Дарина Лапіна
Зв’язківиця 126 окремої бригади тероборони Одеси на позивний Мала вирішила долучитися до українського війська на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Військова має трьох синів, старший з яких теж захищає Батьківщину.
Мала – зв’язківиця 126-ї окремої бригади. Її обов’язок – забезпечення безперебійного зв’язку на передовій. До важкої та небезпечної роботи ставиться відповідально, адже розуміє, що вчасна комунікація – це життя її побратимів.
Її історію розповіли на сторінці 126 окремої бригади тероборони Одеси у Фейсбук.
Коли жінка прийняла рішення стати на захист Батьківщини молодші сини одразу її підтримали. А от старший, який на той момент уже служив, розлютився.
«Кричав: «Сиди вдома, я тут сам впораюся!», – згадує «Мала». – Але він чудово знає мій характер. Якщо я щось вирішила, то відмовити мене важко. Зараз вже, звісно, пишається мною, хвалить. А ще ділиться своїми переживаннями, бо знає, що я його зрозумію. Я дуже ціную його підтримку і знаю, що так само у складні моменти можу довіритися сину. Я йому і мама, і друг», – розповіла Мала.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Син став сюрпризом: історія бойової медикині з Херсонщини та її чоловіка-військового, які пережили російський полон
Нині військовій часто доводиться налагоджувати зв’язок під обстрілами, особливо дошкуляють ворожі безпілотники, які і вдень, і вночі полюють на наших оборонців. Зв’язківиця жартома говорить, що в таких випадках її мініатюрні параметри стають у пригоді, бо сховатися вона може буквально у кожній шпарині. Хоча, за словами Малої, нещодавно ця теорія дала збій.
«У нас був дуже важкий вихід, тиждень під шаленим ворожим вогнем, росіяни «поливали» усім, чим можна. Коли нарешті сказали, що до нас виїхала машина, я не могла її дочекатися. Вискочила з підвалу, проскочила до маленької альтанки, сіла з рюкзаком і автоматом біля столу і чекаю. По часу розумію, що машини занадто довго немає, щось трапилося. Тільки зібралася виходити назад, аж чую – наді мною гудить дрон. Прослизнула ще глибше, дочекалася, щоб він відлетів. А коли знову спробувала вийти, зрозуміла, що не можу поворухнутися. Я з переляку влетіла в той вузький прохід біля столу, а вилізти, виявляється, не можу. Знадобилося трохи часу, щоб таки звільнитися з «полону»», – пригадує військова.
Тоді з позицій вдалося виїхати з другої спроби – перша машина не доїхала через пошкодження, а друга, забравши групу, просто зупинилася посеред дороги.
«Ми проїхали буквально сто метрів і автомобіль просто став. Усі були шоковані. Вистрибнули з машини, забігли до якогось підвалу – перечекати і зрозуміти, як діяти далі. Залишатися в тому укритті не можна було, адже ми там були просто груповою ціллю.
Я запропонувала групі виходити пішки. Хлопці погодилися. Було дуже страшно. З неба чатують дрони, на землі розсипані «пелюстки». Всім богам молилися, щоб дійти, життя промайнуло перед очима… На щастя, нам вдалося вискочити живими та неушкодженими!», – розповіла про пережите Мала.
Найбільше бажання зв’язківиці – зібрати усю родину разом:
«Відколи розпочалася війна, ми не збиралися докупи. То старший син на бойових, то я. Мрію сісти з моїми найріднішими людьми до столу та відсвяткувати нашу перемогу, – посміхається «Мала». – А поки що маємо боротися. Не можна здаватися – заради наших дітей, їхнього майбутнього, заради хлопців та дівчат, які віддали життя за вільну та незалежну Україну».
Фото зі сторінки 126 окремої бригади тероборони Одеси.
Ян Ярчук
