Дарина Лапіна
Дивом українського півдня є Куяльницький лиман, що на Одещині. Колись тут видобували чорноморську сіль, та нині про промисловий видобуток не йдеться, адже лиман дедалі більше міліє.
У пошуках тихої місцини посеред природи минулими вихідними журналістка «Гривни» опинилася на Куяльницькому лимані в Одеській області. Що-що, а тишу авторка цих рядків точно знайшла. На пагорбах поблизу лиману вона тотальна – настільки, що спершу здається, ніби ти оглух.
У день, коли авторка цих рядків була на лимані, там було надзвичайно тихо. Не чутно було ні реву машин, ні гулу генераторів, ні плюскоту хвиль, ні чиїхось розмов – геть нічого. Та вже поблизу зелених насаджень, що окутують лиман, звідусіль залунав щебет птахів.
З висоти пагорбів Куяльницький лиман має фантастичний вигляд: біле узбережжя і блакитна гладь води, наче дзеркальне відображення неба, оточене зеленню.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казкові краєвиди та нові локації: репортаж з Тилігульського лиману на Миколаївщині (фото, відео)
Шлях до узбережжя лиману пролягав через густо порослу зелену зону з вузенькими протоптаними стежками. І все навкруги заполонив духмяний аромат розквітлих дерев, зокрема диких грушок.
Якоїсь миті ми опинилися на роздоріжжі, а там, наче в казці, – старенька криничка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без мін, але з морськими блохами: пляжі Тилігульського лиману вже повні відпочивальників (фото)
Як сказано в публікації Одеської національної наукової бібліотеки, присвяченій Куяльнику, береги лиману вкриті різноманітною степовою рослинністю – близько 500 видів, з яких 17 занесені до Червоної книги України. Тут збереглися рідкісні ділянки ковилового степу, що стали домівкою для багатьох видів ссавців, птахів та плазунів. І тому надзвичайно сумно було натрапити на купи сміття неподалік лиману.
Ще до спуску з пагорбів на узбережжя лиману ми також помітили місцини, де, ймовірно, видобувають черепашник. У фотооб’єктив «Гривни» потрапили принаймні декілька таких місць, де ця гірська порода вкрита акуратними надрізами, наче підготовлена для подальшого нарізання на окремі камені.
Уже на самому узбережжі лиману перед очима простягнувся пустельний краєвид зі смужкою води вдалині.
До речі, черепашник можна побачити й на узбережжі.
Та чим ближче до води, тим білішим стає узбережжя. Усе через кристалики солі, що всіяли землю, колись укриту водою.
Промисловий видобуток чорноморської солі на Куяльницькому лимані тривав до 30-х років минулого століття. Саме тут за часів середньовіччя пролягав так званий Чумацький шлях. З Куяльника сіль доставляли навіть у країни Європи.
«Раніше сіль добували в так званих лагунах Куяльницького лиману. Територію відокремлювали, робили невеличку заглибину та десь за тиждень теплої сонячної погоди отримували шар солі. А потім сіль просто підіймали на вози вилами, після чого вона швидко тверділа й обсихала», – йдеться в історичній розвідці Держекоінспекції Південно-Західного округу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сховок для душі в буремні часи війни – краса природи Миколаївщини
Нині ж на території Куяльницького лиману створений Національний природний парк «Куяльницький». Відповідний указ Президент України підписав у січні 2022 року.
Та попри природоохоронний статус, Куяльницький лиман дедалі більше міліє та стає пріснішим, а будь-яка промисловість може його остаточно загубити, переконані науковці. Тому віковий досвід добування чорноморської солі на цих територіях залишається історією.
Фото: “Гривна”.
