Ян Ярчук
Борис родом із Чорнобаївки на Херсонщині. Під час російської окупації він залишався вдома, дочекався звільнення правобережжя, а згодом долучився до лав Національної гвардії України.
Військовий із позивним Бабай брав участь у бойових завданнях на лівому березі Дніпра, пережив поранення та продовжив службу. Його історію розповіли на сторінці 34-го Херсонського полку Національної гвардії України.
Свій позивний – Бабай – Борис отримав невипадково. Каже, це пов’язано з рідною Чорнобаївкою, яку між своїми жартома часто називають Бабаївкою.
«Перші дні ми постійно бігали у підвали через обстріли. Потім уже просто набридло. Залишалися вдома, сиділи під стінами й чекали, поки все закінчиться».
Повномасштабне вторгнення він зустрів у Херсоні разом із родиною, чоловік згадує:
У вересні 2022 року дружина разом із трьома дітьми евакуювалася. Сам Борис залишився на Херсонщині аж до деокупації.
«Я не міг просто виїхати й усе покинути. Це мій дім, моя земля», – говорить Бабай.
Тож у жовтні 2024 року він мобілізувався до лав Національної гвардії України. Чоловік говорить, що родина тяжко сприйняла це рішення, особливо дружина. Але він розумів, що хтось має робити цю роботу.
За словами Бабая, найемоційнішим випробуванням була підготовка до виконання бойових завдань на лівому березі Дніпра. Чоловік пригадує, що найбільше хвилювання було під час форсування річки:
«Ти не знаєш, що тебе чекає через хвилину. Може бути міна, FPV-дрон або артилерія. Найважче – це саме переправа».
На лівому березі ворог перебував зовсім поруч – орієнтовно за 200 метрів, військовий пригадує:
«Там противник дуже близько. І коли чуєш ворожий дрон – очікувати можна все що завгодно».
Під час одного з ворожих скидів він отримав поранення. За словами Бабая, рятував гумор та родина.
Після поранення та відновлення він повернувся до служби. Каже, мотивація залишилася незмінною:
«Це моя земля. Мій дім. І якщо не ми – то хто?».
Попри війну, він продовжує мріяти про прості речі. Не про далекі подорожі чи великі плани, а про те, що для багатьох українців, особливо військових, стало справжньою розкішшю.
«Хочу просто відпочити. Поїхати десь у Карпати, у маленьке село, побути в тиші. І дуже хочу потрапити до донечки на перший дзвоник. Вона цього року йде у перший клас», – говорить військовий.
Фото з фейсбук-сторінки 34-го Херсонського полку Національної гвардії України
Дарина Лапіна
