбюро надійшов запит з прокуратури і Іспанського посольства, я їх повідомила. Вони тоді тільки ворухнулася. Так, це непорозуміння. Але!!!!!!!! Але!!!!! Я жива людина!!!!! І це до біса жорстоко!!!!!!! Мене запевняли, що в штабі серйозні люди, ЗСУ, СБУ, переконували, що все серйозно, що інформація з перших рук, заспокоювали... ну, як так? Я розумію, орки, вони просто не люди. Але тут свої творять дічЬ...
Нашим стосункам до його полону було лише 1,5 місяці. Першого лютого сталася зустріч. Так, це не багато. Але за цих 1,5 місяці не набереться і 10 годин, коли ми не були разом. Маріо збирався останній раз відвезти поміч на передову і завершити свою волонтерську діяльність, зробив пропозицію одружитись. Ну, я звичайно серйозна українська жінка, сказала, що квапитись не треба, почекаємо хоч пів року, а краще рік, на тому і полишили. Зараз дуже шкодую. Офіційний документ про одруження дав би мені на багато більше прав. А так... навіть з гарячої лінії 1648 вчасно не зателефонували, напевно серйозно не сприйняли.
У мене взагалі про ці стосунки цілий роман написати можна я сама не розумію, що Маріо в мені знайшов, бо він людина харизматична, а я таки пересічна жінка.
Наостанок хочу сказати. Доки Маріо був на волі, про нього на ТБ багато знімали сюжетів. Зараз, коли він у біді, йому б дуже допоміг розголос, але на сьогодні іспанські журналісти втратили цікавість до цієї теми, а українські, здається, особливо і не цікавились... за весь час дві короткі згадки у новинах, два сюжети на НТН і на каналі Рада і все.
Іспанія, хоч і є країною НАТО, нічого не може вдіяти на окупованій території. Єдина надія на себе і на дії української сторони, але після другого фейкового звільнення у мене лише біль та розчарування. Людина, що 7 років возила гуманітарну поміч, допомагала Україні, віддавала власні кошти і сили для подолання наслідків російської агресії на Донбасі, і от - його двічі звільняли, але двічі це був фейк... я просто вже не знаю куди звертатись... дякую за увагу.
Тэги: