Хто не жив в окупації, тому важко зрозуміти, як воно, коли по твоєму місту ходять окупанти. Хочеться дуже багато написати, але то буде не підтримка, а ще одна історія виживання.
Проте хочу написати, які сильні люди там живуть. Скільки людей живуть не отримуючи від ворога ні паспорти, ні допомогу, нічого. Є такі, хто змушений був брати гумку, але їх можна зрозуміти, бо у багатьох просто нема родичів, друзів, які б підтримали фінансово. Як казав мій сусід, який отримував "вражеську пенсію", наробили суки горя, хай платять.
І чекають на звільнення. Звісно є й продажні гидоти, але їх зовсім мало.
Я молю Бога про найшвидше звільнення моїх Олешок та усієї окупованої території. Я розумію, якою страшною ціною це відбувається, але Україна буде вільною. Інакше просто не може бути.
Обіймаю усіх! Нехай тепло мого серця зігріє ваші душі, і додасть віри і надії!
***
Просто прогулятися містом, випити улюблений напій та спробувати, незважаючи ні на що, зосередитися на внутрішньому спокої... А ще, знайти натхнення в буденній дрібниці - погодувати та поспостерігати за горобцями, які вже, мабуть, за майже 2 роки навчилися нічого не боятися - такий собі birdwatching
***
Закінчувався другий рік війни, а херсонські дурачки, яких розкидало по різних куточках України, продовжували боротись з націоналізмом та відстоювати права русскоязичних)
***
Чи треба жити по закінченню війни (якщо вона колись закінчиться) у зруйнованому Херсоні і на зруйнованому та затопленому лівому березі Херсонщини? Ми зараз в своєму колі це часто обговорюємо. Обговорюємо без зайвого пафосу про "рідну землю", "батьківщину", "батьківську хату", "обов'язок" і т.і. Наше коріння - це, звичайно, важливо, але є і абсолютно цинічно-прагматичні речі, такі - як зміст і якість життя. Чи буде тут потрібний зміст життя для активних людей, незалежно від їх віку? Чи зможемо ми влаштувати хоча б невеличкі осередки комфортного життя для себе і своїх близьких на цих теріторіях?
В цій дискусії є головне питання: "З ким". Чи будуть тут люди, з якими можна спілкуватись, робити справи, будувати нове місто або село і повноцінно жити - от у чому головне питання. Казки про "всі повернуться" - то для наївних, та й не про "всіх" в наших дискусіях йде мова, а тільки про тих, з ким цікаво та ефективно. Руїни - це не саме страшне, набагато страшніше - емоціональний занепад людей, втрата ними інтересу до активного життя. Херсонщині потрібні ті, хто може бути цікавим, енергійним і реально ефективним.
***
Подих весни у Херсоні. +13. Підсніжники вже вийшли в ботсаду ХДУ.
***
Сьогодні прийшла звістка, що верблюда, на ім'я Барон, який вільно жив на Кінбурні, вбили окупанти... якщо це правда, то дуже шкода. Тупості і "варварності" орків вже не дивуємося, але Барона шкода. Мила тваринка ... Твариніще!
Хоч він і пах дуже не дуже, але туристи його любили! Годували його яблуками, морквою.
Він там в певний час опинився як клієнт центра реабілітації тварин. Там же були вовки, страус та інші. Після закриття того центра (скоріш всього по економічній причині), частину тварин відправили в інші центри, заповідники. А верблюд Барон залишився там. Він там і шкоди робив добряче... То по городах піде місцевих, виїдаючи і витоптуючи все на свойому шляху. (а з таким динозавром важко було вести діалог; він не слухався і дуже великий)
То піде через всю Кінбурнську косу на сторону моря, піде по наметах та речам туристів побиратися... шось смачненьке знайде, шось розкидає (а з таким динозавром знов важко було вести діалог; він не слухався і дуже великий)
Але сам той факт, що на Кінбурні живе великий справжній дикий вільний верблюд - це круто. Це надихало.
жив...