Марина Поліщук
У заголовку – фраза з розповіді прикордонника на псевдо Малиш про бойові операції ЗСУ на лівобережжі Херсонщини. Деталі вражають.
Бойові операції ЗСУ на лівобережжі Херсонщини, утримання плацдарму біля села Кринки, щоденні відбиття ворожих штурмів… Колись усе це ввійде в книги по історії. А нині ту історію створюють завдяки розповідям окремих захисників, яким вдалося вижити в одній із найгарячіших точок війни – на лівому березі Дніпра.
Інколи такі розповіді – короткі спогади бійців про побратимів, про побут, про зіткнення з окупантами. Вони розповідають це – як щось просте, буденне. Але насправді за кожним словом – величезний шлях кожного українського воїна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «І почалося справжнє пекло»: бойовий медик – про досвід роботи на лівобережжі Херсонщини
Операції на лівобережній Херсонщині стали справжнім випробуванням для прикордонника на псевдо Малиш із 79-го прикордонного загону Держприкордонслужби (м. Херсон). Його тезисна сповідь, записана на відео, дає змогу уявити, яке пекло пройшли наші бійці.
Далі – пряма мова прикордонника з позивним Малиш.
Про страх
Насамперед навіть дістатися до лівого берега – це вже складно. Бо це на човнах, а тоді човни ще не були оснащені РЕБами. Тому був страх. Перший страх – це FPV-дрони. Другий страх – що ворог влаштує десь засідку, що може просто розстріляти. А в тебе немає ніякого укриття.
Піхота [окупантів] узагалі не страшна. Ти розумієш, що там такі ж люди, як ти, що в них дві руки, дві ноги й також у них кров тече. То піхоту не дуже боялись. От артилерія, FPV – це страшно. Бо якщо з людьми в тебе є шанси, приблизно 50 на 50, то з артою які шанси? Тільки нору якусь знайти й заховатися.
Про холод і зимовий Дніпро
Пам’ятаю випадок, коли побратими трохи перевантажили човен і, підпливаючи вже до лівого берега, він почав тонути. Це був січень, лід ще стояв подекуди. І хлопцям довелося плисти самотужки, тому що було досить небезпечно.
Складно, що ми були на лівому березі саме в холодну пору року. Чай або каву можна було заварити лише вдень. Бо «пташки» літають з тепловізорами, і вони добре бачать, як хата світиться.
Про тяжку ношу
Звичайний кулеметник – це плюс 100 кілограмів. Я із собою брав приблизно тисячу патронів на лівий берег. Їх вистачало приблизно на пів години бою, але це все одно хоч щось. І ця вага вже відчувалася. А ще постійно були проблеми [з боєприпасами]. Лише потім з досвідом прийшло, що короби з патронами треба розпихати по всьому екіпажу, по всій команді твоєї групи. Тому що раптом десь свій рюкзак загубиш, то хоч у когось ще якийсь БК залишиться.
Про сільські хати й дитячу лопатку
Та все банально просто: заходимо в хату, починаємо обживатися. Кожен собі куточок якийсь знаходить. Одразу перевіряємо укриття – чи воно є, чи можна його зробити.
Бетонний фундамент був, і можна було кілька метрів униз його копнути. Рожевою дитячою лопаткою розкопували.
Перед нами були задачі такі, наприклад, зайти трохи далі, ближче до окупантів – розвідати обстановку, зайняти будинок. Як потім виявилося, вороги були за 150 метрів від цієї хати. І вони знали й чули, що ми туди зайшли. Ми підбігли до дверей – смик, а вони закриті. І тут починається мінометний обстріл навколо нас. Ну що, прикладом вікно розбили, щучкою позалітали – ось і весь штурм будинку.
Про сон біля Антонівського мосту
Контакт [з ворогом] був під Антонівським мостом. Коли ми там рухалися, то вони спробували відбити той міст. Ми тоді взяли в полон 3-4 окупантів.
Бували ситуації, коли під мостом постійно гепає, а ти вирубився: 3-4 години виспався – і тобі нормально.
Поїсти щось смачненького, тепленького – оце найбільше хотілося. Взагалі на службі постійно хочеться додому. Ти вічно хочеш до сім’ї, тому що цього не вистачає страшно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Врятував п’ятьох побратимів: історія бійця, який героїчно загинув під час операції на лівобережжі Херсонщини
Відео: фейсбук/79 прикордонний загін Держприкордонслужби – м.Херсон
Фото: скриншоти з відео
Іван Підлісний
Ян Ярчук
