«Про це не повинні знати у 21-му столітті. Ні підліток, ні пенсіонер, ні вагітна жінка – взагалі жоден із нас, що таке «тривожна валіза», а тим паче як її збирати. Ми ніколи не могли навіть уявити, що будемо проживати війну, що наше місто опиниться в окупації, а ми в паніці складатимемо речі для виїзду. При цьому, все що ти можеш взяти із собою – це одна валіза, в яку необхідно помістити найважливіше, свій дім… А потім ти відправляєшся із нею в невідомому напрямку – туди, де будеш розповідати про рідний Херсон, шукати безпечне життя та вірити у повернення на Батьківщину», – херсонська художниця Марія Загурська.
Побачити умовну «тривожну валізу» українця, відчути його шлях від людини, впевненої у завтрашньому дні, до біженця та пройти своєрідну терапевтичну рефлексію від подій, які змінили звичне життя за один день. Таку можливість отримали жителі та гості швецького міста Йончьопінг, де тривала виставка робіт херсонських художників із символічною назвою «Тривожна валіза».
Афіша проекту херсонських художників «Тривожна валіза»
Видання «Херсон плюс» поспілкувалося з командою проєкту та дізналося всі подробиці мистецької події.
«Окупація – життя без кисню»
Херсонська художниця Марія Загурська розповідає, що до міста вона повернулася за день до війни, 23-го лютого, після довгоочікуваної відпустки. У планах було чимало побутових справ та творчих ідей, адже, як тоді гадала, «життя тільки починається». Та все змінилося в одну мить.
Марія Загурська, херсонська художниця
«Зранку 24-го мені подзвонив хлопець і «розбудив» новиною про війну… Було важко повірити в те, що це дійсно відбувається, поки я не почула вибухи й не відчула звукову хвилю від них. Рішення про виїзд приймати було складно. Думки про дорогу мене дуже сильно турбували, тому я довго вагалася. Але місяць в окупації був нескінченно довгим та нестерпним, тож врешті я наважилася. Відзначу, що історія цього шляху в кожного різна й не менш стресова. Та головне для мене, що все вдалося», – розповідає Марія.
Разом з Марією тоді виїхав ще один митець Сергій Сєрко. Для себе творчі особистості в результаті тривалих пошуків врешті обрали варіант зупинки в Швеції. А через деякий час до них почали долучатися все більше херсонських колег. Серед них опинився і ілюстратор Микита Гришко.
«24-те лютого – це точка від сьогодні й завтра, до й після, минуле й теперішнє. Після трьох місяців окупації починаєш згадувати своє звичне життя, як міраж чи привид, який був так давно, що вже здається вигадкою. Та насправді думки про виїзд з’являються навіть не в цей момент, а ще раніше – коли розумієш що «русский мир» не відпустить Херсон так швидко, як хотілось би. А жити в місті, в якому немає кисню для нормального буття, – було тортурами кожного дня. Тому я прийняв рішення про евакуацію. У мене були різноманітні варіанти куди їхати. Я мав багато контактів людей, які б залюбки мене прийняли та прихистили. Та коли знайшлася можливість бути поряд із моїми херсонськими друзями, з моєю арт-сім’єю – вибір був очевидний», – пояснює Микита.
Микита Гришко, херсонський художник
Тож коли в Швеції з Марією Загурською опинилися ще 8 херсонських митців, до того ж учасників однієї арт-команди «Міцелій» та найліпших друзів – задум створення виставки виник моментально.
«Думка, що наше ком’юніті тепер разом у відносній безпеці, була двигуном у процесі запуску цієї ідеї. Для чого? Бо ми молоді представники мистецького фронту, яким пощастило вивезти художні роботи із собою у валізах. І нині ми будемо рятувати культуру нашого міста – говорити про нього в нових графіках, полотнах та на папері. Цим хочеться ділиться з європейським глядачем задля розуміння ними всієї ситуації. Не тільки з телебачення, газет чи інтернет-ЗМІ, але й за допомогою мистецтва – відчути справжню реальність ТУТ і ЗАРАЗ!», – наголошує Марія.
Команда проекту «Тривожна валіза»
«Тривожна валіза» митця
Пакуючи речі у валізи, херсонські митці виділяли місце й для свого «творчого життя». Та якщо спакувати та провезти через блокпости фарби й пензлі було ще можливим, то ось картини приковували увагу російських військових. Та все ж деякі художники наважувалися на цей крок.
«Критерій при виборі, які саме картини забрати, для мене був лише один, дуже простий – це розмір. Вивозив я найменші свої роботі, їх у мене насправді небагато. Загалом ті, що могли поміститися у валізу з одягом. Для цього всі полотна були попередньо зняті з підрамників», – ділиться херсонський митець Костянтин Терещенко.
Роботи, які Костянтин Терещенко вивіз з окупації
Йому також вдалося врятувати два великі малюнки на папері (190х130см). Для цього він зробив тубуси з каналізаційних труб і поклав їх усередину звернувши в рулон. Самі ж імпровізовані тубуси прив’язав до рюкзака.
Костянтин Терещенко, херсонський художник
«Ми нічого не ховали, це неможливо… Просто проходили через блокпости на свій страх і ризик. Тільки одного разу виникло питання, що за картини у валізі. Та я відповів, що це ікони, які сам намалював, і це правда. Безумовно, відсутність прискіпливого огляду сталося завдяки тримісячній дитині на руках моєї дружини. Хоча, чесно кажучи, подумки ми себе налаштовували, що, можливо, наші роботи залишаться на якомусь із блокпостів. Проте доля вирішила інакше, і всі 12 робіт доїхали до Швеції», – пояснює Костянтин.
Родина Костянтина Терещенка на фоні його робіт
Ще частина витворів, представлених на виставці «Тривожна валіза», була зроблена їхніми авторами в тимчасових місцях зупинках. Наприклад, Марія Загурська та Сергій Сєрко працювали в Греції, а Маріанна Таріш – у Польщі.
Водночас із цим херсонці не приховують, усі члени їхньої команди певний час перебували у своєрідному творчому «ступорі» та не могли творити як раніше. Адже події довкола: постійні вибухи, звістки про загибель людей, відсутність елементарних речей – налаштовували на зовсім інший стан, депресивний. Тільки Костянтин Терещенко та Маріанна Таріш змогли продовжувати малювати без «паузи» й не відволікатися на нескінченний потік негативних новин.
«Більшість моїх робіт зроблені в резиденції в Польщі та Швеції. Але є діджитал-арт, який я малювала безпосередньо в окупованому Херсоні. Працювала в місці посеред двох стін, які можуть слугувати ймовірним захистом від загрози ракетного удару – коридорі. Лише там я могла почуватися безпечно й зображувати те, що відчувала. Здебільшого в роботах того періоду я зображала вогонь, дуже багато… Тому що всередині мене все палало… Я висловлювала все це за допомогою мистецтва, і це підтримувало мене. Та з кожним днем ставало все страшніше, тому через декілька місяців я врешті вирішила виїхати», – каже херсонська художниця Маріанна Таріш.
Маріанна Таріш, херсонська художниця
Роботи, які Маріанна Таріш вивезла з окупації
Так як Маріанна створювала роботи в електронній графіці (ред. картини, намальовані на планшеті за допомогою спеціальної ручки), вивезти ці витвори з окупованої території було трохи простіше. Вони за своїм форматом дуже мобільні й для висвітлення в експозиції їх просто необхідно надрукувати на папері, у вигляді плакатів.
Процес створення діджитал-арту Маріанною Таріш
Виставка, як еклектичний вітраж почуттів
Виставка «Тривожна валіза» проходила з 20 серпня по 10 вересня в місті Йончьопінг, що на півдні Швеції. На меті – показати всім бажаючим тут, на місці, що в Україні триває війна, і це лихо відбувається поряд, і про це не варто забувати.
«Назву для нашої експозиції ми обрали недаремно. «Тривожна валіза» – це єдиний об’єкт, який ми взяли із собою, помістивши туди частину нашого дому, мистецтва та самих себе. Це символ вимушеної подорожі… І ми хотіли сказати, що таких об’єктів, як «тривожна валіза», не повинно існувати. Бо коли ти її збираєш – ти проживаєш глибоку переоцінку цінностей, намагаючись умістити своє життя в неї… Це складно… Та рано чи пізно доводиться відпускати чи рвати прив’язки. Загалом це екзистенційний досвід…» – розповідає художник Костянтин Терещенко.
Він зазначає, на противагу цьому, в їхніх валізах знайшлося місце для олівців, фарб, пензлів та навіть малюнків. І цей момент свідчить про те, як мало вони могли взяти, але як багато змогли зробити за допомогою цього. Це колосальний і глибокий досвід – крок у невизначеність з одним рюкзаком, який наразі проживають сотні тисяч українців.
Херсонські художники
У свою чергу Марія Загурська ділиться:
«Тривожна валіза» – це спадок від сталінських репресій, коли людей, незадоволених режимом, відправляли в заслання. Тоді вони збирали все найнеобхідніше та ставили біля вхідної двері, бо коли за тобою прийдуть, часу збирати не буде. Так у мільйонів людей з’явилися такі валізи на порозі та усвідомлення жахливого страху. Пройшли десятки років, і ось їхні правнуки та правнучки повторюють у себе в голові: «Я не хочу боятися, я не хочу боятися». А натомість вони збирають «тривожні» рюкзаки й везуть їх із собою через кордон разом із цим страхом».
Загалом, на виставці представлена 21 графічна робота, 8 полотен та декілька керамічних виробів 9 херсонських художників. Це Марія Загурська, Костянтин Терещенко, Маріана Таріш, Сергій Сєрко, Олександра Панченко, Микита Гришко, Вікторія Березіна, Сергій Радіонов та Олена Гнатюк. Відмітимо, що двоє митців наразі перебувають на окупованій території, тож їхні витвори були надані в друкованому повномасштабному форматі.
«Ця виставка – усі наші надбання та всі найсильніші твори на сьогодні. Бо вся праця нашого життя залишилася в окупованому Херсоні. Ми мали ще не так багато часу, аби намалювати стільки робіт, з яких би могли вибирати, що показувати людям, а що ні. Тому експозицію компонували з тих творів, які встигли зробити на цей момент. Але всі вони – відображення нас протягом останніх 6-ти місяців», – розповідає Костянтин Терещенко.
Роботи Костянтина Терещенка
Таким чином експозиція нараховує роботи різних періодів: зроблених у Херсоні до війни та під час, а також нові, написані вже після виїзду з окупації.
«Звичайно, більшість робіт створено вже закордоном, бо вивезти багато з дому було неможливо. Але те, що нам вдалося привезти у валізах, уламки нашого минулого життя, ми постаралися скласти в єдиний еклектичний вітраж. А так, усі витвори в тій чи інший мірі – досвід війни… У моїх, наприклад, є досвід батьківства в ці непрості часи. Адже моя дружина народила на 18-й день війни», – додає Костянтин.
Роботи Костянтина Терещенка
А ось ілюстратор Микита Гришко відмічає, що тема його робіт у представленій експозиції – рефлексія:
«Це про наші відчуття стосовно того, що зараз у нас немає дому. Не тільки через те, що Україна горить у вогні війни, а Херсон ще й окупований… А й через те, що багатьом із нас зараз навіть у нашій країні немає місця, куди ми можемо повернутися як додому. Мої картини про спогади, про емоції: не найпрекрасніші, але такі рідні й цінні. При цьому я використовував акварель та графічне вугілля, тож роботи вийшли незвично темними для мене. Проте наразі це моя рефлексія».
Роботи Микити Гришка
А ось художниця Марія Загурська до виставки готувалася все літо: спеціально створюючи керамічні об’єкти (вази й тарілки) та паралельно – графічні роботи.
«На мій погляд, графіка холодна та відсторонена, як і мої внутрішні відчуття до того, що відбувається. А ось керамічні вироби – моя віддушина, мій спокій та концентрація на прекрасному, яке я хочу примножувати в цьому похмурому світі. Наразі я працювала над двома великими серіями: «Формула квітки» та «Серафім». Проекція останнього символу, шестикрилого янгола, не випадкова – я відчуваю, що він надає мені сили та спокою», – зазначає Марія.
Графіка та керамічні вироби Марії Загурської
Образи та сенси у своїх роботах пояснює і Маріанна Таріш. Художниця не приховує: опинившись під мирним небом в іншій країні – усе одно постійно думала про війну. Тому перші місяці малювала виключно свої відчуття після пережитого в окупації:
«Це було важко. Є одна робота, над якою я працювала зі сльозами на очах. Бо в цей час думала про маму, яка залишилася вдома… Також є один малюнок «Мій дорогий щоденник». Він зроблений за записами мого щоденника, в якому я описувала свої думки в окупації. І дивна річ, коли я зображувала вогонь – я не помітила, як моя картина насправді загорілася з одного краю від свічки на столі. Звичайно, я погасила полум’я на папері одразу. Проте відчуття того, що ось так легко може все згоріти під час війни – дуже мене вразило. Крім того, тут ще намальована дівчина в масці – це про те, як я приховую свої справжні емоції та біль, намагаючись продовжувати своє звичайне життя у Швеції. Я ніколи раніше не торкалася теми війни, допоки вона не зачепила мене… Тому для мене єдиний вихід прийти до тями – відтворити увесь цей «новий» досвід на полотні».
Робота Маріанни Таріш «Мій дорогий щоденник»
Роботи Маріанни Таріш
За відгуками відвідувачів, виставка херсонських митців «Тривожна валіза» припала їм до душі. Люди відмічають незвичайну техніку виконання та насиченість символами. Наголошують: це проникає всередину та залишається десь далеко в серці й розумі.
«Нині нам важко сказати, яке майбутнє чекає на цю експозицію… Та я сподіваюся, що ми зможемо зацікавити європейських партнерів і культурних діячів. Наразі ми над цим працюємо. Бо прагнемо, аби наш проєкт побачило ще більше людей у різних галереях Швеції і не тільки», – ділиться Марія Загурська.
Сергій Сєрко, херсонський художник
Її думку розділяє і художник Сергій Сєрко, підкреслюючи, що їхній культурний фронт буде завжди в дії. Про це говорить так:
«Війна – не новий винахід нашої цивілізації, як і мистецтво. Скажу навіть більше – вони пов’язані. Це наче уроборос – змій, який кусає себе за хвіст. Тому митці завжди знаходяться на лаві супротиву. Адже ми чинимо опір за допомогою мистецтва, намагаючись оберігати й збагачувати свою спадщину від кровожерливого невігластва й тиранії. Крім того, через мистецтво ми зцілюємо себе та не забуваємо про події, які пережили».
Ще фото з виставки «Тривожна валіза»:
.jpg)
Тэги: