Ян Ярчук
Навіть квіти в Херсоні розквітають радісно, коли затихає ворожа артилерія, міномети й танки, коли над головою не літають дрони. Як же приємно милуватися цією красою, цією живою природою! Як би ж так було завжди: тихо, мирно, спокійно, безпечно.
***
«Люд, дивись… Лівий берег у тумані». Сказали — про Київ. А в мені все завмерло. Бо згадала інший Лівий берег. Наш. Херсонський. Затягнутий не туманом — а мовчанням, страхом і очікуванням. Невидимий — але живий у серці. Окупований. Вистражданий. Незламний.
***
Такі тепер вулиці в рідному Херсоні.
З простреленими світлофорами та їжаками, не тими, які раніше вибігали влітку на дорогу, а металевими.
Вистоїмо!
***
Ми в Херсоні садимо дерева, крони яких, можливо, не побачимо і квіти, якими імовірно, завтра не милуватимемося. Але садимо. В ім’я майбутнього.
***
Росіяни продовжують добивати один із символів Херсона – кіноконцертний зал “Ювілейний”. Обстріли спотворили кінотеатр майже до невпізнаваності.
***
Росіяни кожного дня обстрілюють моє Садове….
Щодня я відкриваю зведення Херсонської ОВА. І щодня там – Садове.
Там я відпочивала душею. Ходила босоніж по теплій, м’якій траві, пила запашний чай на ганку й просто дихала – вільно, глибоко, без тривоги. Це було моє місце спокою, мого перепочинку від міського гамору й роботи. Там ми з маленьким сином влаштовували свої «наукові експедиції» – археологічні розкопки динозаврів та старожитностей, спостерігали за комахами та їжачками, ловили рибу, купалися в річці, а ще милувалися зоряним небом – воно було таким, ніби можна дотягнутись рукою й обійняти спокій і просто були щасливі.
Там було затишно. Було комфортно. Було життя.
А тепер туди щодня прилітає смерть.
Їм байдуже, що вони обстрілюють – їм просто важливо знищити. Росіяни методично, із садистською насолодою, обстрілюють його. З землі, з повітря, з дронів, з усього, що можуть. А потім знімають відео і викладають у свої пропагандистські помийки – як «перемогу». Їм мало просто вбивати – їм треба показати руїни нашого життя, як трофей.
Садове – не виняток. Так росіяни стирають із лиця землі всі наші села вздовж Дніпра.
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
