Дарина Лапіна
Володимир Анедченко працює старшим дільничим офіцером Херсонського районного управління поліції. Повномасштабне вторгнення рф він зустрів на чергуванні і по сьогодні залишається на службі. За роки великої війни капітан поліції Анедченко пережив окупацію та двічі був поранений.
Його історію публікує пресслужба поліції Херсонської області у День дільничного офіцера поліції, який в Україні щорічно відзначають 18 червня.
Працювати у правоохоронних органах Володимир Анедченко розпочав після служби у Збройних силах України. Спочатку працював у Новотроїцькому відділенні поліції, де прослужив 17 років. Там створив сім’ю та здобув другу вищу освіту.
Повномасштабне вторгнення поліцейський зустрів на добовому чергуванні. Каже, що для них війна почалася ще до офіційних повідомлень:
«Ми першими почули вибухи. Почався бій на Чонгарі, по нам били «градами» й артилерією. Уже тоді стало зрозуміло, що життя більше ніколи не буде таким, як раніше».
Тієї ночі він не лише виконував службові завдання, а й допоміг евакуйовувати сусідів. Від вибухів у будинку повилітали вікна і двері, люди були в паніці й не знали, що робити. Разом зі своїми рідними він спустив мешканців багатоповерхівки до підвалу та пояснив людям, що необхідно взяти з собою.
Поліцейському вдалося виїхати з окупації на підконтрольну Україні територію. Володимир із побратимами ніс службу на блокпостах Миколаївщини, допомагав організовувати оборону міста та забезпечувати правопорядок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Дуже хочу потрапити до донечки на перший дзвоник»: історія військового з Чорнобаївки на псевдо Бабай
До Херсона він повернувся одразу після деокупації. Разом із колегами заново відновлював роботу дільничних офіцерів поліції в умовах воєнного стану. У перші місяці після звільнення міста правоохоронці допомагали людям зв’язатися з рідними через Starlink, приймали заяви про втрачені документи, підтримували тих, хто пережив окупацію.
Окремим випробуванням для поліцейського стала окупація рідного селища, де залишалися його найрідніші люди. Батьки, дружина та її батьки понад рік перебували на тимчасово окупованій території. Зв’язку майже не було, а кожен день починався і закінчувався тривогою за їхнє життя.
«Мені було дуже важко морально. Я виконував наказ, ніс службу, а моя родина залишалася в окупації. Тоді ніхто не знав, що буде завтра і коли ми знову побачимося», – зізнається Володимир.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми обов’язково повернемось, я знаю це»: історія викладачки Скадовської дитячої школи мистецтв
Родина капітана зазнала в окупації переслідувань. До їхнього будинку неодноразово приходили з обшуками. Загарбники шукали будь-які докази служби Володимира в українській поліції, забрали формений одяг, відзнаки, сімейний фотоальбом. Деякі нагороди поліцейського окупанти згодом роздали місцевим дітям як трофеї.
«Не залишилося жодної фотографії з мого минулого життя. Усі спогади тепер лише у пам’яті. Але найголовніше, що мої рідні змогли виїхати. Решту ми обов’язково відбудуємо», – говорить дільничний офіцер.
За час великої війни Володимир Анедченко двічі отримував поранення. Обидва рази це сталося під час чергування на блокпостах внаслідок атак російських безпілотників. Та після лікування він щоразу повертався до служби.
Особливо йому запам’ятався випадок, коли після атаки дрона разом із напарником вони врятували життя тяжкопораненому цивільному чоловіку, надавши йому домедичну допомогу до прибуття медиків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На війну прийшла у 21: історія бойової медикині, яка служить на Херсонському напрямку
Попри всі випробування, дільничний офіцер не втрачає віри в майбутнє. Сьогодні рідне місто Володимира – Нова Каховка, досі перебуває під окупацією. Його будинок на березі Дніпра неодноразово потрапляв під обстріли й зазнав значних пошкоджень. Поліцейський каже, що може бачити рідні місця лише здалеку в бінокль. Та навіть це не позбавило його віри у краще.
Фото: Поліція Херсонщини.
Марина Поліщук
