Марина Поліщук
Ввечері більше двох годин спілкувалася з вдовою загиблого. Багато говорили, наревілися. Ось що вона мені сказала:
До війни ми якось все дбали про матеріальне. Ну там купити квартиру, ремонт, коври, техніку, різне..А головне зрозуміли лише зараз. Головне – встигнути набутися разом. Разом з коханим чоловіком, чи сином, батьком, дочкою чи мамою… Отак би обійняла свого милого, і не відпускала ні на мить….Тяжко….
***
До Херсона наближається гроза.
За ці роки війни ми чітко відчули різницю між грозою – природним явищем, і вибухами – ділом рук людських. Звуки першої красиві, навіть тоді, коли дуже гучні. А другі – це завжди страшно, навіть якщо звучать десь далеко й не сильно.
Та мене здивувало саме передгрозове небо, а точніше одна біла яскрава хмаринка…
***
ПАРАДОКС СЬОГОДЕННЯ: Всі хочуть, щоб хтось виробляв ракети, супутники, гаджети, щоб медицина воскрешати вміла і всьо такоє, а ось вчити математику, фізику, хімію, біологію – якось натовпи бажаючих не стоять…
***
Херсонська влада прийняла рішення із військовими вимкнути світлофори, які можна по «пальцям» одній руки порахувати в місті. Пояснення просте: щоб машини не стояли на перехрестях і не були легкою здобиччю ворожим дронам.
І на останок попрохала пішоходів подбати про свою безпеку на дорогах.
Про боротьбу із «іграшками» ворога поки мовчать.
***
Впевнений, таких масованих обстрілів не було б, якби Трамп був президентом.
***
Я абсолютно розумію, що будь-яка угода це мистецтво компромісу.
Але будь-яка відмова України від своїх територій не можлива без складної конституційної процедури, яку практично не можливо втілити в короткий проміжок часу, і абсолютно не можливо в сенсі політичному.
Тоді питання:
Які «поступки» можуть бути ще з нашого боку в мирній угоді?
Ян Ярчук
