Херсон – символ спротиву українців російській навалі. Із перших днів війни місто опинилося під окупацією рашистської орди. Жителі боронили своє місто, як могли: виходили на мітинги, ставали до бою з «коктейлями Молотова» в руках, чинили партизанський спротив, знищували колаборантів і чекали на визволення. Серед них був і Сергій Мовчан – представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Херсонській області. Далі – історія Сергія Мовчана в рамках проєкту Media Heart of Ukraine.
ВТОРГНЕННЯ
Напад росіян 24 лютого 2022 року для херсонців був шоком. Вони з перших годин повномасштабного вторгнення почали обстрілювати Чорнобаївський аеродром. Снаряди прилітали і в місто, херсонці постійно чули потужні вибухи.
Перший, кому зателефонував Сергій Мовчан, – це батько:
«Я набрав його і кажу: війна. Мізками я не міг зрозуміти, що це вторгнення. Люди бігають у розпачі. Дивлюся інтернет – там кадри, як росіяни заходять із боку Криму. Ось вони вже в Каховському районі. Перші думки: як же так? Їх же мають зупинити мінні поля!»
Сергій Мовчан зранку поїхав до офісу. Представнику Національної ради постійно телефонували мовники, провайдери, запитували, що робити. Херсонцям потрібна була інформація, адже в соцмережах, телеграм-каналах російські медіа розганяли пропаганду і фейки. Херсонські медіа трималися, скільки могли.
Протитанкові їжаки біля Херсонської адміністрації
Уламки російських снарядів, зібрані на вулицях Херсона
Тим часом херсонці почали самоорганізовуватися для оборони міста. Сергій поїхав у центр Херсона:
«Враження перших годин – у місті немає ані поліції, ані адміністрації. Враження, що всі покинули».
У середмісті Сергій побачив натовп чоловіків, вони сходилися до міськради, самотужки почали створювати загони самооборони. З’являлася інформація, що ворог уже підходить до міста.
Сергій Мовчан з батьком під час окупації залишилися в місті
Сергій вирішив їхати до батька в селище на околиці, поблизу Антонівського мосту. Поки чекав на маршрутку на площі Свободи, побачив, як у напрямку переправи поїхав автобус із українськими військовими. На мосту вже йшов бій, який вирішував долю не тільки Херсона, а й Одеси та Миколаєва. Українські військові ціною власних життів на кілька днів затримали окупантів, що значно переважали їх кількісно. За цей час Миколаїв зміг підготуватися до оборони, щоб вистояти й не пропустити російську армію до Одеси.
Ситуація погіршувалася щодня. Росіяни були біля Херсона, мовники й провайдери, розуміючи загрозу, один за одним припиняли свою роботу, аби ворог не скористався ресурсом. Більшість медійників евакуювалися. У місті ще був український інтернет і зв’язок.
СПРОТИВ
Рашисти не стали захоплювати Херсон одразу «в лоб». Мобільні підрозділи оминули місто й продовжили рух углиб України. У місто росіяни заходили поступово. У районі Бузкового парку херсонці, які наспіх об’єдналися в тероборону, озброєні автоматами, кількома гранатометами й пляшками з «коктейлем Молотова» спробували зупинити окупантів. Люди не знали ані про кількість загарбників, ані про їхнє озброєння. Більшість із захисників уперше тримали зброю в руках. Росіяни на БТРах із крупнокаліберних кулеметів буквально розстріляли тероборонівців. Ті, хто врятувався, наспіх перевдягнулися в цивільне і розійшлися околицями. Дехто пробивався у бік Миколаєва, частина людей залишилася в окупації.
У центрі Херсона ситуація була напруженою. Тут рашисти спочатку не стріляли, більше спостерігали. З появою першої російської техніки херсонці почали виходити на щоденні мітинги на площу Свободи. Зібрання були під українськими прапорами, херсонці скандували «Херсон – це Україна», кричали, щоб окупанти забиралися геть, вилазили на їхні БТРи і встановлювали там синьо-жовті стяги.
За тиждень таких акцій росіяни стали придушувати протести. Вони закидали натовп херсонців гранатами зі сльозогінним газом, стріляли гумовими кулями, фотографували активістів і почали організовувати катівні.
Із кожним днем рашисти дедалі жорстокіше переслідували херсонців. За будь-який прояв прихильності до України хапали їх на вулицях, у будинках, висмикували з маршруток. У приміщеннях місцевих адміністрацій, у колишньому поліцейському ізоляторі, що в районі під назвою «Склотара», у промзонах вони влаштували так звані підвали, де катували і тримали заручників.
ІНФОРМАЦІЙНА ОКУПАЦІЯ
У цей час більша частина херсонських медійників виїхали з міста. Усі, крім телеканалу «ВТВ+». Керівництво компанії ще на початку вторгнення попередило, що працюватимуть і далі. Спочатку по колу показували старий контент, а згодом почали з’являтися підозрілі сюжети. То з колаборантом Сальдо, з одіозним Стремоусовим чи з іншими поплічниками росіян. Стало зрозуміло, що «ВТВ+» співпрацює з окупантами. Через деякий час рашисти вивели цей канал навіть на супутник, аби розширити його мовлення.
Перед звільненням Херсона ті, хто співпрацював із рашистами, виїхали з міста, нині ведеться слідство.
Інші мовники, що залишилися в Херсоні, саботували окупантів, як могли. Провайдери, яким наказували ретранслювати російське телебачення, відмовлялися це робити, розповідали, що це технічно неможливо. Загарбникам увірвався терпець, і вони привезли своїх спеціалістів, почали інформаційну окупацію. Спочатку окупанти захопили херсонську філію «Суспільного», де згодом створили таку собі телерадіокомпанію «Таврія», зайшли на територію місцевої філії Концерну РРТ, вимкнули українське мовлення та почали транслювати 24 російські телеканали.
Але створити – не означає, що все автоматично працюватиме. Окупантам не вистачало кадрів. Тих, хто пішов на співпрацю з росіянами, було обмаль. Тоді рашисти завезли з окупованих Криму, Донецької і Луганської областей журналістів, редакторів, режисерів монтажу, менеджмент.
Сергій Мовчан моніторив ефір окупантів, пам’ятає хитрощі росіян:
«Сюжети вони робили без вихідних даних, було незрозуміло, хто автор. На передньому плані знімали місцевих людей, а далі, для масовки – привезених із окупованих територій. Утім, по голосу херсонці впізнавали тих, хто начитував текст».
У Херсоні був інтернет, бо й окупантам він був потрібен. Єдине, розповідає Сергій Мовчан, що під час передислокацій росіяни днів на три глушили зв’язок, а потім вмикали. Він постійно ретельно чистив свій телефон, видаляв усі файли, фотографії. Користувався тільки wi-fi і через VPN. Містом постійно їздили пересувні станції прослуховування, доводилося постійно бути обережним. Російськими сім-картами Сергій не користувався, адже щоб їх отримати, потрібно було зареєструватися з паспортом в окупаційної влади.
Усю інформацію, отриману з неокупованої території, Сергій розповідав сусідам, окрім того, пробивалося і українське телерадіомовлення. Через інтернет користувалися «Дією», іноді могли зловити на радіоприймачах програми Суспільного мовника і марафону «Єдині новини».
Війна меседжів: рашисти писали про Росію назавжди, а херсонці чекали на ЗСУ
Російська пропаганда поступово заполонила інформаційний простір Херсонщини. В області поширювалася газета «Надднєпрянская правда» з агітацією в стилі радянської преси. Всі площі зовнішньої реклами переповнювали рашистські слогани про «єдиний народ» і «назавжди». У школах пропагували, щоб діти вчилися за російською програмою. Директорка однієї з гімназій особисто телефонувала батькам, аби їхні діти переходили на російське навчання, у школах з’явилися російські підручники. Але це не мало великого впливу, та й українські вчителі не здавалися, вони потайки намагалися вчити дітей дистанційно за українською програмою.
Водночас окупанти почали кампанію за приєднання до Росії. Готували так званий «рєфєрєндум». Херсон був увесь у плакатах російських полководців, поетів, царів. Фєт, Пушкін, Суворов, Катерина Друга розповідали про «високу культуру і солодке російське життя» на кожному кроці. Але херсонці ігнорували пропаганду. «Референдум» довелося переносити кілька разів. Росіяни старалися, та не змогли зробити «картинку» – знову замість місцевих привозили «гастролерів» із окупованих територій.
А тим часом Херсон розкрадався, а людей почали тероризувати.
РАШИСТСЬКИЙ ТЕРОР
Щодня в обласному центрі зникали люди, здебільшого чоловіки. Їх змушували рити окопи, будувати бліндажі. Їх хапали прямо на вулиці. Полювали на тих, хто переховувався, а коли знаходили, відвозили до катівень, де знущалися шокером, заливали водою. Тих, хто чинив спротив, – убивали, топили в Дніпрі. За час окупації зникло близько чотирьох сотень людей. На міському звалищі постійно спалювали тіла загиблих – і своїх, і херсонців.
Сергій Мовчан переховувався в трьох місцях. З квартири з’їхав і не повертався. Потім сусіди розповіли, що окупанти розпитували про нього, але всі вважали, що Сергій виїхав з Херсона на неокуповану територію.
Більшість часу Сергій Мовчан був у батьківській хаті, там мав схованку на випадок облави: вузьке місце між парканами батьківського й сусідського дворів. Але після того, як окупанти прийшли до сусіда-волонтера, перейшов жити до інших родичів.
Схованка Сергія та забиті залізом вікна батьківської хати
Окупанти грабували все, що могли. У торгово-розважальний центр «Фабрика» росіяни влучили прямою наводкою з танка, і мародери почали виносити все, що там було: телевізори, мікрохвильовки, пралки. Крім того, окупанти вдиралися в квартири та будинки херсонців і виносили техніку, одяг, прикраси, білизну, засоби жіночої гігієни, все, що потрапляло на очі.
Не забували і про масштабніший грабунок. Вони завезли своїх чиновників, наприклад з кадастру, і почали переписувати на себе землю та ділити її між собою.
«Психологічно було важко, – веде далі Сергій Мовчан. – Російські солдати розставили по місту свої блокпости. Постійно патрулювали вулиці. Мене рятував велосипед, я на ньому об’їжджав патрулі. Сусіди розповсюджували у месенджерах інформацію, де стоять окупанти».
Комендантська година в Херсоні тривала щодня з 19-ї вечора до 6-ї ранку. Потім з 20-ї до 5-ї. Сергій розповідає:
«Окупанти любили розважатися по-своєму. Під’їжджали на своєму панцернику до черги за хлібом у крамницю і наводили кулемет на покупців, а потім водили дулом у напрямку людей у черзі. Ніхто не знав, чи почнуть стріляти. Втікати не можна було. На вулицях були десятки розстріляних машин».
По Херсону постійно роз’їжджали російські панцерники з патрулями
Ціни в магазинах міста виросли в п’ять разів. Українські продукти зникали з полиць, завозили товар з окупованих Мелітополя і Бердянська, а російське – з Криму, якість їхніх продуктів у рази гірша. Після кожного обстрілу Антонівського мосту ціни піднімалися ще більше. Херсонці потерпали від нестачі ліків та інших повсякденних потреб. І хоча росіяни привозили свою гуманітарну допомогу, місцеві її не брали. Щоб відзняти кадри для сюжетів, окупантам доводилося привозити свою «масовку».
Про пережите в Сергія залишилося своє важке враження:
«Ми знали про Бучу, Бородянку… Нам здавалося, що Херсон тримали для картинки, для постановочного кіно, а більшість жахіть кадирівці та інші військові творили в області. Там була більшість катівень. Ми боялися тільки одного – що залишимося в окупації надовго, як Крим і частина Донбасу».
ВИЗВОЛЕННЯ
Надію на те, що рашистів виженуть із Херсона, дарували партизани. Сергій з посмішкою згадує про херсонський спротив. Підпільники щодня малювали жовто-блакитні стрічки на зупинках, будівлях, деревах. Щоранку розвішували прапорці й листівки. Херсонці раділи, коли почалися гучні вбивства та замахи на зрадників.
Остаточно надії перетворилися на впевненість про звільнення, коли в місті почалася евакуація колаборантів. Цьому передували високоточні удари української армії.
«Хаймарси – це свято. Хаймарси – герої номер один. Ми на слух розрізняли, як вони стріляють. Усе пролітало над нашою хатою. «Антошка» – Антонівський міст – був, як голландський сир. А Чорнобаївка – це просто хіт! Ми всі чули ці прекрасні удари. Двадцять третя Чорнобаївка. Ура!!!»
Українська армія підступала дедалі ближче, ЗСУ поцілили в Апеляційний суд у Херсоні (там були росіяни) так акуратно, що місцеві навіть фотографували на згадку.
Рашисти почали тікати. Спочатку співробітники ФСБ, потім окупаційна адміністрація, а тоді вже була оголошена евакуація керівників колаборантів. З ними втекли і медійні зрадники. Наостанок підірвали херсонську телевежу.
Підірвана росіянами херсонська телевежа
Тікали рашисти не просто так. Грабували все, що могли. Колонами вивозили маршрутки, дитячі шкільні автобуси, громадський транспорт, машини швидкої допомоги, пожежні машини. Зняли прапори на адміністрації, пам’ятники російським діячам.
Сергій радів:
«Що було класно: до цього ми довгий час не могли позбутися п’ятої колони, а тут вони самі почали виїжджати. Виїхало 20-25 тисяч».
В останні дні окупації після канонади почули величезний вибух – росіяни підірвали Антонівський міст. Підірвали зі своїми солдатами, що не встигли втекти з того боку Дніпра.
Такий вигляд має зруйнований Антонівський міст зараз
Сергій Мовчан назавжди запам’ятав ранок 12 листопада. Вони утрьох із сусідами зустрілися на вулиці. Розмовляли, моделювали, як відбудеться звільнення. Один товариш навіть заліз на стовп і встановив збережений упродовж всієї окупації український прапор. У цей момент метрів за 50 від них зупинилися два військових пікапи. З них повистрибували військові в амуніції, з бородами і з автоматами. Розгледіти, хто це, було неможливо. Місцеві почали розходитися, адже ще вчора тут були кадирівці: теж із бородами і теж на машинах. І в цей момент вони почули: «Хлопці, а інтернет у вас тут десь є?»
Сергій емоційно згадує:
«Ми, коли почули українську, тільки тоді зрозуміли – це наші. Миттю з підвалів, дворів повибігали жінки, діти, чоловіки. За секунду наші бійці були з квітами і в обіймах. Наші всі плакали».
Сусіди Сергія встановлюють український прапор
Прапор Свободи
ПОВЕРНЕННЯ
У Херсоні не було ані світла, ані газу, ані води. Рашисти відступали і намагалися знищити все. Мовлення насамперед. Для цього підірвали телевежу.
Херсонці збиралися у центрі міста – там був інтернет – і слухали українське радіо, намагалися дивитися марафон, читали українські інтернет-сайти. Радість звільнення, щастя бути з Україною переважували втому і страх російської окупації. Херсонці відчували і відчувають – вони вільні.
Сергій разом із містянами радів звільненню
Зараз у Херсоні – неспокійно. Російські окупанти обстрілюють обласний центр. Не зважають, де житлові квартали, де місцеві адміністрації – тероризують усіх.
Сергій Мовчан поруч із зруйнованою рашистами адміністративною будівлею
Але Сергій Мовчан повернувся на своє робоче місце. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення забезпечила його технікою, і представник регулятора виконує свої обов’язки. Адже в Херсоні українське мовлення є.
Сергій Мовчан після звільнення Херсона із членом Національної ради Олександром Бурмагіним
Люди слухають Суспільне і радіо NV, дивляться марафон «Єдині новини». Для цього збільшені потужності передавачів із Миколаєва. Також херсонці висловлюють велику вдячність за пересувний радіокомплекс від британських друзів. Місцева компанія «Херсон Плюс» мовить у YouTube, інші херсонські телерадіоорганізації готуються до поновлення мовлення.
Джерело: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення
Усі фото: nrada.gov.ua
Тэги: