Храбан Діана
Херсонщина це край пузатих кавунів яскравих соняшників й смачного насіння.
А ви криваві виродки що окопалися на лівом березі усе життя своє нікчемне лускайте каміння…
***
На фоні порожніх тимчасово окупованих пляжів Криму одеські виглядають особливо «издевательски» для бруднодупих. Ракети, шахеди, бандеролі, реактивні дрони – ок, платні пляжі повісили ярлики в соцмережах: «в нас є укриття», підняли цінник на шезлонги з парасольками, задрали на шатри і апероль з льодом, і вуаля: на морі в Одесі яблуку нема де впасти.
Коротше, ще не вмерла України ні слава, ні воля по-одеські. Ступінь довіри до ЗСУ +100500%
Ялта з Судаком нервово ковтають.
Дякую Збройним Силам України.
***
Що по Херсону? Поки місто метр за метром затягують сітками, цього року, як ніколи, все затягує й густа зелень. Гілками, листям, диким виноградом. На місцях прильотів у деяких місцях уже повиростали маленькі дерева – просто біля точок влучання.
Дрони все ж періодами залітають під сітки, шукаючи шляхи. Місто під ударами не лише артилерії – майже щодня росіяни б’ють КАБами, “шахедами”, “бандеролями”.
Пейзажі, коли поруч із нещодавно згорілим ларьком на ринку активно триває торгівля. Продавці привозять свіжі овочі, фрукти та баштанні з дуже “червоних” зон. Люди так само активно купують.
Дрони дедалі частіше залітають у більш жваві райони міста. Люди швидко ховаються, перечікують небезпеку, а потім знову виходять, прогулюються, п’ють каву.
Планування дня давно враховує не лише звичні справи, а й те, де можна перечекати проліт КАБа, реактивного “шахеда” чи “бандеролі”. Часто люди вже навіть не ховаються. Бо загроза – 24/7.
І фраза “Я більше хочу спати, ніж жити” вже майже нікого не дивує.
***
Понаєхі з Херсонської у Кіровоградську, у той самий автентичний “будиночок в селі”.
Півроку чоловік рубив ліс. Ще півроку перекопування цілини.
Позаду – зруйноване та заміноване ніщо на березі Дніпра. Попереду ще купа викликів під дружній регіт богів.
Але ж, але… Є майбутнє. Є надія, є плани та їх поступова, хоча й дуже повільна реалізація.
Дорослий світ – це одвічна спроба зайняти себе та робити це так, щоб випадкові перехожі теж просили пензля та вапна пофарбувати паркан Тома Сойєра. Інколи виходить.
***
У мене був план, і я йому слідувала…
Але… програла.
Ніби ж робила все так, як треба.
Де народився — там і згодився.
Навчання, робота, дім, сад, сини…
Все як треба. Все за планом.
І от ніби просто живи своє життя. Ти ж нікому нічого не зробив. Ні в кого нічого не просив. Чужого не брав. Просто працював на своїй землі, будував своє життя.
Але з місця, де ти був щасливий, де просто слідував своєму плану…
Тебе виганяють.
«Евакуюють».
Дадуть коробку круп із тушонкою, 11000гривень і довідку ВПО — як нагадування про те, що в тебе був гарний план і ти ним слідував…
І ти поїдеш…в місце яке для тебе просто мітка на карті… Будувати нове життя навмання.
Сьогодні оголошено примусову евакуацію дітей в моєму селі…
До кінця літа, там більше не буде чутно дитячого сміху…
Марина Поліщук
Ян Ярчук
