Марина Поліщук
Зараз ми із дітьми в Румунії. І страшно спостерігати, що тут відбувається зараз. Вибори Президента. Вже вдруге. Але знову в лідери вибивається той, хто терпіти не може українців і хоче повернути частину Молдови та України в склад Румунії. Повернутися на кордони (якесь дежавю) 1940 року. Це якийсь путінський синдром, яким багато хто, здається, захворів.
Ми не маємо права голосувати, бо біженці. Але румуни можуть. Я дуже хочу вірити в їх здоровий глузд.
Мені реально страшно…
***
Навіть, якщо б я не була в Україні, навіть, якщо б мені не подобалися ані костюми, ані пісня, навіть, якщо б це не були талановиті хлопці, я б підтримувала своїх на “Євробаченні”. Я підтримую. І вважаю, що це правильно.
***
Які дивовижні іриси були у мене на дачі!
От навіщо ФБ бередить душу?
***
Тільки проїхали те перехрестя, про яке у моніторинговому каналі написали, що там дрон, заїхали додому, а тут… І над нашим районом вже частенько дрони, то у дворі весь час увага вгору і вуха вже, як локатори. А колись вважалось, що у нас більш менш безпечно, принаймні через те, що дрони не долітають. Вже ні
***
Приємно бачити вишиванковий простір і в Києві і в он-лайні.
Ще б більше чути української (тікає).
***
Народна творчість на укриттях – це суто херсонський винахід. У інших містах все стандартно, а у нас кожне укриття – це щось. Коли тільки почали встановлювати мобільні укриття, то навіть конкурс оголошували на кращий сюжет розпису. До нас відомі митці приїздили, щоб креативно оформити укриття.
***
Де б ми не були, носимо рідне в серці. І щодень воно важить більше.
“Тропінка” в мені болить і постійно повертає до себе. Бо там ми були собою, бо то був дім.
Сумую…
Які ми були справжні…
