Валентин Михайлович 32 роки попрацював у Снігурівській лікарні. 19 березня 2022 року, коли війська РФ захопили місто, чоловік відмовився співпрацювати з окупаційною владою. До кінця квітня медпрацівник виконував свої обов'язки й не покидав стіни закладу, поки не було прямої загрози його життю.
Свою історію про життя та роботу в окупованій Снігурівці, що на Миколаївщині, лікар розповів «Суспільному».
Лікарі залишили медзаклад
- Війна почалася, щурі повтікали. Головний лікар (молодий хлопець за 30 років), його рідний брат, співмешканець начмеда, начмед і його дружина. У перший день війни втекли з лікарні, кинули лікарню. Кинули хворих. Вони місцеві жителі всі. Їх не кликали на фронт з автоматом в окопи. Вони повинні були залишитися та допомагати людям.
Коли почали поступати наші хлопчики 20-річні, з Антонівського, з Каховського мостів, не було кому надавати допомогу. Мені подзвонив голова міста, о шостій годині вечора я приступив до обов’язків. І о восьмій годині вечора привезли мені розпорядження виконувати обов’язки головного лікаря.
І після цього це все почалося. На час, коли почали поступали наші воїни, не було нічого, не було скальпелів. Мені довелося вночі відкрити приватні аптеки, люди дали нам все, — розповідає Валентин.
Два місяці жив у лікарні
- Ніяких вказівок щодо роботи лікарів не було, усі діяли так, як дозволяло сумління. Додому не їздив, я постійно жив в лікарні, тому що це вже почалася війна. Надходили поранені, тобто 25-26 числа ми намагалися надавати допомогу. А з черепно-мозковими травмами, з переломами великих кісток, з травмами очей ми відправляли в Миколаїв, — каже чоловік.
У лікарні зникло світло та інтернет
- У місті повністю зникло світло, ми то в лікарні мали ще світло, бо до нас доходило, а потім і в нас зникло. Виходить, що в усьому місті одна єдина організація, що працює, це лікарня, немає кому світло ремонтувати. Водоканал не працює, тому що світла немає, також повтікали керівники, — додає лікар.
Перші дні війни
- Місто не було в окупації до 19 березня, але через Снігурівку проїжджали їхні колони, танки супроводжували бензовози, чи там бочки з горючим. Тобто окупації не було, поліції їхньої і так далі не було, але через місто проїздили.
У перші дні війни, проривалася колона танків, через Снігурівку йшла. Наші хлопці з територіальної оборони з якимись автоматами, коктейлями Молотова їх повернули назад. Підпалили якусь певну кількість, потім прилетіли наші вертольоти ще та їх розстрілювали, ті танки, — згадує чоловік.
Оборона міста тривала до 19 березня
- Війська РФ прорвалися до Снігурівки. Тоді медпрацівники вирішили вивозити поранених військових ЗСУ з лікарні. Був випадок такий, що в реанімації лежить хлопчик з переламаними ребрами, дренажем в грудній клітці. Мене кличе, я приходжу, запитую, що таке. «Лікарю, спаліть мої документи, спаліть мою форму, тому що мені зателефонували хлопці, що прориваються в Снігурівку окупанти!»
Я забрав документи. На той час я вже був готовий до евакуації. Мені підприємці-фермери купили спортивні костюми, купили взуття для того, щоб їх відправляти, як цивільних людей. Я забрав документи, покликав карети швидкої допомоги. Спустили ми того хлопчика у швидку. Дав вказівку їхати на трасу, виключати мигалки та фари, щоб ніхто не побачив. Ми вивезли хлопця, — розповідає Валентин.
Розмова з військовими РФ
- Я вийшов до них, я не хотів, щоб вони заходили в лікарню. Я вийшов, у мене було чорне пальто таке, руки в кишенях. Він тягне мені руку вітатися, я руки з кишені не витягнув. Вони мене запитали за зброю, вони запитали за військових, вони мені розповіли вже, які корпуса в мене працюють, а які не працюють, які закриті. Запитали чи в підвалах немає зброї. Я почав у них питати, чому вони прийшли до нас. «Ми не прийшли вашу землю забирати, — кажуть, — ми прийшли боротися з нацизмом», — говорить медпрацівник.
Перевірки в лікарні, допити медпрацівників та пацієнтів
- На Великдень, 24 квітня, спочатку в лікарню, а потім у квартиру прийшли з обшуком. Приїздять, давай обшуки робити в мене, у моєї дружини в кабінеті. Потім повели мене в кабінет головного лікаря, години дві проводили зі мною бесіду, щоб я перейшов на їхню сторону. Я їм сам, може, не був цікавий, але мова була за колектив.
Заборонили мені виїздити за межі Снігурівки, заборонили мені хворих вивозити до Миколаєва. «Ви повинні йти, у нас буде референдум, — кажуть, — ви маєте йти на референдум усім колективом». Я їм пояснював, що я цього робити не буду, я лікар, я політикою займатися не буду, я займаюся лікувальною роботою і все, — каже головний лікар.
Кілька годин у російському полоні
- Вони приїздять, кажуть: «Ти не лікар». Забирають мене, заводять в лікарню, є така клітка для затриманих, заводять туди. Потім приходять, одягають мені наручники, допитали водія. Вивели мене з лікарні, повезли додому. Били, вони мене били. Вони мені розповіли, що будуть струмом бити, кип’ятком, але тут мене просто били. У полоні провів десь години три-чотири. У наручниках, — згадує чоловік.
Черговий обшук
- Забрали гроші, золото забрали, знайшли вишитого Шевченка, просто він навіть не в рамочці був. Просто на тканині вишитий. «Це хто такий?» Я б їм сказав, але тоді не до того було. Я не знав, що зі мною робитимуть. У мене була радість, що я дружину в останній момент, але вивіз із міста, — говорить лікар.
Запропонували протягом 24 годин покинути Снігурівку
- Я їм кажу, що вже їду, ви мені машину віддайте. Вони супроводили мене до переїзду, я не хотів їхати в Херсон, хотів на Миколаїв, — каже чоловік.
30 квітня лікар добрався на підконтрольну Україні територію. Станом на сьогодні Снігурівська громада залишається окупованою Російською Федерацією.
Тэги: