Марина Поліщук
У статті – розповідь жінки, яка пережила затоплення її рідного міста Гола Пристань внаслідок підриву російськими терористами дамби Каховської ГЕС.
6 червня 2026 року минуло три роки з дня підриву російськими військами Каховської ГЕС. Руйнування греблі стало однією з найбільших техногенних та екологічних катастроф в історії незалежної України. Воно призвело до затоплення десятків населених пунктів, загибелі людей, руйнування інфраструктури та кардинальних змін у природних екосистемах півдня України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Три роки після руйнування Каховської ГЕС: науковці розповіли про наслідки для Херсонщини
Затоплення на власні очі бачила та пережила жителька міста Гола Пристань Рита Сергіївна Чумаченко. Про ті події вона розповіла «Гривні». Свідчення жінки – далі.
Перед затопленням усе буяло зеленню
Початок літа того року буквально забуяв рясною зеленню садів і городів. Наша Гола Пристань і мій двір тонули у квітах. У мене з’явилася молода картопля. Нав’язалися огірки, помідори, баклажани, перці. Очікувався непоганий врожай.
Часом і не вірилося, що навкруги – війна. Якби про це не нагадували постійні вибухи й постріли та російські військові, що з автоматами навскіс шниряли вулицями, гострими поглядами обмацуючи кожний будинок.
До мене якось зайшли з наміром пошукати рушницю, бо дізналися, що мій чоловік Олександр начебто був мисливцем. Але він не мисливець, а рибалка, і вже 15 років як відійшов у Вічність. Звичайно, пошуки нічого не дали. Їх зацікавили двигуни з човнів, але то таке…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Люди з дому майже не виходять»: що відомо про життя в окупованій Голопристанській громаді
Рита Сергіївна Чумаченко на власні очі бачила, як вода затоплює її рідну Голу Пристань у день підриву росіянами Каховської ГЕС.
Ширилися наполегливі чутки про можливий підрив росіянами греблі Каховської ГЕС. І донька мені повідомляла про це, коли вдавалося зловити український мобільний зв’язок. Передбачалося, що води буде по кісточки. Але не хотілось вірити…
«По вулицях повільно пливуть меблі, холодильники…»
І ось вранці 6 червня 2023 року ці чутки стали реальністю. Усі мої сусіди враз вийшли на вулицю і стали як укопані, дивлячись, як приблизно об одинадцятій годині починає прибувати вода та заповнювати наш провулок. Приголомшені, у перші хвилини ми нічого не хапали, не рятували домашнє начиння. А вже згодом, трохи оговтавшись, почали брати перше, що потрапило до рук, і шукати прихисток.
Поспостерігавши, як поведе себе вода, до останнього сподіваючись, що ось-ось вона стане, ми із сусідкою, по груди мокрі, усе-таки змушені були рушити до сусіднього будинку, який стояв вище та мав високий фундамент. Там уже було з десяток таких, як ми – хазяї виїхали й були не проти, щоб люди перетерпіли лихо в їхній оселі.
Росіяни зробили спробу евакуації човнами, але ніхто не погоджувався – спочатку вчинили екологічний тероризм, а потім пропонували допомогу… Та й куди вони вивозили?
Близько п’ятнадцятої години з вікна будинку ми з болем і щемом у душі спостерігали таку картину: безкрая вода – видно лише дахи будинків, подекуди з людьми на них. Гавкають собаки, нявкають коти, кудкудакають кури – хоч усіх хазяї й випустили, але бігти нікуди. По вулицях повільно пливуть меблі, холодильники, посуд… До мого двору потрапила чотиривідрова каструля. Власника потім я так і не знайшла.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Тіла залишаються під руїнами»: після підриву Каховської ГЕС ситуація у Голій Пристані залишається надкритичною
Як потім ми дізналися, затопленою виявилася половина міста Гола Пристань, а розташована вище не зазнала цього горя. Буквально склалося чимало будинків із саману на моїй вулиці та в місті. Мій будинок має цегляне обрамлення, тож вистояв, але зазнав руйнування по вікна – куди досягала вода. Мені потім довго довелося його вичищати й висушувати стіни.
«Сьогодні моє місто покрито чагарниками, травою, навіть вербами»
На п’ятий день вода врешті почала падати на нашому кутку й далі. А за церквою, в улоговині й до кладовища стояла понад три місяці. На диво, збереглося газопостачання. Я залишила відчиненим навстіж свій будинок. Люди з розташованої поряд 5-поверхівки приходили готувати їжу, бо в них не було ні світла, ні газу.
Моя такса Берта якимось чином врятувалася, я їй на підвищенні залишала їжу. А квочка з курчатами, індики зникли. Пропала вся городина, малина за хатою, сортовий виноград. Багато живності загинуло в Кардашинці та навколишніх селах.
Але що живність? Вода не шкодувала нікого! На жаль, чимало голопристанців не дочекалися ні обіцяної від росіян допомоги, ні закінчення цього армагеддону. Порятунку не було. Згодом життя повільно почало відновлюватися, але не для них…
У Солоному озері, що на краю Голої Пристані, з’явилися коропи, щуки зі сховища, бо вода змішалася й стала прісною. Жили там увесь цей час. Минулого року люди ще ловили їх.
Але природа бере своє, і пустка заповнюється. Сьогодні моє рідне місто покрито чагарниками, травою, навіть вербами. Не видно нашого затишного пляжу, гарної набережної. Звалища від будинків – на кожному кроці. Люди виїхали, і коли повернуться – невідомо.
Рита Чумаченко сьогодні.
Виїхала й я. Живу в мирному місті. Але спокою немає, душа болить і плаче за рідними місцями, за нашими синами – мій Вова вже понад рік значиться зниклим безвісти.
Клята війна. Так і хочеться крикнути ворогам: «Геть з нашої землі, нелюди!».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поїхали на дачу на вихідні, а повернулися додому через рік: неймовірна історія виживання від жительки Херсона
Записала Наталія Кулеба, фото в тексті з архіву Рити Чумаченко
На головній світлині: Гола Пристань під час затоплення. Червень 2023 р. Фото: Олександр Єрмоченко/Reuters
