Дарина Лапіна
Книга німецької авторки про любовні стосунки між жителькою окупованого Херсона та російським військовим ще до виходу у світ зібрала шквал критики. Через звинувачення у романтизації війни дебютний роман німкені Юни Лібрехт так і не надрукують.
Деталі скандалу повідомляє видання Die Welt.
«Хто я, коли ти мене бачиш» – перший роман німецької авторки Юни Лібрехт. Його події відбуваються у 2022 році в тимчасово окупованому Херсоні. Саме там, за сюжетом книги, зав’язуються романтичні стосунки між херсонкою та російським окупантом, який її рятує від вибуху.
«Коли російські війська окупують місто, українська цивільна Люсія втрачає майже все, що складало її життя досі. Після вибуху її рятує російський солдат у масці. Коли вони зустрічаються знову трохи пізніше, між ними виникають таємні, інтенсивні стосунки. Чим ближче Люсія підходить до чоловіка за маскою, тим ясніше стає те, що любов не може розчинити ні насильство, ні провину. Їхня близькість стає випробуванням сили між страхом, співчуттям і моральною відповідальністю», – йдеться в анотації роману.
Книга мала побачити світ на початку листопада цього року. Однак після звинувачень у романтизації війни німецьке видавництво Molino Verlag відмовилося публікувати роман.
Численні критичні повідомлення у соціальних мережах, які зібрали дописи з анонсом виходу роману, прокоментував керівник видавництва Molino Verlag Маттіас Слунічек.
За його словами, у повідомленнях, зокрема зазначалося, що зображення російського солдата як рятівника та романтичного партнера українки в окупованому Херсоні романтизує реальність військової окупації, насильства та страждань цивільного населення України.
Скандал навколо свого дебютного роману прокоментувала й сама авторка Юна Лібрехт. Вона заявила, що не хотіла нікого образити й романтизувати війну. Вона також зазначила, що не є родом з України, й не претендувала на зображення війни у своєму романі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історії спротиву: презентовано ще одну книгу про реалії життя місцевих під час окупації Херсона
І хоча видавець і авторка виступили із заявами про скасування друку скандального роману «Хто я, коли ти мене бачиш» в українському сегменті соцмереж досі гаряче обговорюють цю новину. Коментатори одностайні у переконанні – сюжетна лінія кохання між українкою в окупації та російським загарбником на фоні всіх численних зафіксованих фактів вчинення росіянами на окупованих територіях воєнних злочинів, зокрема зґвалтування, є наругою над болем, який і нині змушені переживати мільйони українців через агресію рф. Нижче подаємо деякі з цих коментарів:
ksen.iya1588: «У Херсоні під час окупації росіяни облаштували мережу катівень, викрадали людей, катували струмом, ґвалтували жінок і чоловіків, розстрілювали цивільні машини. Зображати окупаційне пекло як декорацію для «інтенсивних таємних стосунків» – це не просто невігластво, це знущання над пам’яттю жертв російського терору».
marishalozinskaya_: «Нехай Лібрехт пише про коханням між німецьким військовим та совєтской жінки, чи німецьким військовим та єврейською жінкою в часи Другої світової. І хай розповідає про “людські почуття, які виникли усупереч обставинам війни».
sonyashniik: «Tone deafness (нерозуміння контексту – ред.) в найяскравішому його проявленні. Не можу знайти жодної причини писати про війну в Україні, ніяк при цьому не будучи дотичним, окрім звичайного хайпу. І так вже достатньо «хороших узьких» в мистецтві».
mariia_booklover: «Як херсонка, яка прожила майже пів року в окупації, вважаю, що за це має бути передбачена відповідальність. Хоча б штраф як мінімум. Я розумію, що це лише мої мрії, але це неприпустимо. У мене немає цензурних слів, щоб описати обурення».
tanya_borysh: «Хочеш писати книжки про окупований Херсон – то треба було у 2022 приїхати у нього і там посидіти, відчути все на своїй шкірі, тоді б і написала».
handmade__care: «Як дівчина з Херсона, яка там перебувала практично всю окупацію, і тепер знаходиться в Німеччині, – ригаю».
o.st.k: «Хотіла буть схожою на Ремарка, але шось пішло не так… Як взагалі можна було додуматись до цього».
lavreniuk_olha: «От сюжет для книги: Російський солдат окуповує місто. Він з друзями ґвалтують жінку, потім він її ще декілька разів ґвалтує, завіряє у коханні і навіть приносить їй та її лежачій мамі їжу.
Тут “жорстокі” ЗСУ от-от мають деокупувати місто… на фоні цього він пропонує жінці тікати разом. Жінка відмовляється, бо не кине маму… Росіянин вбиває мати і питає – а тепер?
Засновано на реальних подіях. Але про таке ж не напишуть».
В останньому коментарі мова про випадок, що стався на Харківщині, про який у 2022-му повідомляла тодішня уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова. Цю інформацію підтвердили і в ГУ Нацполіції Харківської області, зазначивши, що внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом зґвалтування 29-річної жінки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жителів Херсонщини обурили слова української блогерки Емми Антонюк: у чому суть конфлікту
Своїми думками та ставленням до наміру німецької авторки видати роман про кохання між російським окупантом та херсонкою з «Гривною» поділилися реальні жительки обласного центру. От що вони розповіли:
Херсонка Анастасія:
«Знаю, що такі історії, на жаль, справді трапляються. Але я категорично проти романтизації стосунків між українками та тими, хто прийшов окупувати нашу землю.
Впевнена, що жоден поважаючий себе і свідомий українець навіть й близько не підійде до цієї книжки. А от у Європі її можуть читати як звичайну історію кохання, не усвідомлюючи, наскільки небезпечно перетворювати окупанта на романтичного героя.
Якщо видавництво зрештою відмовилося від видання книжки — рада це чути. Бо ця книжка – це абсурд!».
Жителька Херсона Ольга:
«Думаю, що розумію чим могла керуватися німецька письменниця. Вона дуже далека від того жахіття, яке за ці роки пережили й переживають херсонці. Вона просто використала тему, яка сьогодні на слуху – війна в Україні, і вирішила її романтизувати. Я думаю, ми ще не раз зіткнемося з чимось подібним не лише в літературі, а й у кіно, у театрі тощо.
Хтось може заперечити – мовляв, а що тут такого, хіба не було випадків, коли українки дійсно мали стосунки з російськими окупантами, виходили за них заміж? Було – безліч! Я сама знаю дівчат і жінок, які в моєму рідному селі під час окупації крутили «любов» із ворогом. Але я вважаю, що це не про кохання, а про зраду. Мабуть, за таку зраду суд не покарає, але не варто забувати про Божий суд.
Хочу переказати історію, яку мені розповіла родичка, що нині все ще залишається на окупованому лівобережжі Херсонщини. В її селі дівчина років 19-20 закрутила роман із російським окупантом, та ще й з офіцерськими погонами. Батьки були щасливі, хвастали перед односельцями – оце донька вихопила кавалера! А нещодавно дівчина загинула – у кафе, де вона відпочивала, стався вибух. За словами місцевих, вибухнув газ, за версією окупаційної влади – був «приліт українських БпЛА». На жаль, окупант, із яким загибла крутила «любов», живий – саме в той момент його не було в приміщенні. Хоча це кафе загарбники використовували як місце своїх посиденьок.
От і вся романтика…».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Херсонці обурені номером «Дизель-шоу» про святого Миколая в окупації
Херсонка Ірина:
«Я чула, що такі історії були під час окупації Херсона. Для мене це – нонсенс. Я в бік російських військових дивитись не могла, бо стільки ненависті було. Пам’ятаю, що якось йшла з магазину з важким пакетом, а мені на зустріч – їх військовий. Зупинився, спитав, звісно, російською, чи допомогти мені. На автоматі українською відповіла, що не треба і чкурнула додому. Аж трясло, настільки було огидно.
Щодо роману про кохання. На мою думку, це нормалізація окупації, підсвідоме нав’язування думки, що і в окупації є місце почуттям. Дійсно життя тривало навіть в окупації: ми зустрічалися з друзями, гуляли, щось купували. Але це все було або потайки, або не так, як хотілося. НЕСВОБОДА просто знищувала, виїдала з середини.
Пригадую, що колись зустрічала фільми різних років про стосунки нацистів з радянськими жінками під час Другої світової війни. Але мені завжди було дико таке дивитись. При цьому впевнена, що знайдеться видавництво, яке надрукує роман. Проросійське видавництво. Це ж теж частина інформаційної війни – книги, вистави, які спрощують окупацію до любовних історій».
Скандал навколо анонсованого роману німецької авторки прокоментувала й українська арт-оглядачка, головна редакторка спецпроекту «Антоніна» від «Детектор медіа» Лєна Чиченіна:
«В Німеччині скасували публікацію книги про кохання українки та російського військового. Письменниця Юна Ліббрехт рішила, що це дуже романтично звучить – окупант у масці рятує дівчину після того, як вибух знищив усе її майно. Між ними виникає пристрасть.
У видавництві Molino спочатку анонсували цей треш, а потім погодилися, що якось не тойво. Але це далеко не перший випадок, коли різних авторів тягне на такі історії. І, боюся, що не останній. Бо оці всі лавсторі між ворогами – завжди були популярними сюжетними лініями, адже можна додавати драми, інтриги, перешкод на шляху і чогось забороненого».
Як приклад вона наводить фільм росіянина Бориса Гуца «Глухі коханці», який свого часу показували на кінофестивалі у Талліні. Дія стрічки відбувається розгортається у Стамбулі. Там зустрічаються та закохуються українка та росіянин, родичі якого пішли на «СВО».
Дійсно російська пропагандистська машина виділяє колосальні ресурси та кошти для «самовибілювання». Для російських пропагандистів важливо формувати правильні наративи у світової спільноти щодо сприйняття образу росіян та російського солдата зокрема. Реальність, в якій російські військові – це воєнні злочинці, ґвалтівники та вбивці, за допомогою творчості (фільмів чи книг) підміняється на романтичного, загадкового, безвольного героя, який не хотів брати зброю до рук, але був змушений. І в цьому одвічному намаганні розгадати «таємничу російську душу» часто відбувається підміна понять та розмивання реальних злочинів та жахів війни. І навіть, коли автори не грають напряму на руку Кремлю, російські пропагандисти точно знають як у тій чи іншій мірі використати подібну “творчість” задля досягнення своєї мети.
Фото ілюстративне, istockphoto.com.
Ян Ярчук
