Зрада чи гуманність? Репортаж The New York Times про те, як депутат Херсонської міськради відпустив полоненого офіцера РФ

Зрада чи гуманність? Репортаж The New York Times про те, як депутат Херсонської міськради відпустив полоненого офіцера РФ
Ілля Карамаліков
Автор: Марина Поліщук 10 Декабря 2022 11:30

14 квітня на блокпосту в Баштанці Миколаївської області співробітники СБУ затримали депутата Херсонської міськради Іллю Карамалікова, який із сім’єю намагався виїхати з окупації. Його звинувачують у держзраді та співпраці з ворогом в окупованому Херсоні.

У переліку звинувачень, висунутих депутату, є й епізод з передачею полоненого офіцера РФ російським силовикам. Подробиці цієї історії розповідає американське видання The New York Times у репортажі під назвою «Він звільнив росіянина. Для Києва це зрада».

Далі пропонуємо переклад цієї публікації. У тексті використано фото, розміщені в електронній версії статті на сайті видання. Переклад здійснив член Ради директорів Української асоціації видавців періодичної преси, медіа-експерт Сергій Чернявський.

Автор статті: Джеффрі Геттлман, фотографії: Фінбар О’Райлі.


Перша шпальта газети The New York Times від 4 грудня з початком репортажу «Він звільнив росіянина. Для Києва це зрада»

Він повернув контуженого солдата росіянам. Україна називає це зрадою.

Ніхто не знав, що робити із заблукалим російським льотчиком, який раптово з'явився в окупованому Херсоні. Цей випадок виявив розмиту межу між прагматизмом у зоні бойових дій та співпрацею з ворогом.

ХЕРСОН, Україна. У ніч проти 15 березня Іллі Карамалікову несподівано зателефонували. Як власник нічного клубу та член міської ради Херсона, він керував добровільною охороною в цьому південноукраїнському місті, яке щойно захопили тисячі російських солдатів. Вони взяли Херсон із невеликим опором, але потім здебільшого продовжували йти, прямуючи до іншої території та не виявляючи жодного інтересу до управління містом.

Далі були грабежі й хаос, поки пан Карамаліков та інші не організували патрулі з-поміж місцевих жителів. Вони не співпрацювали з росіянами, але отримали від них дозвіл.


Патруль у Херсоні, де в березні затримали заблукалого російського пілота

Тієї ночі один із начальників патрульних груп пана Карамалікова повідомив по телефону, що охоронці виявили контуженого чоловіка, що шкутильгає в бік блокпоста в дивній зеленій формі, перемазаній брудом.

Він не був мародером. Це був зниклий російський льотчик, у нього забрали зброю та тримали в шкільному класі.


Школа в Херсоні, де охоронці тримали російського солдата

Це була вельми незвична ситуація з військовополоненими: група цивільних осіб захопила ворожого офіцера в місті, яке контролював противник. 

«Ніхто не знав що робити, – каже адвокат Карамалікова Михайло Величко. – Вони не могли передати його українським силам – на той час українських сил у місті не було. І Червоного Хреста не було. А росіяни були скрізь».

Те, що відбулося протягом наступних кількох годин і продовжує розігруватися в суді через місяці, показує розмиту межу між співучастю і виживанням, за якою багатьом українцям довелося орієнтуватися після того, як росіяни вторглися в їхню країну. І це створює неприємні проблеми для влади зараз, коли вони вирішують, кого покарати.


Ілля Карамаліков

Пан Карамаліков привіз полоненого льотчика до себе додому й замкнув його в підсобному приміщенні. Пізніше тієї ж ночі він домовився повернути солдата росіянам. Він не бачив іншого виходу.

Українська влада дивиться на речі по-іншому. Пізніше вони заарештували Карамалікова як колабораціоніста й звинуватили його в державній зраді. Він чекає на суд, йому загрожує довічне ув'язнення.

На захоплених Росією територіях України – понад п'яту частину країни – мільйони мирних жителів змушені були співіснувати з окупаційною армією, яка тримала всю владу. Українці нещодавно відвоювали собі частину своєї території, звільненого в середині листопада Херсона, і майже одразу почалося полювання на колабораціоністів. Людей тепер судять за вибір, який вони зробили в дуже напружені часи окупації.

В обвинувальному висновку на 12 сторінках пана Карамалікова звинувачують у сприянні втечі ворожого солдата та поновленні агресії проти України. Але в бесідах із понад десятьма херсонцями, у тому числі з тими, хто висловлював сумніви щодо репутації пана Карамалікова як владного бізнесмена, усі вони сказали, що він учинив правильно.


Розбомблений термінал Херсонського аеропорту. Російський солдат пройшов майже 16 кілометрів від аеропорту після того, як українці обстріляли його, вбивши багатьох інших росіян

За словами його прихильників, як голова патруля він повинен був ухвалити рішення, яке спричинить серйозні наслідки для нього самого та його громади. Видача солдата росіянам, здавалося, суперечить основним принципам війни. Якби він наказав своїм людям тримати солдата в полоні, у місті, контрольованому російськими військами, це могло б наразити на небезпеку всіх учасників патрульних груп.

Щодо третього варіанту, пан Карамаліков не став би розглядати його, каже його рабин.

«Я  не можу уявити, щоб Ілля колись когось убив, – говорить рабин Йосеф Іцхак Вольф. – Те, що він зробив, було найгуманнішим рішенням, яке він міг ухвалити».

Рабин Вольф говорить телефоном з Берліна, і його голос звучить засмучено. Він каже, що не впевнений, коли й чи взагалі повернеться в Україну. Як і пан Карамаліков, він каже, що деякі люди в місті підозрюють його в співпраці з росіянами за те, що він вважає благодійним вчинком: він дозволив кільком російським євреям-офіцерам з окупаційних сил приєднатися до молитви у своєму храмі.

Рабин каже, що російські офіцери, яких він назвав «людьми, що керують містом», прийшли в синагогу з озброєною охороною, і відмовити їм було неможливо. Він розповідає, що він і його сім'я могли би залишити Херсон на початку війни й уникнути всього цього, як це зробили багато поліцейських і політиків. Але вони залишилися, і стіни їхнього будинку тряслися від обстрілів.

«Усі ці люди, які втекли, судять нас, – каже він. – Це жорстокі часи».

«Це було безумство»

Росіяни увірвалися до Херсонщини з Кримського півострова 24 лютого, першого дня війни, з легкістю, що викликала підозри в причетності місцевих жителів. Наразі український уряд веде розслідування щодо кількох офіцерів розвідки, підозрюваних у передачі росіянам критичної інформації про оборонні споруди Херсона.

Співробітники Служби безпеки втекли. Армія зникла. Поліцейські зникли з вулиць.

«Це було місто без голови», – каже рабин Вольф.

Багато місцевих жителів розповідають, що були шоковані. Вони відчували себе покинутими українськими військами й дивувалися, чому вони не чинили більший опір.

«Зараз ми підтримуємо Зеленського, але після війни ми повернемося до нього й запитаємо його про це», – каже Валентин Єрмоленко, рибалка на пенсії, який пережив окупацію та пригощав сусідських сторожів закусками й гарячою кавою.

Життя в Херсоні ставало все важчим і важчим. Припаси було неможливо доставити через лінію фронту, і в місті з довоєнним населенням близько 300 000 осіб почали закінчуватися продукти. За словами місцевих жителів, пограбування стало настільки серйозним, що злодії викотили морозильники з останніми замороженими курчатами в місті із супермаркетів на головні дороги.


Минулого місяця в Херсоні. Мешканці вишиковуються в чергу за водою біля зіпсованого рекламного щита з російською пропагандою

«Це було безумство, – каже Олександр Самойленко, політик та голова Херсонської обласної ради, який виїхав після вторгнення росіян. – Херсон був під російською окупацією, але росіяни не були зацікавлені в тому, щоб брати до рук управління – воду, торгівлю, ринки. Вони не хотіли головного болю».

Втрутився 51-річний пан Карамаліков. Разом із деякими іншими міськими лідерами він організував цивільний патруль: 1200 осіб, переважно без зброї, деякі з ціпками, які з настанням темряви нишпорили вулицями Херсона. Вони заарештовували порушників комендантської години та дрібних злочинців, іноді змушуючи їх прибирати сміття чи виконувати інші громадські роботи. То була короткотривала низова система кримінального правосуддя.

Пан Карамаліков мав у своєму місті репутацію хрещеного батька. Майже 180 см на зріст, кремезний, з гарними зв'язками в бізнесі та політиці, він володів двома популярними нічними клубами Amigo та Shade та кількома продуктовими магазинами. Він був відомий як людина, яка залучала би будь-кого в інтересах ведення бізнесу, і він неправильно зачепив деяких людей.

«Я не думаю, що він чесний або альтруїстичний, і я скажу це йому в обличчя», – каже Самойленко.

Але в невеликій єврейській громаді Херсона, залишку того, що колись було важливою ланкою в тканині цього міста, пан Карамаліков мав широку повагу. За словами рабина Вольфа, до Голокосту в Херсоні було 26 храмів. Зараз залишилася лише одна – хабадська синагога, і пан Карамаліков регулярно дозволяв їй безкоштовно користуватися простором свого нічного клубу.

«Він ніколи не говорив «ні», – каже рабин Вольф.

Зустріч із Альфою

За словами адвоката, у ті перші хаотичні тижні війни пан Карамаліков був зайнятий: він носився Херсоном на своїй білій «Ауді», перевіряючи районні патрулі, заїжджаючи в синагогу й перетворюючи свої підприємства на де-факто склади допомоги, де він роздавав картонні коробки з ліками, запаси.

Це зіткнуло його віч-на-віч з російськими офіцерами, зокрема з полковником, який був одягнений у все чорне і мав кодове ім'я Альфа. За словами його адвоката, у пана Карамалікова не було вибору. Російські війська були розосереджені по всьому місту, і пану Карамалікову потрібно було поговорити з російськими командирами, такими як Альфа, «щоб переконатися, що вони не стріляли в жодного з добровольців».

Близько 10 години вечора 15 березня сантехнік, тесляр і син тесляра стояли на блокпосту, коли побачили чийсь силует, що промайнув у тіні. Потім чоловік закричав: «Я один із вас!». І вийшов російський солдат, який прийняв патрульних за своїх співвітчизників.

Андрій Скворцов, син тесляра, розповідає, що солдат був спантеличений і ледве міг зв'язати слова в речення. За словами Скворцова, коли той зрозумів, що чоловіки перед ним є українцями, він здавався дуже наляканим.

«Він виглядав як доросла дитина та був безпорадний, – каже пан Скворцов. – Але він також був добре озброєний».


Андрій Скворцов у гостях у друга на Миколаївщині. Разом з українськими колегами він чергував на блокпості, коли до них підійшов приголомшений російський солдат

Під час обшуку в нього знайшли один короткоствольний автомат АК-47, один офіцерський пістолет Макарова та п'ять магазинів із патронами. Вони також знайшли його військовий квиток, що засвідчив, що він – лейтенант Дмитро Павлович Савченко, 32 роки, пілот бойового вертольота. З його сумбурної мови вони зрозуміли, що він пройшов майже 16 кілометрів від Херсонського аеропорту, який щойно обстріляли українці, внаслідок чого загинуло багато росіян.

Патрульні відвели солдата до школи та викликали Карамалікова. Простого рішення не було. Червоний Хрест, який займається питаннями ув'язнених, на той час не працював у Херсоні, і не було жодної можливості передати захопленого пілота українським силам, які були далеко.

Незважаючи на всі антиросійські настрої, що охопили Херсон, цивільні охоронці не кривдили солдата. Навколо нього зібрався невеликий натовп зацікавлених, дехто робив селфі. Адвокат пана Карамалікова каже, що його клієнт поводився з солдатом гуманно, і те, що він зрештою зробив, відповідало Женевським конвенціям.

Пан Карамаліков зателефонував до Альфи, і вони домовилися зустрітися вранці. До того часу солдат залишався у своїй хаті. На світанку пан Карамаліков зустрів Альфу й передав російського солдата.

За словами його адвоката, пан Карамаліков не знав, що агенти української розвідки прослуховували телефон Альфи та чули всю розмову.

«Чи маємо ми вбити солдата?»

До середини квітня росіяни завезли до Херсона сотні агентів розвідки та інших силовиків, які заарештували багатьох мирних жителів та катували деяких із них. Водночас українські спецслужби мали в місті власну мережу інформаторів та стежили за всіма, хто підозрювався в співпраці з росіянами.

Пан Карамаліков вирішив, що час виїжджати. 14 квітня він посадив дружину, тещу та трьох із п'ятьох дітей у дві машини, щоб проїхати майже 250 кілометрів до Одеси, міста, контрольованого Україною.

Щойно вони перетнули підконтрольну Україні територію, їх зупинили. Українські спецслужби витягли Карамалікова з машини та забрали. Його родина й адвокат заявили, що його доставили до слідчого ізолятора в Кривому Розі, били по всьому тілу, порізали ноги гострими предметами, вводили наркотики та змушували говорити.

Офіційні особи в Херсоні відмовилися коментувати твердження про тортури, але визнали, що принаймні двоє агентів, причетних до поводження з паном Карамаліковим, перебувають під слідством.

«Важко повірити, що наша власна країна, яка прихильна до демократії і має свої закони, могла би так вчинити», – сказав у телефонному інтерв'ю його 19-річний син Артем.

В обвинувальному висновку прокуратура заявила, що, звільняючи російського солдата, пан Карамаліков «організував подальшу участь російського військовослужбовця в агресії проти України». Його також звинуватили у витоку кадрових даних про ветеранів війни та проукраїнських політичних діячів. Його адвокат каже, що він цього не робив і що інформація вже була у відкритому доступі.

Прокуратура також звинуватила його в «створенні позитивного іміджу» Росії шляхом роздачі російської гуманітарної допомоги та допомоги в створенні російських пропагандистських відеороликів. Це спростовує його адвокат.

Але суть справи, за словами адвоката, полягала в полоненому солдаті, і «до цього дня ми ставимо питання, на яке ніхто не може відповісти: що ще за тих обставин, у тому місці, на той час він мав робити?». Херсонська прокуратура відмовилася на це реагувати.


Андрій Скворцов і його батько Микола Скворцов, які разом допомагали полонити російського солдата, обідають у Миколаївській області, куди переїхала їхня родина

Шейн Дарсі, професор міжнародного права Ірландського центру прав людини Університету Голуея, стежив за повідомленнями ЗМІ про розслідування колабораціоністів в Україні, включаючи справу Карамалікова.

«Звучить як співпраця, але це був особливо нешкідливий приклад, передати ошелешеного й розгубленого солдата», – каже містер Дарсі. 

Але, додає він, «не мені визначати для українців, що вони вважають колабораціонізмом».

Самійленко, місцевий політик, каже, що, незважаючи на його побоювання з приводу чесності пана Карамалікова, рішення передати російського пілота було «абсолютно правильним».

«Більше він нічого не міг зробити», – сказав він, додавши, що для всіх учасників було би небезпечно тримати його в ув'язненні.

Навіть після всього, що сталося в Херсоні за останні дев'ять місяців, Скворцов, здається, глибоко схвильований тим, що сталося тієї ночі.

«Пізніше ми запитували себе: чи ми повинні були вбити солдата й зберегти це в таємниці, – каже він. – Але я вирішив, що ні, це було б недобре».

«Я пам'ятаю, як на початку війни бачив тіла та частини тіл, наших та їхніх, – каже він. – Ми вчинили правильно».


Покинута російська військова техніка на узбіччі в Херсонській області

Репортаж підготувала Олександра Миколишин

Приєднуйтеся до нас:

День 339. 28 січня. Що обговорюють херсонці в соцмережах

Від російських снарядів загинули дві жінки – у Херсоні та Комишанах

«Сни про Херсон». Невдовзі світ побачить збірка оповідань про життя херсонців під час російської окупації

Колекція унікальних знахідок. Історія пограбованого росіянами Херсонського краєзнавчого музею