Як педагоги та мами Херсонщини перемогли росіян на освітньому фронті

Історія родини Оксани, мами 11-річного хлопця:

З окупації ми виїхали у квітні. У Львові син завершував навчальний рік дистанційно разом зі своїм класом та вчителькою. На літніх канікулах постало питання – як далі буде зі школою? Чи влаштовувати дитину до львівської, чи шукати приватну дистанційну, бо про повернення додому, на жаль, не йшлося. Особисто для мене це був важкий вибір: якщо піти до місцевої школи, то це наче поставити символічну крапку, визнати, що ми розриваємо якусь ниточку зв’язку з рідним Херсоном. Важливим було й питання безпеки: якщо під час навчання буде тривога – як моя дитина з цим впорається емоційно, чи врятує бомбосховище? Дистанційні школи, на сайти яких заходила, пропонували навчання за великі для нас кошти. Моніторила інформацію в соцмережах, писала в управління освіти Херсона… Тягнула час, одним словом. У серпні побачила оголошення, що управління освіти формує дистанційну мережу, що можна подати заяву до нашої херсонської школи. Не вагалася, бо зрозуміла: це єдине правильне рішення. Така схема дасть можливість підтримати вчителів, які виїхали з Херсона та хочуть продовжувати працювати, та й діти будуть у своєму класі, зможуть спілкуватися. Тим більше, ми звикли до дистанційного навчання під час пандемії короновірусу. Але хочемо додому, до рідної школи.

Історія родини Дар’ї, мами особливого хлопця:

У Херсоні наш день був розписаний по хвилинах, бо дитина завжди мала бути під чиїмось наглядом: навчання, корекційні заняття, прогулянки, тренування. Ми довго не наважувалися виїжджати з міста, боялися, як син перенесе дорогу, чи зможемо його заспокоїти, як організуємо наше життя без допомоги бабусь та дідусів. Заздалегідь шукали місто, де є відповідні фахівці, яким можемо довірити дитину. Спочатку зупинилися в Чернівцях, а пізніше переїхали до Коломиї. На жаль, я не можу працювати у звичному режимі, лише дистанційно, бо не маю можливості залишити без контролю дитину. Дякувати Богові, керівництво підтримує та йде назустріч. Зараз син уже почав відвідувати заняття, зокрема дистанційно. Але звикати дуже важко.

Історія родини Світлани, мами 15-річної дівчини:

Ми виїхали до Польщі. Минулий навчальний рік, як і всі, завершували дистанційно у своїй школі в Україні. У містечку, де проживаємо зараз, нема старшої школи, тому вимушені були щось шукати в більшому місті. Шкільних автобусів тут немає, їздять усі самостійно. Школу, в яку записали доньку, витримали декілька днів. Невідповідність програми викладання нашій, інша система цінностей, комунікаційні проблеми, які виникають між підлітками, – усе це змусило нас повернутися до дистанційного навчання в українській школі. Чула, що соціальні служби суворо контролюють, щоб діти, які знаходяться в Польщі, відвідували їхні школи, але до нас ніякої уваги в цьому плані не було. Донька не відвідує дві школи, як деякі українські діти закордоном.

Історія родини Наталі, мами 12-річного учня:

Ми в Херсоні. Вдалося домовитися зі вчителькою та ще в червні забрати зі школи документи сина. Потім я зрозуміла, що вчинила дуже мудро, бо всі документи наших дітей потрапили до рук зрадників – нової директорки та її свити вчителів. Дивно, чому ці речі не були вчасно вивезені, чому батькам не запропонували забрати самостійно. Знаю, що до багатьох батьків телефонували з руської школи й запрошували дітей на навчання, навіть кошти й канцелярію пропонували, якщо дитину приведуть. Багато хто погодився: хтось боявся, бо казали, що можуть вилучити дітей, якщо вони не вчаться, а комусь просто кошти потрібні ці дитячі. Ситуації різні. Нам не дзвонили. Зараз навчаємося дистанційно в херсонській школі, але проблем багато: то в нас інтернет зникає, то у вчителя, який в Україні знаходиться, то повітряна тривога чи пропадає світло. Але є як є. До росіян не підемо.

Кожна така історія – це біль, навіть якщо все відносно непогано, бо в будь-якому разі не так мами уявляли шкільні роки своїх дітей. Особливий біль відчувається в розповідях жінок, які досі знаходяться в тимчасовій окупації. Для них навіть сам факт навчання дитини в українській школі – це героїзм, це той самий спротив окупації, нав’язуванню російського освітнього простору. Ці жінки усвідомлюють, що їхня позиція потенційно небезпечна, бо немає можливості протистояти людям зі зброєю.

30 серпня відбулася обласна педагогічна конференція «Херсонські педагоги – незламні у війні». Як зазначила начальниця Департаменту освіти і науки Херсонської обласної цивільної адміністрації Тетяна Юшко, територіальні громади змогли сформувати дистанційну освітню мережу, до якої зайшли 143 заклади освіти. До них подали майже 47 000 заяв на навчання – це приблизно половина зареєстрованих на Херсонщині дітей шкільного віку. Тобто батьки хочуть, щоб діти навчалися у своїх школах дистанційно за українською програмою.

Станом на 1 жовтня майже 63 000 дітей Херсонщини (а це вже 2/3 дітей шкільного віку, зареєстрованих в області) відвідують школи, які увійшли до обласної дистанційної мережи. Онлайн працюють 154 школи, керівники яких виїхали на підконтрольну уряду України територію. Оскільки частина вчителів та керівників досі залишаються на тимчасово окупованій території, довелося об’єднувати деякі школи на базі опорної, долучати до класів здобувачів з паралелі. Наприклад, у Херсоні на базі школи № 4 працюватиме НВК № 33. На базі школи № 5 працюватиме школа № 46. На базі гімназії № 6 працюватимуть заклади освіти №№ 15, 20, 30.

До шкіл обласного центру подали заяви та зареєстровані 29 416 учнів. Частина з них – на підконтрольній території України та за кордоном. Освітній процес за державними стандартами забезпечують 1257 педагогів, які виїхали з окупованого Херсона.

Як прокоментував ситуацію міський голова Скадовська Олександр Яковлев, у Скадовській громаді 1 вересня розпочали роботу в дистанційному режимі 6 закладів. Решта 5 шкіл залишилися на простої. Як і по всій області, учні із закладів, що не відкрилися, мають змогу навчатися в іншому закладі своєї громади або в будь-якій іншій дистанційній школі. Незалежно від місця свого перебування. Усі школи пропонують учням, які погоджуються навчатися за українською програмою та не змінили освітній заклад, три форми: дистанційна, екстернатна та сімейна.

Мабуть, це краща відповідь на всі фейкові референдуми про приєднання, які Росія незаконно проводила на території Херсонської та Запорізької областей. Навіть перебуваючи в окупації, батьки обирають українську освіту.

Підтвердження цьому – інформація з пропагандистських телеграм-каналів росіян про те, що в області 1 вересня 18 тисяч дітей пішли до створених шкіл. У цій інформації все дивне. По-перше, росіяни та зрадники від освіти змогли через умовляння, тиск та підкуп зібрати лише малу кількість дітей. Знаючи методи пропагандистів, припускаємо, що вони й цю цифру перебільшили щонайменше удвічі. По-друге, те, що вони називають «відкрили школу», – це банальна маніпуляція, бо школи українські, які побудовані та обладнані на кошти українських платників податків.

За офіційною інформацією Херсонської міської військової адміністрації, зі 171 закладу освіти в Херсоні російські окупанти змусили співпрацювати 76, призначили там своїх «директорів». Спочатку було 2% освітян, які пішли на співпрацю. У вересні цей відсоток збільшився через тиск та погрози.

Багато батьків, які залишилися в окупованому місті, ризикуючи власним життям і життям своїх дітей, підключили їх до українського дистанційного навчання. Перед цим вони забрали документи зі шкіл і сказали, що виїхали з області. Це серйозний учинок і патріотична українська позиція. Є вчителі, які, ризикуючи життям, приєднуються онлайн і намагаються викладати з окупованого Херсона.

Упровадження російського освітнього простору на окупованих територіях – це пріоритет № 1 для загарбників. До цього вони почали готуватися ще влітку.

Колаборантка Тетяна Кузміч, «директорка» департаменту освіти окупаційної адміністрації, поставила задачу відкрити всі школи в області. Але стикнулася з таким опором, на який явно не розраховували окупанти. Тоді окупаційна «влада» почала тиснути на директорів закладів освіти. Потім узялися за вчителів. Багато кому вдалося виїхати, щоб не потрапити на підвал та не зазнати тортур. Але випадки поневолення педагогів непоодинокі.

Іван Верещака – учитель із Херсонщини, який лише у вересні вибрався з окупованої росіянами області. На початку серпня росіяни викрали його сина через те, що вчитель відмовився з 1 вересня викладати за російською програмою. А доки утримували дитину в полоні, пригрозили, що то перше й останнє попередження. Після повернення сина родина Івана екстрено евакуювалася.

У серпні російські окупанти викрали виховательку одного з херсонських дитячих садочків Олену Наумову. Жінка вела тікток-канал та з гумором розповідала про намагання росіян влаштувати в Херсоні «руський мір». 6 вересня Олену випустили. Проте майже через 2 тижні після повернення вона знову зникла. Досі інформації про її долю немає.

Саме тому на рівні Міністерства освіти й науки України та на рівні обласних військових адміністрацій було ухвалене рішення не залучати педагогів, які знаходяться на тимчасово окупованій території, до освітнього процесу. Це просто небезпечно. На жаль, «здавати» патріотично налаштованих людей окупантам можуть і свої – сусіди чи знайомі. Тому в дистанційній мережі викладають ті педагоги, які виїхали, усі інші перебувають на простої, тобто отримують частину заробітної плати.

Згідно зі змінами в законодавстві, обумовленими воєнним станом, у класах дистанційного навчання може бути необмежена кількість учнів. Пов’язане це з тим, що батьки для своїх дітей обирають різні варіації навчання: хтось у звичному дистанційному режимі, хтось на екстерні (коли в кінці чверті здаєш контрольні) чи на сімейному навчанні. Тож навіть якщо за списком у класі до 50 учнів, то одночасно до уроку найчастіше долучаються до 30 учнів.

- Уроки в нас починаються о 9:05, бо о 9:00 – загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими. Заняття проходять у синхронному (через ZOOM) або асинхронному режимі (вчителі завантажують матеріали та завдання в GoogleСlass). Виконані вправи чи завдання діти відправляють учителям на перевірку. У принципі нічого незвичного – усе, як було під час пандемії короновірусу, – розповідає мама Людмила. – Серед проблемних моментів: усі підручники тільки електронні, купити друковані особисто ми не маємо можливості. Це призводить до того, що донька вимушена більше часу проводити в гаджеті.

Людмила знаходиться на підконтрольній уряду території України та до 10 жовтня, коли почалися масовані бомбардування об’єктів енергетики та перебої з електропостачанням, не відчувала особливих проблем. Зараз каже, що коли зникає світло, то не працює WiFi, мобільний інтернет не «тягне» уроки. Тож вимушені пропускати, а потім наздоганяти.

Елеонора, яка перебуває в окупованих Олешках Херсонської області, розповідає, що з інтернетом дуже часто виникають проблеми. Українського на Херсонщині немає з травня, а російський працює через VPN, який постійно блокують росіяни.

«Бувають дні, – каже Елеонора, – коли не можемо підключитися. У перші дні запис занять викладали в GoogleСlass, а потім класна керівниця написала, що задля безпеки їм заборонили це робити. Тож інколи важко: учитель на уроці пояснювала якийсь матеріал, а дитина пропустила.

Надія в серпні виїхала з двома дітьми, 3 та 7 років, до Грузії. З 1 вересня віддала молодшого в місцевий дитячий садочок, а старший пішов до школи. Дистанційно в українській школі вони не реєструвалися. Каже, що їх усе влаштовує. У школі багато українців, зокрема й учителі.

Щомісяця в класних групах проводяться опитування щодо місцеперебування дітей. Це підтверджують усі жінки, з якими вдалося поспілкуватися. Хоч опитування й анонімні, але більшість каже, що в класах від 20% до 30% дітей усе ще залишаються на окупованих територіях. З-поміж тих, хто виїхали, приблизно половина знаходяться на підконтрольній території, а інші – за кордоном. Приблизно третина дітей, які навчаються дистанційно, відвідують ще й школи за місцем перебування. Це окрема історія про надважке навантаження для дітей.

Яскраво відзвітувавши про те, що на Херсонщині відновлено освітній процес і що 1 вересня діти пішли до російських шкіл, окупаційна адміністрація так і не спромоглася налагодити навчання.

Учням роздавали шкільне приладдя з російською символікою, а деяким школярам молодших класів, як розповідали самовидці в херсонських пабліках, місцеві вчителі роздали залишки канцелярії, використовувані, цитуємо, «тими, хто тут навчався». Були випадки, коли діти приносили додому фарби без кришечок і обкусані, сточені олівці з лінійками.

Не обійшлося і без зухвалої брехні від окупаційної адміністрації Херсонської області. Хизуючись своїми успіхами в просуванні освітнього простору на тимчасово окупованих територіях Херсонщини, вони заявляють про якісь зроблені ремонти в школах і створені комп’ютерні класи. Хоча правильніше було б сказати про грабунок одних шкіл, педагогічний колектив яких не пішов на співпрацю, на користь тих шкіл, які, на жаль, опинилися під колаборантами.

Ну й, звісно, не може не викликати посмішку акцентування уваги на створення комп’ютерних класів. Для українських шкіл уже років десять наявність комп’ютерного класу не є чимось дивним. Останні роки вони формувалися за рахунок держави в рамках програми «Нова українська школа» й були в кожній сільській школі. Ба більше, кожен звичайний клас окремо комплектувався ще й мультимедійною системою для проведення занять. Але для орків з боліт, які крадуть унітази, звісно, «комп’ютерний клас» звучить дуже високотехнологічно й недосяжно.

Найстрашнішим було й те, що окупанти просто прикривалися українськими дітьми й розміщували в школах своїх військових.

Для того, щоб відкрити школи з російською програмою, спочатку загарбники пропонували батькам школярів по 4 тисячі рублів за кожну їхню дитину, яка піде в школу. Потім говорили про 10 тисяч. Вочевидь, це не спрацювало. Батьками почали погрожувати штрафами й тим, що будуть відбирати в них дітей до так званих органів опіки, у разі якщо дитина 1 вересня не піде до школи.

Від початку нового навчального року захоплені окупантами школи двічі закривали на вимушені канікули, останні тривають і зараз. Але якщо у вересні школи просто не працювали через небезпеку обстрілів, як це пояснювали окупанти, то зараз жителі правобережної Херсонщини й обласного центру зокрема зіштовхнулися з новою проблемою. Росіяни почали вивозити дітей шкільного віку начебто на «оздоровлення» до Криму та Краснодарського краю. На жаль, деякі батьки погодилися віддати своїх дітей і відправили їх «на відпочинок».

«Учитывая многочисленные просьбы и пожелания родителей, с 6 по 21 октября 2022 года Министерство образования и науки Херсонской области Российской Федерации объявляет в городе Херсоне и в Белозёрском, Бериславском, Каховском, Снигирёвском муниципальных округах, а также в Новокаховском городском округе каникулы для школьников общеобразовательных учебных заведений и учащихся средних профессиональных образовательных учреждений.

Дети в каникулярный период будут принимать участие в оздоровительных программах Российской Федерации на территории Республики Крым. В связи с тем, что украинские националисты активизировали обстрелы мирных граждан, по просьбам родителей принято решение сдвинуть начало смен. Смены планируется начать с 11 октября 2022 года и далее – по мере формирования групп», – повідомив канал окупаційної адміністрації.

Наразі є інформація, що групи, які виїхали на початку жовтня, досі не повернулися. Батькам кажуть, що перебування дітей на території Росії продовжене на невизначений термін, і просять передати теплі речі. Пояснюють це окупанти турботою про українських дітей та необхідністю жителям правого берега евакуюватися до Росії через те, що ЗСУ будуть бомбити населені пункти. Але ж зрозуміло, що йдеться про незаконне утримання дітей ворогом, про використання батьків в інформаційній війні з Україною.

Станом на перші дні жовтня, від початку нового навчального року наші захисники й захисниці звільнили від окупантів території, де розміщені загалом 387 шкіл і закладів дошкільної освіти. Про це повідомив міністр освіти й науки України Сергій Шкарлет.

«Освітній фронт також гідно дає відсіч намаганням росіян зупинити навчання українських дітей. Понад 520 тисяч педагогічних працівників продовжують навчати наших дітей у школах, дитячих садочках і закладах позашкілля, аби вони в майбутньому стали високоосвіченими громадянами України», – зазначив Сергій Шкарлет. Також міністр повідомив, що вчителі поступово повертаються з-за кордону. Так, за місяць повернулися понад 2400 наших педагогів.

Натомість, за даними ЮНІСЕФ, свої домівки мали покинути 14 мільйонів українців.

За інформацією заступниці Генсека ООН з політичних питань Розмарі Дікарло, оприлюдненої 7 вересня на засіданні Ради Безпеки ООН, понад 6 мільйонів українців нині є внутрішньо переміщеними особами, а нижнє число українських біженців становить більш як 7 мільйонів людей.

Багато з тих, хто з дітьми знаходяться за кордоном, за місяці повномасштабної війни соціалізувалися на новому місці життя: віддали дітей до польських, німецьких, грузинських та інших шкіл, влаштувалися на роботу. Чи зможе наша держава повернути своїх громадян? Тим паче, що великій частині родин узагалі немає куди повертатися, їхнє житло зруйноване, у містах чи селах немає потрібної для життя інфраструктури, відновлення якої інколи неможливе.

За словами начальниці Департаменту освіти й науки Херсонської обласної військової адміністрації Тетяни Юшко, станом на 20 жовтня, в області пошкоджені 120 закладів освіти, з них 32 зруйновані повністю. Йдеться і про школи, садочки, заклади фахової освіти, вищі навчальні заклади.

За підрахунками пані Тетяни, це десь 20% освітньої інфраструктури.

На жаль, ці цифри не остаточні, бо бойові дії на Херсонщині тривають. На відновлення закладів освіти потрібні сотні мільйонів гривень. Наразі головна мета для обласної військової адміністрації – оцінити масштаби руйнувань у звільнених населених пунктах правобережної частини області та розпочати відновлення. Принаймні перекрити покрівлі, закрити вікна, щоб запобігти остаточному руйнуванню того, що ще можливо відбудувати.

Сьогодні зрозуміло, що освітяни, батьки, діти Херсонщини втримали свій освітній фронт. Ідея насадження російського освітнього простору провалилася через шалений спротив українців. Станом на другу половину жовтня, росіяни взагалі припинили роботу шкіл та садочків в області й оголосили про «евакуацію» педагогів до Росії. Для зрадників – а вчителі, які зголосилися впроваджувати стандарти освіти окупанта, за українським законодавством вважаються колаборантами – це єдиний шанс втекти від правосуддя і більше ніколи не повертатися в Україну.