Щодня з повідомлень від місцевої влади та правоохоронних органів ми дізнаємося про щільні обстріли населених пунктів, розташованих в зоні бойових дій на правобережжі Херсонщини. Російські окупанти не залишають місцевих жителів у спокої, обстрілюючи з різних видів зброї. Як живуть люди на лінії фронту?
«Гривна» поспілкувалася з жителями двох сіл Херсонського району – їхні розповіді часом шокують, але дають змогу уявити, в яких умовах живуть тисячі людей сьогодні на деокупованій Херсонщині. З метою безпеки ми не всюди вказуємо назви населених пунктів та локації, про які йдеться в матеріалі.
«ГРАДИ» ТА ЗАСПОКІЙЛИВІ ПІГУЛКИ
Своєю історією поділилася Світлана, яка також пояснила, чому жителі сіл на лінії фронту не виїжджають, а навпаки – повертаються додому.
«Я з родиною виїжджала з окупації, але нещодавно була змушена повернутися. Померла мама, будинок у селі, де вона жила, потребує догляду, та й худобу, собак і котів не покинеш. Це неможливо – просто зачинити двері й виїхати. А ще не хочеться залишати майно мародерам. У селі живе чимало людей, багато з тих, хто виїжджав, теж повернулися, бо просто хочуть додому. Тому й ми зостаємся, хоча усвідомлюємо небезпеку.
Загалом у селі – звичайне життя. Страшно лише, коли окупанти починають стріляти з лівого берега. Особливо коли на село летять «Гради». Ми завжди чуємо виходи, а за декілька секунд – уже прильоти в село. Оці 10-15 секунд – це найстрашніше, що можна собі уявити, бо ти сидиш, зіщулившись і затамувавши подих, і чекаєш – куди прилетить. А раптом – у твій дім…
Прилітало вже й на сусідні вулиці, і на нашу – усього за 5 будинків від нас. Є руйнування, є загиблі…
Найстрашніше чомусь уночі: якщо гучно – не спиш, ковтаєш заспокійливі таблетки, і якщо тихо – теж спати важко, бо подумки чекаєш тих вибухів. І знову ковтаєш пігулки…
Трохи дивує реакція місцевих жителів – людей на вулицях чимало: їздять велосипедами, мопедами у своїх справах, метушаться. Але, як показує статистика, найчастіше травмуються чи гинуть ті, хто перебуває надворі, – від уражень осколками. Тому ми намагаємося нікуди не ходити, а як чуємо відповідні звуки – одразу ховаємося в приміщення.
Чи хаотично обстрілюють окупанти село? Є припущення, що – не зовсім. Прильоти фіксують у будинки або поряд із ними – ті, де зупинялися наші військові. Або ось прилетіло в гараж чоловіка, на будинку якого майорить великий український прапор. Випадковість цей приліт чи ні – хтозна.
Так і живемо, сподіваючись, що нашим захисникам якнайшвидше вдасться вибити ворога з лівого берега і цей жах припиниться».
МАРОДЕРИ
Про мародерство в населених пунктах на лінії фронту наша співрозмовниця згадала не випадково – на жаль, таких випадків тут чимало. Адже люди виїжджають, покидаючи нажите майно, заробітків тут практично немає, тож одразу з’являються охочі прибрати до рук чуже, аби заробити на цьому.
Одна з історій, що сталася днями в селі Широка Балка, викликає не лише люту ненависть до російських окупантів, а й злість щодо деяких своїх же – сусідів-односельців.
Як відомо, 13 серпня під час обстрілу цього села окупанти поцілили в приватний будинок та вбили всю родину – батька, матір та двох їхніх дітей: 12-річного сина й доньку, якій було лише 23 дні від народження. Виявляється, не встигли ще поховати тіла загиблих, як напівзруйнований будинок родини вже обнесли мародери. Про це стало відомо з повідомлень у соцмережах.
Батьки не встигли навіть зареєструвати новонароджену дитину (нагадаємо, йдеться про прифронтові території!) – відповідні документи зберігалися в сумці матері. І от цю сумку разом з іншими речами винесли якісь нелюди – інакше не назвеш тих, хто вчинив цей злочин.
Ось про що зокрема пишуть родичі вбитих:
До слова, 15 серпня вбиту окупантами родину поховали. З коштами на поховання їхнім родичам допомагали теж односельці – війна неабияк згуртувала людей, і все-таки свідомих серед них – більшість.
«Сьогодні у Широкій Балці на кладовищі провели в останній шлях родину Конищева-Чухрай разом із дітьми, яких вбили російські війська. На похорони прийшло багато односельців, разом з якими ми фінансово підтримали родину», – повідомив голова громади Іван Самойленко.
ДРОНИ ТА БОМБИ
А ось ще одна розповідь про будні цивільного населення на лінії фронту. Події одного дня зі свого життя нам переповів Микола, житель села на правобережжі Херсонщини:
«У минулі вихідні ми з дружиною поїхали в Херсон у справах. Про вибухи в місті не розповідаю – вони там практично не вщухають, люди якось уже звикли. Поверталися додому ввечері. Наближаємося до блокпосту, перед нами – ще дві цивільні автівки. Раптом – постріли, якась метушня на посту, і тут прямо перед першою машиною падає збитий ворожий дрон: вибух, дим, вогонь… Хлопці на блокпосту знаками показали – мовляв, розвертайтеся і швидко тікайте звідси.
Ми поїхали назад – до найближчого населеного пункту. Вечір, світла ніде немає, бо вдень окупанти обстрілами пошкодили електромережу. Раптом у мобільному додатку лунає повітряна тривога, дружина відкриває пабліки – там повідомляють, що в наш бік росіяни випустили КАБи. Забігаючи наперед, скажу, що ввечері з новин дізналися, що КАБами поцілили саме в той населений пункт, де ми й перебували тоді...
Куди тікати? Пересиділи тривогу у вуличному укритті, потім вирішили все-таки їхати додому – може, уже пропускають.
Але ні – на блокпосту купа військових, цивільних розвертають. Один із бійців пояснив нам: збили ворожий бойовий дрон, який ніс вибухівку – вона не розірвалася, і тепер усе це лежить прямо на проїжджій частині. Тому треба чекати на піротехніків, вони розмінують, тоді дорогу відкриють.
Знову повернулися в той же населений пункт. Заїхали до знайомих, пересиділи в них ще з годину, трохи заспокоїлися – дружина сильно перенервувала. Коли до комендантської години залишалося зовсім трохи часу, вирішили ще раз спробувати проїхати.
На щастя, уже всі небезпечні предмети військові прибрали. Ми поцікавилися, чи всі живі-здорові. Отримавши ствердну відповідь і дозвіл їхати далі – попрямували додому.
Звичайно, той день був скоріше винятком – зазвичай у нас спокійніше, хоча обстріли з лівого берега лунають часто».
До речі, ці території Херсонської області влада лише нещодавно включила до зони бойових дій. Хоча в таких небезпечних умовах місцеве населення живе майже 8 місяців – з моменту деокупації.
Публікацію здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Тэги: