Протягом останніх десяти років херсонка Катерина Гаврилова працює заступницею начальника Головного управління ДСНС в Херсонській області. Катерина стала першою жінкою в Україні, яку призначили на таку керівну посаду. І досі херсонське — єдине серед обласних управлінь ДСНС, в якому серед керівників — жінка.
Херсонська рятувальниця, яка продовжували нести службу в місті і під час окупації, розповіла про тиск з боку росіян. Загарбники намагалися змусити її працювати на них, однак Катерина відмовилась. Історію Катерини Гаврилової нещодавно опублікував спецпроєкт «Варта» від The Ukrainians і UNDP Ukraine / ПРООН в Україні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жінка-вибухотехнік рятує Херсонщину від мін та мріє повернутися додому – на лівобережжя
«Вважалося, що керівником рятувальної служби області може бути лише той, хто починав кар'єру з пожежника. Однак за 20 років у системі я жодного разу не бачила, щоби начальник особисто гасив пожежу. Це менеджерська робота, де головне — це говорити з людьми і розуміти їх», — пояснює Катерина.
Міжнародні домовленості із правил ведення війни захищають рятувальників, так само як і медиків. Навіть під час окупації вони повинні залишатися з людьми, щоби рятувати їх від пожеж, з-під завалів будинків та за інших надзвичайних ситуацій. Тож Катерина залишилася. Одна серед керівництва управління.
«Ми не домовлялися. Це особисте рішення кожного - рятувати себе і свою сім'ю. Я просто одного ранку прийшла на роботу — і виявилося, що я тепер одна за старшу».
Росіяни намагалися схилити її на свій бік, однак вона відмовилася.
«Я сказала, що погоджуся тільки на одне з двох: або одразу виводжу людей на підконтрольну територію, або ми продовжуємо працювати під прапором України, а окупанти можуть створювати щось нове паралельно. Перші переговори вони зі мною вели чотири години, а потім ще щодня треба було вирішувати якісь проблеми — то пожежні машини на блокпостах зупинять, то пацанів моїх роздягають на вулиці в пошуках татуювання, то прапор наш зріжуть», — пригадує Катерина.
«Ми продовжували так само нести службу — гасили пожежі, рятували людей. Однак не їздили на виклики, якщо ці адреси вже займали окупанти. Одного разу мої хлопці виїхали на приліт, де сиділа якась їхня адміністрація чи щось таке. І доповіли мені: “Ми гасимо вогонь, а вони за нами з автоматами ходять крок за кроком”. Після того ми вже уважніше перевіряли виклики, щоби не ризикувати людьми».
З росіянами була домовленість, що рятувальники лише виконують свою роботу: не фотографують, не передають даних, ніякої політики не обговорюють. Але стримати людський спротив було неможливо, каже Катерина («та й не мала я права стримати»). Якось пожежники поверталися з виклику і поклали біля гучномовця у машині телефон, з якого на все місто лунав гімн України. Тоді росіяни поводилися в частині вже набагато нахабніше: шукали того, хто це зробив. Вдалося пояснити, що цієї людини в місті вже немає, хоча, звичайно, це було не так.
За час окупації один рятувальник загинув — Сергій Бойченко, підполковник цивільного захисту.
«Вони його викрали. Теж, мабуть, за спротив. Ми не знаємо. Триває слідство».
До вересня 2022 року Катерина поступово вивела з окупації 730 людей з особового складу рятувальників із Херсонщини, а 3 вересня виїхала сама. Як і інші рятувальники, на третій день після звільнення повернулася в Херсон, де живе і працює досі.
Катерина Гаврилова носить погони полковника служби цивільного захисту. Далі — тільки генерал, але генералів-жінок в українській ДСНС ще не було ніколи.
Фото: спецпроєкт "Варта".
Тэги: