Дарина Лапіна
Касетні боєприпаси в Херсоні не детонують на опалому листі. Вони на мʼякому часто не розриваються, як і деякі старші товариші на мʼякому: КАБи, Гради, міни, артилерійські снаряди… УВАГА! Їх не приймають на пунктах прийому металобрухту, але знешкоджують за телефоном 102 у Патрульній поліції.
***
Як жити, коли душею і серцем ти в Херсоні?.. Коли так тягне й хочеться додому… Коли вже четвертий рік повномасштабної війни, а життя — на паузі! Ти живеш новинами з YouTube чи телеграм – каналів, і в кожну пору року чекаєш, що скажуть: принаймні, війна — на паузі (навіть ця тимчасова ілюзія припинення війни для багатьох стала б полегшенням).
Особисто я заздрю людям, які змогли швидко й рішуче перегорнути сторінку й почати новий розділ свого життя. Переїхати, зібратися з силами й діяти активно.
Я часто повчаю й навіть сварю батьків, коли вони вкотре кажуть: «Хочемо додому, хочемо в #Херсон…» Я відповідаю: «Живіть зараз і там, де ви є…» А сам, у певному сенсі, не можу так жити — «як раніше». Бо є якесь внутрішнє відчуття, невпевненість…
Коли ж настане час «жити»?
Треба ЖИТИ — ЗАРАЗ! Другого такого дня не буде. Не буде кращого здоров’я (у більшості), не станеш молодшим… Час жити зараз — попри все!!!
Це гарні слова й заклик. Але як зробити, щоб воно відгукнулося всередині?..
***
Дуже поширений набір для Херсона. Детектор дронів та іконки у автівці.
***
Ми живемо у пеклі, яке самі не здатні осягнути.
Ракета прилітає в будинок, звідти дістають обпечену жінку, з якої дістають дитину, немовля лишається жити, але помирає сама мама дитини.
Це Київ і центр Європи. Це можливо?
Скидують вибухівку на машину, поранення отримує вагітна жінка, а двом її синам відриває кожному по ніжці.
Це Південь і центр Херсона. За що?
Люди сидять місяцями на позиціях. А потім можуть запросто загинути в аварії на умовно мирній території. От як так?
Дітей вивозять в безпечне село, а потім в їхній будиночок прилітає шахед. Чому?
І я продовжую не мати сил усвідомити, що це відбувається насправді.
Нас іноді рятує те, що ми не здатні осягнути цього всього.
Я знаю чітко лише одне. Це наше пекло, і я лишаюсь.
***
В спогадах попалась фотка з 2015 року про мера Херсона Миколаєнка Володимира Васильовича, якого недавно визволили з полону. На веліку він не їздив як Боріс, а от на маршрутці так, регулярно. Ще й вистачало терпіння вислуховувати претензії херсонців.
***
Звичайний вечір в Херсоні …пусті вулиці і постійне неприємне гудіння від дронів.
Марина Поліщук
