Про те, що російські окупанти вивозять вантажівками колекцію Художнього музею – роботи Айвазовського, Врубеля та інші цінності, стало відомо завдяки херсонцям. Попри ризик бути вбитими чи ув’язненими, вони зафільмували, як вороги грабують цінності, а їм допомагають працівники музею.
Згодом картини з Херсонського музею «засвітилися» в Криму, у Художньому музеї Сімферополя. Картини зі своєї колекції впізнала директорка херсонського музею Аліна Доценко. Вона працювала в Художньому музеї з часу його відкриття в 1978 і понад 30 років очолювала. Більша частина колекції – твори художників з різних країн – була зібрана за її ініціативою.
УП.Життя поспілкувалося з пані Аліною про вкрадені твори, колег-колаборантів, окупацію Херсона, її втечу звідти, а також подальшу долю вкрадених цінних полотен та предметів. Розмова відбулася за два дні до звільнення Херсона від окупантів.
Про головні цінності Херсонського художнього музею
– Пані Аліно, колекція Херсонського художнього музею налічує понад 13 тисяч творів і предметів. Чим вона насамперед цінна?
– Ядро нашої колекції, її перлина – це іконопис. У колекції – ікони XVIII-XX століть. Маємо релігійні твори Михайла Шибанова, якого більше нема ніде у світі. Кріпосний Потьомкіна Шибанов оформлював Єкатерининський собор (у Херсоні, – ред.). У музеї зберігався відреставрований іконостас його роботи – загалом 12 ікон.
Михайло Шибанов, фрагмент картини Святий Великомученик Георгій, 1783-1786, з колекції Херсонського художнього музею
Херсонська мисткиня Ольга Бринцева, яка подарувала музею багато гобеленів, сказала мені днями: «Херсон без вашого музею, як Париж без Лувру». У нас унікальна колекція робіт. Є Айвазовський, Шибанов, Серебрякова, Шовкуненко – найкраща в Європі колекція, кращі роботи, Пімоненко, Яблонська, Глущенко, Крижицький, Полєнов, Кончаловський, роботи Врубеля, який багато працював у Києві разом із Нестеровим. Маємо розкішну колекцію художників Балтії. Серед них – Карліс Дабрайс.
Велика колекція Андрієнка-Нечитайла, який більшу частину свого життя працював у Франції. Картини передала музею у 1994 році Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей. А відомий французький колекціонер Рене Гера передав велику колекцію його робіт в кінці 2021 Національному музею в Києві й Херсонському художньому музею. Знав, що художник мріяв віддати картини в Херсон. За колекцією їздив співробітник Національного музею. Я не встигла в лютому 2022 року їх забрати. Тож деякі роботи Андрієнка-Нечитайла зараз досі в Національному художньому музеї в Києві.
– В одному з інтерв’ю ви казали, що маєте колекцію англійських, німецьких і французьких художників. Що це за твори?
– У нас є й італійці – у колекції розкішна італійська скульптура XVIII ст. Маємо шедеври німця Августа фон Байера, голландця Пітера Лелі, який творив в Англії – послідовника славетного Baн Дeйкa. У нас на виставках часто висіла робота Лелі другої половини XVII століття, часу правління в Aнглiї Kapлa II. Цe пopтpeт aнглiйcькoї apиcтoкpaтки з coбaчкoю. Пoтpaпилa дo нac iз кoлeкцiї Мapiї Kopнiлoвcькoї i була oкpacoю експозиції. Колись англійці, які приїздили до нас, не повірили спершу, що маємо його оригінали.
Директорка Херсонського художнього музею Аліна Доценко у своєму робочому кабінеті. Фото 2013 року
Так сталося, що в Херсон спершу приїхала директорка й співробітники лялькового театру з Великої Британії. Ми влаштували їм екскурсію, показали роботи. А буквально за кілька тижнів мені прийшло запрошення до графства Бедфордшир. Поки були там – нам улаштували культурну програму, концерти, зустрічали в Кембриджі. Після мого повернення до нас завітали вже британські музейники. Були вражені, що в музеї Херсона все ідеально зберігається. Побачили, що українці роблять дуже велику справу в музейній справі. Згодом передали нам комп’ютери – музей став першим «діджиталізованим» на півдні України.
– Яку частину колекції зібрали вже за вашого керівництва?
– Приблизно дві третини. Щойно я стала директоркою – почала «вибивати» гроші на нові експонати. Шукала по своїх контактах. Щось купували, щось нам дарували. Завжди сама їздила за унікальними експонатами. Ніколи нікому в цьому не довіряла. Знаю, що якщо я візьмусь, то зроблю і привезу, і не загублю.
Пітер Лелі (Пітер Ван дер Фас), Дама з собачкою, Англія, ХVІІ ст. З колекції Херсонського художнього музею
Була знайома з донькою Нестерова, який розписував собор разом із Врубелем. За її домовленістю закуповували роботи у спадкоємців Малютіних. Сама везла їх із Москви – тримала рукою в коридорі потягу, бо покласти в купе не було змоги. Так само колись придбали майоліка Врубеля – колекціонери їхали за кордон, терміново продавали. Зараз ці роботи нагло вкрали.
– А хто дарував вам твори? Це здебільшого митці й колекціонери, які мають стосунок до Херсона?
– Не завжди. Минулоріч отримали в дар неймовірну колекцію з Ізраїлю. Художники мали виїзди на природу – писали Ізраїль очима колишніх жителів України. Знаючи, який у нас музей, передали всю колекцію.
Іноді були абсолютно фантастичні історії. Так отримали картини відомого ризького художника професора, академіка Карліса Дабрайса. Перші його роботи нам передали, коли відкрився музей. У 2016-му робили велику виставку митців країн Балтії. На афіші був триптих Дабрайса. Невдовзі після цього до музею прийшли двоє молодих чоловіків. Один із них – син Карліса. Каже: «Ми з другом проїздом у справах. Батько попросив подивитися, чи збереглись його роботи. У нас картини втрачаються – гадає, що і у вас уже не збережені». Разом пішли у фонди – а там ідеально оформлені роботи, в красивих рамах. Коли виставили триптих – молодший Дабрайс заплакав – упізнав у зображенні маму, що летить у хмарках. Обійняв мене.
Викрадені в Херсонському художньому музеї твори заносять до приміщення музею в Сімферополі
Подарували їм каталог, афішу, нашу книгу. За тиждень написав Карліс Дабрайс: «Пані Доценко, а ви не мали би бажання ще мої роботи до себе взяти в колекцію?». Скинув фото 5 картин – великі – триметрові. Питає, яку запакувати. А я кажу: «Всі!» Тут же подзвонила в посольство Латвії, отримали дозвіл на вивіз – роботи 50-х років. У посольстві вирахували, коли з Риги буде їхати диппошта, щоби великі роботи привезли. А за тиждень до того я мала бути в Ризі – пакувати, доставити до МЗС Латвії. У Херсон привезли картини за всіма нормами, спеціальним транспортом. Згодом влаштували нову виставку. На відкриття приїхав посол Латвії Юліс Пойканс, а Карліс Дабрайс доєднався до нас по відео.
– Які екземпляри колекції коштують найбільше?
– Не буду казати. Досить того, що колаборанти з музею підказали ворогу, що колекція на місці, не вивезена. Навіщо підказувати їм, що можна вигідно продати?! Колекція цінна.
Про пограбування музею
– У мережу потрапили фото з місця, куди привезли викрадені картини. На сторінці у Facebook Херсонського художнього музею написали, що це Центральний музей Тавриди в Сімферополі. Ви впізнаєте його?
– Це точно Сімферополь. Я бувала в них, знаю музей, коридори. Частину картин по фото ми вже ідентифікували. Упізнали «Пікет на березі річки. Захід сонця» художника-мініатюриста Івана Похитонова, 1890-ті роки, «Хати на заході сонця» Соколова, «Пейзаж Парижа» Михайла Андрієнка-Нечитайла, 1948 р., «Осіння пора» Георгія Курнакова, 1965 р, «Гладіолуси» Леоніда Чичкана, 1974 р., «Ланка» класика закарпатської школи живопису Гаврила Глюка.
Співробітники Херсонського музею ідентифікували свої полотна, вивезені окупантами до Сімферополя
Дзвонили мої дівчата з Херсона – просили допомогти. Не могли впізнали роботу Георгія Курнакова. Для мене він упізнаваний. Якщо збільшити зображення – навіть побачимо етикетку.
А про ті роботи, які стоять відвернуті, можемо лише здогадуватися. Жодної ікони на фото із Сімферополя нема. Роботи вивозили кілька днів. Можливо, на фото вміст одного фургону. Нема на фото Айвазовського, Серебрякової. Загалом там нема жодної картини великих художників. Не знаю, чи забрали Врубеля – це все ж таки майоліка.
– А хто й навіщо в мережу виставив ці фото, як гадаєте?
– Я сама про це думаю, ламаю голову. Бо в Херсоні люди робили фотографії лише з вулиці – як картини вантажили. На відео теж лише вхід. А в Сімферополі фото просто з музею – із середини. Є як під’їжджає фура до Сімферопольського музею, як починають носити. Є фотографії з приміщення, як людина несе картини коридорами музею.
Михайло Андрієнко-Нечитайло, Пейзаж Парижа, 1948 р. Картина з колекції Херсонського художнього музею, яку російські окупанти вкрали й вивезли до Криму
Говорила про це з херсонцями тут, розумні чоловіки. Кажуть: «А їх, видно, там у Сімферополі вже амбіції розпирають, гордість. Вони ж їх приймають вже як своє». У нас більш багата колекція, аніж у них, більш серйозна. Умови вони картинам, можливо, і можуть забезпечити подібні, а от ставлення – навряд. Колись брали їхню «Місячну ніч на Дніпрі» Архипа Куїнджі. Робили дуже красиву експозицію – була черга на цю виставку «як у мавзолей». Ми все обтягнули темною тканиною, підсвітили картину ліхтарями, ввімкнули трелі української ночі над Дніпром. Навмисно купували неонову підсвітку. Бо із Сімферополя нам дали такі ліхтарі, що коли ввімкнули – то зрозуміли, що може постраждати картина. Потім передали їм нову підсвітку на знак подяки.
– Пані Аліно, а де були експонати з вашої колекції, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії?
– Восени 2021 року в музеї почалися реставраційні роботи – дуже серйозний ремонт. Тендер виграв підрядник з Одеси. Колекцію ідеально запакували й склали у фондах сховища на першому поверсі. З адміністрації вивезти ніхто не пропонував – у фінансуванні навіть такої статті не з’явилося. З Міністерством (культури та інформаційної політики, – ред.) комунікації не вийшло – слова не було такого, щоби перевезти кудись фонди. Тож 24 лютого експонати перебували в музеї – запаковані.
Аліна Доценко у своєму музеї
Працівники підрядника одразу ж втекли. Залишили відкритими вікна – ми потім самі їх закладали цеглою, заварювали. Директор підрядника Воронов згодом сказав: «Чому ви мене звинувачуєте? Мені байдуже до колекції. За договором з адміністрацією області, я зайшов у будівлю, вільну від колекції. За договором – її вивезли».
Будівля стоїть на розі Соборної та Воронцовської. Наш музей – найкрасивіший пам’ятник архітектури півдня України. Росіяни, як заходили в місто, побачили з бронемашин наші будівельні мішки. Вивалили ногами калитку – сторож підрядника тримав відчиненим вхід у будівлю, мав там битовку.
Восени 2021 року в Херсонському музеї почався ремонт. Фото: Facebook Херсонського музею
Третього березня ввалилися 16 озброєних чоловіків, викинули з музею поліціянта, стріляли по дверях. Коли зайшли – подивилися, що в будівлі ремонт, не зможуть блокпост зробити – і залишили музей. Я всюди всім говорила, що колекція вивезена, лишилося – таке-сяке. Тоді відв’язалися. Якби не здали свої ж колаборанти – можливо, змогли би пересидіти.
Про роль Міністерства культури
– Чи була вказівка з Міністерства культури вивозити колекцію? Чи були такі розмови за 8 років війни? Був план евакуації?
– Не один раз надсилали наративи – зробити план, продумати географію. Під час ремонту про вивезення спілкувалася з обласною адміністрацією, не з Міністерством. Від журналістів дізналася, що восени музеї Києва буквально вимагали план евакуації, пакувальний матеріал у Міністерства. Їм сказали не панікувати.
А мені запропонували виїхати, коли вже Херсон і Миколаїв були під обстрілами.
О 3 ночі 24 лютого я почула, як бомблять, бо мешкаю біля Антонівського мосту. Міністр подзвонив відеозв’язком о 15 годині дня – їхав у машині. Каже: «Треба вивозити музей». А в нас бомблять Херсон, Антонівській міст, літаки літають, з тероборони вже люди гинуть. З наших захисників загинули майже всі. Перепитала, на чому вивозити. Де брати кошти, вантажників, охорону, спеціальний транспорт. Везти потрібно через Миколаїв – а його бомбили ще страшніше. Мені ніхто нічого не відповів – на цьому розмова завершилася.
– Куди можна було вивезти колекцію? Якби роботи транспортували, за нормами...
– До війни ми могли би вивезти в спеціально обладнане приміщення в Херсоні. Мало би бути спеціально оснащене, з кондиціонуванням, щоби підтримувалася належна температура, з охороною. Потребували би близько 50 машин, які мають бути за нормами, де є підв’язки, ущільнювачі. Всередині роботи мали би перекласти матеріалом. Хоча би 30 людей вантажників. Охорона попереду й позаду має йти.
У музеї є колекція іноземних авторів. На фото - картина Джошуа Бревіо. Італійський пейзаж. Венеція. 1958. Полотно, олія. Фото: Facebook
Тендітні роботи – графіка, акварель мають бути обов’язково оформлені в скло, в тонкі рами – мають бути у великих ящиках. У нас багато робіт на підрамниках, у дорогих рамах – вони мають упаковуватись у пінопласти, в м’які матеріали, у великі целофани. Під час бомбардувань про таке транспортування не могло бути мови.
Про втечу від окупантів
– Як вам вдалося виїхати з Херсона? Чи намагалися вас зупинити?
– Виїхала 5 травня. Напередодні відмовилася робити виставку в адміністрації до Дня перемоги. Сказали: «Ви не маєте права так з нами розмовляти – ми тут назавжди. Беріть приклад із сусідки – директорки краєзнавчого музею». Вона зустрічала їх із квітами.
На наступний день мене «запросили» в «прокуратуру». Діти за ніч знайшли мені водія – 21-річного хлопця-спортсмена. Вибиралися з ним легковим авто три дні через Давидів Брід, Кривий Ріг – проїхали безліч блокпостів. Вирвалися.
Я через блокпости проходила бабусею з паличкою. Ярослав як почав називати мене «бабуля» – так і досі каже. У мене були медичні заключення – схопила в останню хвилину. Вони були минулими роками й десь на 30 блокпосту паразит докопався, що старі. Пояснювала, що їду до лікаря в Кіровоград. Питаю: де взяти свіжі направлення в окупованому місті. А він як закричить: «Тьотка, ти што такоє гаваріш. Я з Горловки, я офіцер. Українець, я приїхав тебе від бандер рятувати». Я в нього навіть запитала, як звуть і телефон взяла. Хочу з ним поговорити колись.
Хотів завернути машину. Ярослав почав придумувати, що нема вже ліків: «Дивись, що з бабулею робиться, ти ж людина, кажеш офіцер». Коли ми вискочили на трасу після сірої зони – побачила поля рапсу й небо зустрічало синє-пресинє. Кричу: «Ярику, дай пофотографувати, це ж наш прапор!» Проходили перший наш блокпост – ми стомлені, розбиті, на нервах. Хлопці нахилилися – чистенькі, виголені, вмиті, руки чисті, форма випрана – і такі красені. Як ми плакали!
Про колаборанток, які здали свою ж колекцію окупантам
– Ви сказали, що колаборанти були серед співробітників музею. Хто допомагав окупантам забирати колекцію?
– Навесні вже всі бібліотеки, лікарні, заклади культури були окуповані. А до нас ввалилися 19 липня. Знали, що я виїхала. Мені потім розповідали, що прийшли троє з ФСБ, троє з поліції разом з новою «директоркою» – якась співачка з театрального кабака. А разом з нею – співробітниця музею завідувачка експозиційним відділом Кольцова. Яка бігала по комендатурах і заявляла, що директорка бреше й колекція на місці. Просила допомоги потрапити в музей. Вимагала озброєну охорону, «як у краєзнавчому музеї». А пізніше прийшла друга колишня співробітниця Жиліна, яка була головною зберігачкою.
У Жиліної на домашньому комп’ютері були копії архіву, який я видалила з усіх носіїв, знищила на флешках. Я 45 років життя віддала, щоби зібрати колекцію, а люди, які пили на роботі каву, здали її окупантам.
Херсонський художній музей розміщується в колишній будівлі міської ратуші, визначній пам'ятці архітектури початку XX століття
У кінці жовтня Кольцова зі своєю помічницею Буренко вирушили до Криму. Я чула від людей, що поїхали приймати наші роботи, а тут залишилися ті, хто подавав. Раніше, коли вивозили кудись на виставки картини, і Кольцова, і Жиліна кричали: «Ми ж музейники! Треба транспортувати за нормами – а охорона, а температурний режим? А рівень вологості!?». Зараз у них на очах картини закидали в звичайні фури й автобуси. Експонати колекції, на яку дихати боялися, окупанти «валили валом – як сміття» – херсонці, які бачили цю «погрузку», потім писали, що стояли й плакали.
Про повернення вкраденої музейної колекції
– Чи була застрахована колекція?
– Частково була. Здебільшого страхували ті роботи, які кудись вивозили на виставки. Крим багато брав. У нас Коровін є неймовірний – набережна Севастополя. Є Башинджагян величезний «Вид нічного Тифліса» – грузини завжди просили. Ми старалися страхувати потихеньку колекції. Великий відсоток – оцифрований. Дуже добре оцифрували свого часу бібліотеку.
– Чи внесені роботи до електронного реєстру загальнонаціональної спадщини?
– Так. Його мали зробити з експонатів усієї України, контроль на рівні Міністерства. Ми заносили кращі. Це сотні робіт. На сьогодні реєстр не завершений. У нас все було занесено в електронний варіант, щоби швидко туди запуститися. Варто поцікавитися, чому багато років це залишилося на рівні розмов.
– Як проходить комунікація з Міністерством культури?
– Міністру я писала двічі. Перший раз – після перших відвідин шести озброєних людей 21 травня, які хотіли зайти в фонди. Коли їм сказали, що все вивезли перед ремонтом – погрожували, що прийдуть із комісією. «Вскриємо фонди – якщо роботи не вивезені – будемо говорити зі співробітниками в прокуратурі». Тоді написала міністру, що колекція в небезпеці. Відправила електронною поштою і заказним листом.
У кінці травня надіслала заказні листи в Генпрокуратуру й СБУ – ці служби давно завели справи. Херсонська прокуратура завела 3 різні – по колекції, захопленню будівлі 19-го липня. Після захоплення музею 19 липня я знову написала міністру заказним листом і на електронну пошту. Потім з 31 жовтня до 4 листопада – розграбували колекцію. Я написала вже замміністра Чуєвій на приватний номер. З прокураторою й СБУ спілкувалася постійно. З Міністерства зі мною ніхто не зв’язувався.
– Чи оголошують роботи в міжнародний розшук?
– Флешки з описом фондів залишилися в Херсоні – не могла везти їх через блокпости й заховала в надійному місці. Не можемо без них оголошувати картини в розшук – поки не побачу, що залишилося.
– Як будуть повертати роботи?
– Щоби повернути цінності, має діяти парламентська команда, Офіс президента. Хтось має створити ініціативну групу. У законодавстві України немає порядку повернення картин. Його потрібно бігом, з колін створювати. Зараз комунікую з тими, хто розбирається в значимості вкраденого. Департаменту культури все скидаю.
Зараз усім керує військова обласна адміністрація – готова до них поїхати. Знайомий юрист, якому я довіряю – надіється на міжнародні суди, на міжнародний трибунал, де це питання буде підніматися. А я на кількох ефірах емоційно сказала, що подальше розграбовування зупинить лише розбитий Керченський міст. Щоби не було куди їм відступати. Бо раптом що – Сімферополь свої почнуть вигрібати й наші заодно.
Тэги: