Історії, розказані жителями деокупованих сіл на півночі Херсонської області.
«Ми розуміли, що це наш будинок, але так хотілося, щоб їх знищили»
Гарний приватний будинок із сучасним ремонтом, великий двір, тераса, ковані ворота й лазня – так до приходу російської армії виглядала садиба родини Веселовських. Тепер же тут лише згарище. Будинок вигорів вщент, у деяких місцях навіть попадали стіни.
«Досі не віриться, що це з нами сталося, немов страшний сон і таке враження, що ми ще не прокинулися. Боже, який це був чудесний будинок, і що з нього залишилося. Нічого не залишилося. «Рашка» – ви тварі, ви просто тварі, ви навіть не Росія – ви Московія, яка вилізла з болота і в болоті потоне», – не стримує емоцій у розмові з Крим.Реалії Алла Веселовська.
Алла Веселовська готує їжу на багатті під час російської окупації. Високопілля
Алла із чоловіком Сергієм жила в селищі Високопілля. Вони не змогли виїхати перед наближенням російських загарбників через необхідність догляду за літніми батьками.
Високопілля російські війська зайняли 13 березня 2022 року. За словами очевидців, першими заходили формування із так званих ЛДНР, а за ними – підрозділи з Бурятії.
«Вони перед тим, як зайти в селище, спочатку накрили нас «Градами». Ми ховалися в підвалах. А наступного дня, коли вже захопили Високопілля, вони казали, що мовляв наші, ЗСУ стріляли. Знаєте, був такий же сценарій, як і на Донеччині у 2014-му», – каже Алла Веселовська.
Будинок родини Веселовських до та після окупації
Алла розповідає, що російські солдати вигнали їх із дому – там вони облаштували свій штаб. Два місяці подружжя жило в будинку своїх батьків, не маючи змоги піти додому.
Через постійні обстріли селище опинилося відрізаним від комунікацій – були відсутні електрика, газ та водопостачання. Їжу готували на вулиці на багатті.
«Одного разу я була сама вдома й почула, як собаки гавкають. Я глянула у вікно – четверо з автоматами стояли за хвірткою, а один ліз прямо через паркан. Вони сказали: «Давай хазяйка ключі від машини». Кажу, що вона не працює, а вони – давай, ми заведемо. Потім вони вийшли й сказали, що машину не завели, але ще повернуться, і пішли.
І знаєте, такі телепні виявилися, один із них забув за воротами свого автомата. Потім, як тільки я присіла й почала відходити від стресу, вони повернулись назад, і той, що забув автомат, каже мені – я свій автомат заберу? А я у відповідь тільки угукнула, а що ще я могла сказати», – пригадує Алла Веселовська.
Алла Веселовська, жителька Високопілля
Із Високопілля сім'я Веселовських вирвалася 22 квітня. Пішки, везучи маму на інвалідному візку, йшли понад 10 кілометрів. На підконтрольну Україні територію вийшли в районі містечка Зеленодольськ.
«Того дня багато росіян зібралися в нашому будинку, вони збиралися паритися в лазні. І ми коли вийшли до наших розвідників, ми їм одразу сказали, що треба туди негайно стріляти, бо їх там дуже багато. Ми розуміли, що це наш будинок, але так хотілося, щоб їх знищили», – каже жінка.
На початку вересня українська армія активізувала контрнаступ у Херсонській області та звільнила низку населених пунктів. 4 вересня були підняті українські прапори й над Високопіллям. Відступаючи, російська армія залишила по собі безліч розбитих будинків, зруйновану інфраструктуру та десятки вбитих тварин.
Підняття українського прапора над Високопіллям
Разом із Високопіллям, ЗСУ вдалося звільнити ще й населені пункти Миролюбівка, Нововознесенське та Ольгине.
«Стріляли нам під ноги»
В Ольгиному все своє життя прожила Ольга Салтан. Каже, працювала бібліотекаркою, раділа життю та писала вірші. Із приходом росіян все життя перевернулося.
«Стріляли нам під ноги. Ми вийшли з хати, а вони автоматну чергу дали під ноги, щоб ми з хати не виходили. Та так стрельнули, що й штукатурка зі стін на терасі облетіла. Сказали нам пов’язки білі на руки надіти і в дворах, де живуть люди, на ворота причепити білі ганчірки. Ото отак білий рушник я перервала навпіл – на руку пов’язала, на ворота пов’язала, щоб бачили», – розповідає Крим.Реалії Ольга Салтан.
Ольга Салтан, жителька села Ольгине
Жінка згадує, як російські військові намагалися налаштувати її та місцевих жителів проти Збройних сил України та української влади.
«Вони казали – бачите, що по нас стріляють, це ж ваші стріляють. А я їм відповіла, що, бачу, все бачу. Більше нічого не казала, а про себе подумала, що якби вони не прийшли сюди, то було б тихо, і їх сюди ніхто не запрошував. Нас захищати не треба, нас немає від кого захищати», – каже Салтан.
На момент окупації, у будинку Ольги та по сусідству перебували психічно нездоровий чоловік, дві дочки та онуки.
Першою в середині березня на підконтрольну Україні територію вдалося вирватися старшій доньці. 23 квітня на свій страх і ризик вирішила втікати й решта родини. Іти пішки довелося майже 15 кілометрів. Але навіть тепер, через пів року, згадуючи ті дні, Ольга не може стримувати емоції – сльози так і навертаються на очі.
«Йдучи, ми натрапили на мінне поле. Так склалося, що ми сходили з дороги, а перед цим пройшов дощ і трохи змив пил з верхнього шару ґрунту, і ми побачили ці міни. Вони були круглі, а зверху на кришці був напис «off» та «on». Їх було дуже багато розставлено в шаховому порядку. Перш ніж побачити все це, донька ледь не наступила на одну.
Ми пройшли через це поле десь із пів кілометра, а може й кілометр, зараз уже важко пригадати точно. А потім коли вийшли на дорогу, потрапили вже на наші позиції, до наших ЗСУ-шників. Звичайно плакали, тремтіли, боялися, а потім вони до нас прийшли, і ми дуже зраділи. Це така незабутня зустріч була, що я її пам'ятатиму все життя», – пригадує Ольга Салтан.
Жителі Херсонщини евакуйовуються в напрямку Зеленодольська, квітень 2022 року
«Як вони прийшли, одразу почали зникати люди»
Жителі Високопільської громади, з якими ми поспілкувалися, розповідають про зникнення та вбивства місцевих жителів. Алла Веселовська переказує побачене її чоловіком.
«Із самого початку, як вони прийшли, одразу почали зникати люди. Одного разу мого чоловіка довго не було вдома, йшов сильний дощ, а потім, коли повернувся, він був сам не свій. Я його запитала, де ж він був, а він мені відповів, що треба було похоронити двох людей. Я йому кажу: «Боже, а як же ви їх ховали?», – а він відповів: «Я та ще двоє хлопців, вирили дві ями, потім прив’язали до велосипеда тачку, погрузили на неї гроб, от так і везли». Оце так ховали людей. Багато людей поховані у дворах своїх, у садах, городах», – зазначила Алла Веселовська.
Готуючи цей матеріал, ми познайомилися із жителькою Високопілля Іриною Безрук. Жінка з трьома дітьми евакуювалася із Високопілля 24 квітня 2022 року. Її чоловік Григорій Шуль залишився охороняти господарство, та через два дні після того, як Ірина з дітьми вийшла на підконтрольну Україні територію, зв'язок із Григорієм зник.
«Мій чоловік Григорій провів нас до Зеленодольська. Він казав, що приїду пізніше. Після того він повернувся додому. Востаннє він виходив на зв’язок 26-го квітня, за два дні після того, як ми вийшли, і з того часу зв’язок з ним знико», – поділилася з Крим.Реалії Ірина Безрук.
Ірини Безрук та Григорій Шуль, чоловік зник 26 квітня 2022 року в смт Високопілля
Також зникли й близькі Ольги Салтан – її зять Володимир Гергель та його племінник Сергій Дем'яненко. 19 липня о 6-й ранку вони вийшли на евакуацію із села Ольгине – але до наміченої точки так і не дійшли.
«Вони йшли до Високопілля, хтось казав, що їх там посадили в якусь машину, хтось розказував, що їх розстріляли. Ми в пошуках, бо не може бути такого, щоб зникли двоє чоловіків і ніхто нічого не бачив», – розповіла Ольга Салтан.
Володимир Гергель та Сергій Дем'яненко, жителі села Ольгине
28 вересня Ольга повідомила редакції, що в районі Високопілля знайшли тіла Володимира та Сергія. На трупах явні сліди насильницької смерті та тортур.
Важка гуманітарна ситуація
До повномасштабної війни у Високопіллі проживало близько 4500 людей. За словами очевидців, на момент звільнення у селищі залишалося близько 300 осіб. В основному це люди похилого віку або люди з інвалідністю і вони потребують гуманітарної допомоги. Нині її надають волонтери, поліція, ЗСУ та військова адміністрація.
«Гуманітарна ситуація у визволених селах північної Херсонщини, це та інформація, якою я володію – стабільно напружено погана, або навіть стабільно напружено катастрофічна. Бо села, перебуваючи під окупацією, не могли отримувати допомогу від української сторони, адже окупанти не допускали на цю територію українських волонтерів. Належну допомогу від окупантів вони теж не отримували, бо це окупанти, вони вміють лише обіцяти. Це не пропаганда, це не балачки – це реальна практика і ситуація», – розповів Крим.Реалії Андрій Селецький, волонтер товариства Червоного хреста України.
Андрій Селецький, волонтер товариства Червоного хреста України
Доступ до звільнених сіл зараз дуже обмежений. Російська армія не припиняє артилерійський обстріл вже деокупованих територій. Тому повертатися до своїх будинків ще небезпечно, зазначають військові. Але багато з місцевих жителів все ж ризикують і повертаються до своїх домівок – розбирають завали, облагороджують садиби й готуються до зими.
«Дарма, що в мене отаке робиться, що за спиною руїни – я свої грядки до ладу приведу. От вчора військові зайшли до нас і дивувалися, що в нас у дворі згарище, а я бур’ян рву. А я їм кажу: «Звісно, що я не знаю, як воно буде далі, але ми відбудуємося». Хоч заощаджень у нас немає, бо все ми все, що заробляли – вкладали у свою красуню, у свій дім. Ми дуже любили свій будинок. Просто не передати, як ми його любили та й любимо. Дарма, що руїни – ми його любимо», – каже Алла Веселовська.
Мінреінтеграції закликає жителів деокупованих регіонів, які перебувають в евакуації, не повертатися додому, поки не будуть відновлені всі системи життєзабезпечення населених пунктів, та поки існує ризик для життя цивільних громадян. Міністерство радить зимовий період пережити в безпечних місцях.
Тэги: