Ян Ярчук
Кажуть, щоб перевірити, що то не моск@ль, треба попросити сказати слово — “паляниця”.
Та то квіточки.))) Попросіть сказати слово — “телепень”!)))
***
Неймовірний ранок, туман і дуже тепло. Можна дивитися вічно. Тато казав — “погода для грибів”, колись саме з таких ранків починалися поїздки в Олешківський ліс. Як хочу додому.
***
Я не знала, наскільки я люблю наше південне море — тепле, мілке, повне водоростей і медуз, — поки не втратила його. Морська територія Херсонщини окупована вже три роки.
Нещодавно я бачила і відчула його на виставці у центрі Львова. Тут представлені картини, подібні до тих, що були викрадені росіянами з Херсонського художнього музею, в тому числі й Айвазовський. Колись я дуже любила бувати в нашому херсонському музеї, це було моє місце сили. Немає слів, а спогади… Я намагаюся не згадувати, свідомість блокує згадки, ніби захищається.
Але тут дивилася, і прорвало. Ці полотна теж свого роду “внутрішньо переміщені особи”, бо були вивезені від обстрілів з одеського музею до Львова. Я ніби зустріла старих друзів (хоча я не була з ними знайома, в одеському музеї я не бувала), ніби відчула на шкірі південне сонце, ніби посиділа на березі моря — особливо я любила його ввечері, коли розходяться відпочивальники, коли сідає сонце і набігають хвилі-баранці. Але що це настільки глибоко в мені було відкриттям для мене.
***
Сьогодні спілкувалася з дівчиною з тилової області, яка була впевнена, що Херсон ще в окупації.
І ні, вона не байдужа і їй нєкакаяразніца.
Вона просто не дивиться, не читає новини. Ну, не геть, а дуже мало. Бо її психіка того не виносить.
Вона вірить у світовому змову, ще багато у яку дурню (не буду переповідати, щоб того не ширити).
Вона не довіряє волонтерам.
Але завтра вона йде відсилати посилку знайомим військовим на харківському напрямку. Вона має кілька підшефних, які на війні на сході – це знайомі і друзі з мирного життя, кому вона системно допомагає. Може, тому вона не знає, що відбувається на півдні, бо зосереджена на подіях на сході.
Це я про те, що люди різні і кожен українець несе свій хрест на цій війні. А хто не несе – той не українець…
***
Коли я бачу ось ці гори бабла, яке валяється у важливих кабінетах в сумках, пачками або просто насипом… я хочу вити.
Ось на цих фотографіях від НАБУ – скільки тут грошей, якщо вимірювати в донатах від людей на фонд?
Скільки НЕ придбаного важливого обладнання для захисників?
Ті хто ці гроші вкрав у свого народу і свого Війська під час війни – це державні зрадники, які мають сісти довічно!
Марина Поліщук
