«Сподіваюсь, що Саша живий». Дев’ятий місяць невідома доля Олександра Зарівного, викраденого окупантами освітянина і ветерана АТО з Херсонщини

Олександр Зарівний за освітою вчитель хімії та біології. 15 років працював директором Олешківського дитячого будинку і не мав жодного стосунку до військової справи. В 2015 році його мобілізували до зони проведення АТО. Через рік він звільнився в запас і зайнявся громадською діяльністю: очолив ГО «Спілка учасників бойових дій – ветеранів АТО Олешківського району», допомагав колишнім військовослужбовцям з оформленням документів, підтримував родини загиблих.

Згодом почав працювати в відділі освіти, сім’ї та спорту тодішньої Олешківської райдержадміністрації, а після приєднання Олешків до Херсонського району переміг у конкурсі і працював начальником управління гуманітарної політики Херсонської РДА.

Перші тижні після повномасштабного вторгнення РФ в Україну родина Зарівного, за словами Юлії, жила як і всі – постійно були зайняті пошуком продуктів. Олешки залишились без природного газу і опалення – внаслідок бойових дій і потужних обстрілів російських військ перебило газорозподільчий пункт біля міста.

Тоді ж Олександр організував громадський патруль і разом із іншими волонтерами слідкував за порядком у місті і намагався боротися з мародерами. Однак невдовзі чоловік відійшов від цього – після того як міський голова Олешок Євген Рищук організував роботу іншого патруля і призначив керувати ним інших людей.

17 березня близько шостої ранку до будинку Зарівних під’їхали мікроавтобуси та БТРи з позначкою “Z”. Юлія згадує, що озброєні російські військові, які забирали Олександра, дали зрозуміти, що причина – у його громадській діяльності в спілці учасників бойових дій.

«Коли російські військові забирали Сашу, він спитав їх про причину затримання. Вони відповіли: «Ну вы же состоите в общественной организации?». Її назви окупанти не знали, але у головного з групи окупантів був блокнот зі списками, де були дані всіх АТОвців Олешок, працівників правоохоронних органів та інших структур. Вони сказали чоловіку, що забирають його «поговорить». Ось так «говорять» вже дев’ять місяців», – каже Юлія Зарівна.

Її чоловік став одним із перших жертв російських окупантів в Олешках. Саме 17 березня почались «рейди» загарбників по домівках тих місцевих жителів, яких вони внесли до списків своїх ворогів або ж тих, хто міг хоч якось чинити їм спротив. Декого після обшуків і погроз відпускали одразу, декого – після тижнів тримання під вартою. А про долю Олександра Зарівного не відомо нічого.

Управління СБУ в Херсонській області ще 18 березня відкрило кримінальне провадження за фактом викрадення Зарівного. Його родина зверталась до Міжнародного комітету Червоного Хреста, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Всесвітньої організації проти катувань та до інших організацій. В офісі омбудсмена відповіли, що він не уповноважений самостійно встановлювати місцеперебування військових чи цивільних, які потрапили в полон, а також укладати списки на їхній обмін. Відтак скерували до Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. З Національного інформаційного бюро прийшла відповідь, що там мають відомості про ймовірне перебування Зарівного в полоні, однак Центральне агенство з розшуку МКЧХ не підтверджує цю інформацію.

Рідні розшукували Олександра Зарівного самостійно: намагалися знайти інформацію у російських ЗМІ та телеграм-каналів, розпитували людей, які звільнились із російських катівень, найняли адвоката в окупованому Криму, куди із нових окупованих територій вивозили політичних бранців. Адже саме кримське управління ФСБ фабрикує справи про «екстремістів» та «терористів» стосовно цивільних, викрадених в окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей, яких утримують в СІЗО Сімферополя.

«Була інформація, що Сашу кілька тижнів спочатку тримали в Херсоні (в ІТТ на вул. Теплоенергетиків – ред.), а потім нібито перевезли до Криму. Саме в сімферопольському слідчому ізоляторі тримають багатьох наших громадських активістів і викраденого ще в березні міського голову Голої Пристані Олександра Бабича. Наш адвокат шукав Сашу в цьому ж ізоляторі, але отримав відповідь на свій запит, що його там немає. Але я думаю, що його тримають саме там і що він там єдиний «неофіційний» полонений з Херсонської області», – говорить Юлія Зарівна.

Також нічого не відомо про про якусь кримінальну справу щодо Зарівного, яку б «розслідувала” ФСБ, як це відбувається з іншими активістами, викраденими на Херсонщині. Юлія Зарівна допускає, що окупанти можуть вважати її чоловіка комбатантом і тримають його в полоні як військового.

Однак ветерани АТО/ООС , які зараз не беруть безпосередньої участі у бойових діях, не є комбатантами з точки зору міжнародного гуманітарного права. Однак від самого початку повномасштабного вторгнення російські окупанти викрадають і піддають тортурам колишніх українських військовослужбовців, які є цивільними особами. Їхнє переслідування і позбавлення волі як комбатантів є порушенням міжнародного гуманітарного права. Адже звільнені з лав Збройних сил України учасники бойових дій, які перебувають на окупованій території, є захищеними відповідно до Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни і не можуть вважатися військовополоненими. Свавільне ж позбавлення волі таких осіб є воєнним злочином.

Утримання в полоні Олександра Зарівного через його колишню службу в ЗСУ та громадську діяльність – це абсурд, вважає голова Херсонської РДА Михайло Линецький.

«Рашисти намагаються звинуватити його в тому, що він захищав свою Батьківщину, але це повний абсурд. Адже Олександр Григорович воював не на чужій території, а на своїй рідній землі. Крім того, він завжди був відданий своїй професії вчителя, завжди з повагою ставився до інших людей, дуже толерантний, виважений, спокійний. Це дуже порядна і щира людина, яка не може мати всі ті риси, які хоче приписати йому ворог», – каже Михайло Линецький.

Рідні Олександра Зарівного переживають за стан його здоров’я, адже в чоловіка хвороба серця і йому щодня потрібно приймати ліки. Чи надають йому медичну допомогу росіяни – невідомо.

Нічого не знають про долю своїх близьких й рідні інших полонених. За словами Юлії Зарівної, вона постійно спілкується з цими людьми і зараз намагається разом із ними створити громадську організацію «Цивільні в полоні», яка б займалася збором потрібної інформації і з пошуком бранців російських загарбників.

«Запас надії закінчився майже у всіх, – зізнається Юлія. – Ми дуже хочемо побачити Сашу. 17 грудня йому виповниться 54 роки. Сподіваюсь, що виповниться. Що він живий і що ми знову будемо разом».