Ніде я не нужніший більше ніж вдома, а ще я хочу тут бути! Коли я відправляв малого з окупації в безпеку, на його умовляння виїжджати з ним, відповів: попереду у мене вже тільки старість, хвороби і самотність, тож невже ти хочеш, щоб я пропустив найбільшу пригоду у своєму житті?!))
***
Чесно кажучи, дивує те, що ті люди, які переїхали на час війни в інший населений пункт, що знаходиться в іншому регіоні, вважають себе "чужаками". І це вони самі так себе називають, а не хтось їх. Шановні, подивіться ще раз уважно, що у вас в паспорті записано. Правильно - "громадянин/громадянка України". Отже, ви скрізь - у себе вдома. Де б ви не знаходилися в межах України, кожен сантиметр - це такий же ваш дім, як і Херсон, і будь-яке інше місто, де ви народились, вчились, проживали. Хіба у власній квартирі в кімнаті ви власниця, а на кухні - вже гостя? Уявіть, що вам роблять в кімнаті капітальний ремонт, і тому ви тимчасово з'їхали з розкладачкою на кухню. Не знецінюйте самі себе.
***
Природа прекрасна. Але весь філософський настрій зникає, коли чуєш за спиною: скоро картоплю будемо садити...усе, ці слова вже прозвучали...)))
***
В телефоні я зберігаю спогад останнього щасливого літа вдома, де ми сім'єю стоїмо в Олешківському лісі, біля літньої сцени театру Куліша: прийшли на спектакль «Травнева ніч». Ми всі дуже любили цю незвичайну, містичну локацію. З Херсона сюди дістатися мостом-проспектом (Антонівським) було простіше простого, а з дому - перейти дорогу на інший бік лісу, грубо кажучи.
Тоді, після цілого дня на морі, ввечері - колорит південного театру на південному повітрі з ароматом втомленої на сонці хвої. Зараз - страшно уявити, що відбувається в цьому лісі та коли ми зможемо зібратися там разом знову.
Я ніде ще не казав про мотиви зняти фільм про наш театр, але сьогодні до міжнародного для театру ділюся такими інтимними подробицями. Для мене це, як останнє місце, де я "зберігся" в цій грі.
***
Зайшла в Сільпо.
На виході жінка, яка торгує квітами підзиває мене і каже - пам'ятаєте, я попросила у вас поїсти і ви мені не відмовили?
Тепер у мене є квітка.
От як іноді буває.
***
Це моє місто. Це місто народження моєї доньки. Воно має жити, тому ми тут. В окупацію ми залишились, щоб зустріти міцними обіймами наших визволителів. Зараз ми тут, щоб після деокупації лівого берега одразу приступити до відбудови. А поки у місті залишаються багато людей, кинутих тварин, яким без допомоги просто не вижити. Ми хочемо, щоб Херсон залишився містом-героєм, а не містом-привидом. І потім. Поїхати звідси, значить поступитись ворогу. Та ніколи!
Тэги: