Битва за воду: до звільнення Херсона про ремонт миколаївського водогону не варто було і мріяти

Автор: Алла Мірошниченко, Укрінформ

Припинення централізованого водопостачання для мешканців прифронтового міста стало, без перебільшення, шоком. Адже з перших днів війни Миколаїв пережив кілька атак ворога, що прагнув заволодіти містом. А коли це не вдалося, почалися нещадні ворожі обстріли. Ускладнена через розведені мости та бойові дії логістика призвела до певного дефіциту та значного подорожчання продуктів харчування, зокрема й бутильованої води. Але попри високу ціну, вона миттєво щезала з прилавків магазинів.

Досі пам’ятаю розгубленість і розпач людей, коли їм стало зрозуміло, що води не буде багато тижнів, чи й місяців. У перші дні місцева влада, яка, схоже, теж не очікувала такої халепи, не могла нормально налагодити роботу водовозок, що мали хоч якось полегшити цю проблему. З’ясувалося, що їх дуже мало, а резервного джерела водопостачання нема. На той час у місті залишалося ще більше половини мешканців – а це близько 250 тисяч людей. Як результат – довжелезні черги в очікуванні живильної вологи, люди не розходилися, навіть коли чули тривогу і звуки близьких вибухів. Щоб не стояти годинами, ми з сусідами ходили до річки Південний Буг, приблизно за кілометр від нашого будинку. Яка не яка, а все ж вода – для технічних потреб придатна. Але ті принесені кілька баклажок танули буквально на очах. Воно й не дивно. Коли вода є в крані, мало задумуєшся, скільки її потрібно, щоб, скажімо, прийняти душ, чи злити в унітаз. А тим часом проста арифметика свідчить, що при нормальному водопостачанні родина з трьох осіб використовує в середньому 9-10 кубів (9-10 тисяч літрів) води на місяць. На добу це 300 літрів або 30 відер. Принести з різних джерел вдавалося у середньому 30-40 літрів, тобто у десять разів менше.

На щастя, миколаївці не залишилися наодинці з проблемою. Підставили плече сусіди – одесити та кропивничани. Але не тільки: воду до Миколаєва возили навіть із Черкас і Вінниці. Коли шок перших днів минув, працівники водоканалу разом із місцевою владою почали активно шукати альтернативні шляхи водозабезпечення, бо вже тоді всі чудово усвідомлювали, що до звільнення Херсона про ремонт водогону не варто й думати. Це, по-перше, небезпечно для життя ремонтників, а по-друге, ніхто не дасть гарантії, що вже за кілька днів чи навіть годин російські варвари знову не переб’ють водовід. Попереду ж було спекотне південне літо з можливими епідеміями та іншими небезпеками. Ворог теж це добре розумів.

Генеральний директор міського комунального підприємства (МКП) “Миколаївводоканал” Борис Дуденко каже, що коли після звільнення Херсона їхні працівники дісталися місця аварії, то переконалися, що пошкоджень було завдано навмисне. Тобто для ворога це була зброя, яку він застосував проти незламних миколаївців у надії, що ті покинуть місто і його можна буде легко захопити. Але росіяни прорахувалися.

Перебираючи можливі альтернативні варіанти, спочатку планували пробурити нові й розконсервувати старі свердловини, які дали б змогу подавати містянам воду хоча б по кілька годин на добу. Проте згодом з’ясувалося, що вони покриють лише 10% від потреби, і вода з них також далеко не завжди є придатною для споживання.

Тому вибрали інший шлях – подавати технічну воду з Дніпро-Бузького лиману. Це не розв’язувало проблеми з питною водою, але принаймні запобігало епідеміям і забезпечувало санітарні потреби мешканців. Тому в середині травня у кранах миколаївців знову з’явилася довгоочікувана волога. Але радість була недовгою, бо вода в лимані – практично морська, з високим вмістом солі, тож очисні споруди просто не могли справитися з такою її кількістю. Фахівці стверджують, що молекули солі не можна видалити з води нічим, окрім як за допомогою системи очищення зворотним осмосом. А це дуже затратний спосіб, тому від нього відмовилися. Результати не забарилися – перебування у водопроводі солоної води запустило процес руйнування домашньої побутової техніки, труб, змішувачів у квартирах миколаївців. Але найгірше – безповоротно почала руйнуватися міська мережа водопостачання.

Вже через місяць різко зросла кількість поривів – якщо до повномасштабної агресії росії у Миколаєві траплялось у середньому 2-3 аварії на день, то зараз 15-20. Водоканал вимушений залучати підрядні організації для ремонту, бо сам упоратися з таким напливом робіт не може.

За словами міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича, сьогодні водопровідна мережа міста повністю зношена, тому близько 50% води витікає в землю через постійні пориви й аварії. Тож місто нагадує «маленьку Венецію».

«Коли у трубопроводі певний час присутня солона вода, то процес корозії максимально прискорюється. І він, на жаль, незворотний: якщо навіть замінити її на прісну, це лише пригальмує руйнацію. Тому в нас немає іншого виходу, як замінити майже всю систему», – стверджує директор водоканалу Борис Дуденко.

Наразі у Миколаєві налічується 1200 кілометрів водопровідних труб та ще близько 800 кілометрів каналізаційних мереж. Це колосальна робота і кошти, але без масштабної заміни трубопроводів не обійтись.

Після звільнення Херсона, миколаївці полегшено зітхнули в очікуванні, що незабаром отримають рідну дніпровську воду. Але не сталося. У водоканалі однозначно заявили: воду, придатну для споживання, поки що повернути неможливо через постійні обстріли росіянами тієї частини Херсонщини, де пролягає водовід.

«Запірна арматура, насоси, електричні мережі зазнали великих пошкоджень. Тому питну воду в Миколаїв поки що повернути не вдасться. У місці, де розташовані виробничі підрозділи, зараз працювати небезпечно, бо це загрожує життю і здоров’ю працівників. Треба почекати», – сказав керівник підприємства.

І миколаївці запаслися терпінням. Наприкінці зими солона і жовта рідина з кранів почала ще й тхнути. Все через велику кількість фітопланктону (сукупність водоростей, що вільно плавають у верхніх шарах водоймищ), яка перевищувала норму в 160 разів. Фахівці водоканалу, які проводять аналіз води, повідомили, що при допустимій нормі 100 тисяч клітин на літр, зараз у воді маємо їх аж 16 мільйонів! А на такий обсяг органічних речовин очисні споруди водоканалу не розраховані.

Зрозуміло, на капітальний ремонт усієї системи потрібно багато коштів. На думку комерційного директора МКП «Миколаївводоканал» Дмитра Ганіченка, відновлення мереж обійдеться в мільярди гривень. Солона вода дуже корозійна, тому підприємство зазнало чималих збитків і самостійно впоратися з цим не зможе. Тим більше, що на сьогодні борг миколаївців за послуги водопостачання становить приблизно 230 мільйонів гривень. Тому великі надії покладаються на державний бюджет і допомогу міжнародних партнерів.

За інформацією Бориса Дуденка, з держбюджету України на ці цілі вже виділено субвенцію у розмірі 1,2 млрд грн. Щоправда, кошти надійдуть до обласного бюджету, тому реалізуватиме проєкт із реконструкції мереж Миколаївська військова адміністрація. «Наразі йдеться про 12 найбільш важливих ділянок водогону, які відповідають за значні обсяги постачання води. Їх реконструкція дозволить забезпечити сталу роботу всієї системи. Права замовника ми передаємо ОВА, але, зі свого боку, будемо вести технічний нагляд якості робіт і відповідності їх державним будівельним нормам», – наголосив керівник водоканалу.

Крім того, у березні Миколаївська міськрада прийняла рішення про виділення 21,5 млн грн з бюджету міста, які спрямують до обласної казни для розробки проєктно-кошторисної документації на відновлення мереж водозабезпечення.

Фахівці не приховують, що попереду дуже великий обсяг робіт, тому повне відновлення системи водопостачання триватиме не один рік.

Розуміючи всю важливість цієї проблеми, своє плече підставляють і закордонні партнери. Так, Латвійська Республіка виділила 200 тисяч євро з бюджету самоврядування на відновлення водопостачання у Миколаєві.

За повідомленням пресслужби МКП "Миколаївводоканал", завдяки допомозі UNICEF UK та Червоного Хреста України підприємство отримало сучасний насос, який споживає вдвічі менше електроенергії. Він здатний за годину подавати 3200 кубометрів води в оселі містян. Головна його перевага – економність. Якщо попередній встановлений тут агрегат споживав близько 1000 кВт/год, то сучасний – близько 450 кВт/год.

Американська благодійна організація допомогла миколаївцям запірною арматурою та іншими матеріалами на суму понад 5 мільйонів гривень. Доклалася до процесу допомоги й міжнародна організація Save the Children in Ukraine. Вона надала водоканалу засувки великого діаметру, хомути та кілька кілометрів труб.

Також днями за підтримки Королівства Данії на очисних спорудах каналізаційної мережі «Миколаївводоканалу» завершився етап реконструкції аераційної системи. Через постійні вибухи були пошкоджені спеціальні бетонні резервуари, так звані аеротенки, де відбувається біологічне очищення стоків за допомогою мікроорганізмів. Протягом березня фахівці підрядної організації зробили заміну близько двох кілометрів спеціальних труб, якими подається кисень для підтримки життя бактерій.

Крім того, Данія подарувала Миколаєву сім каналізаційних насосів серії S потужністю від 40 до 160 кВт. І цей перелік можна продовжувати.

Попри великий комплекс робіт, необхідних, аби розв’язати питання з водопостачанням Миколаєва, наразі незрозумілим залишається ще один важливий нюанс. Ідеться про те, чи матиме місто резервне джерело у разі настання надзвичайної ситуації на кшталт тієї, що сталася рік тому? Адже приблизно до 2006 року таким резервом слугувало водосховище у Вітовському районі. Але через те, що його перестали наповнювати, воно пересохло.

За словами мера Сєнкевича, наразі реанімація водосховища неможлива. Адже раніше воно наповнювалося водою з Інгульця, яка проходила по зрошувальних каналах і мала підвищений вміст металів та інших шкідливих домішок. Це й не дивно, адже вище по течії знаходилася низка металургійних підприємств Кривого Рога, у відходах з яких – половина таблиці Менделєєва. Ба більше, вода з водосховища витікала через пористе дно і затоплювала підвали будинків у навколишніх селах. Отож запустити його сьогодні у колишньому вигляді нереально.

Тому вирішили піти іншим шляхом. Наразі одна з французьких компаній, що допомагає місту налагоджувати водопостачання, взялася за вивчення альтернативних шляхів. Серед таких – і резервне водосховище, але слід враховувати, що воно потребуватиме чималих коштів на утримання, зокрема, на електроенергію. Її піде багато, враховуючи, що сховище має велику площу дзеркала води, через яке постійно йде випаровування. Коли ж усе порахують, зважать усі «за» і «проти», стане зрозумілим, чи потягне Миколаїв ще й ці витрати.

А поки що мешканці міста, як і рік тому, за будь-якої погоди вимушені брати баклажки і йти за питною водою до пунктів роздачі, яких у місті нині вже кілька десятків.

Фото автора і пресслужби МКП «Миколаївводоканалу»