Марина Поліщук
«Нам поставили задачу перейти річку Інгулець в напрямку села Білогірка. У нас усе було розписано по квадратах, по точках. Кожен підрозділ знав, які основні точки має взяти». Так розпочалося звільнення Херсонщини
Це фрагмент з розповіді командира 1-го аеромобільного батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ підполковника Сергія Кужелюка. Як відбувалися бої за визволення правобережжя області, якими силами, як вони вплинули на прорив оборони росіян – про це він розповів проєкту «Інформаційний спротив».
Далі – пряма мова.
Командир 1-го аеромобільного батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади підполковник Сергій Кужелюк. Фото: sprotyv.info
Завдання – перейти річку Інгулець
Після боїв на Київщині та формування бригади ми окремими підрозділами потайки висунулися до Кривого Рогу. Потім нас невеликими групами з кожного батальйону, щоб ми набралися бойового досвіду, почали прикріплювати до бригад, які воювали на Інгульці. Оскільки бойового досвіду в більшості наших бійців ще не було.
Щоб наші відчули, що це таке війна, нас одразу скерували в район Олександрівки. Це кілометрів 40 до лінії бойового зіткнення. Нам поставили задачу перейти річку Інгулець в напрямку села Білогірка. Розпочалося планування.
На той момент планування, вважаю, відіграло дуже велику роль у цьому. Усе було гарно сплановано: кожний підрозділ бригади, батальйони знали, що вони мають виконувати. Планування відбувалося аж до взводу. У нас усе було розписано по квадратах, по точках. Кожен підрозділ знав, які основні точки має взяти.
Наступ починали із села Білогірка в Бериславському районі. Скриншот Google-карти
Кожному доводилася інформація, яка необхідна була й офіцерам, і солдатам. Ми тоді вперше розпочали використовувати макети місцевості, де солдатам розказували, показували, які є перешкоди.
У нас у першу чергу була перешкода – річка Інгулець. Інженерні війська тоді наводили понтонні переправи. Переходи через річку були важкі, оскільки вони контролювалися з висот ворогом. Інколи переправи існували лічені години, але наше керівництво на той момент намагалося зробити більше переправ, щоб можна було втягувати війська.
Ми перейшли Інгулець, але втратили, по-моєму, близько 15 понтонних парків. Можливо, навіть більше, тому що на місце розбитих переправ сапери завозили й щебінь, і пісок у мішках. Усе це висипали на дно річки, щоб зробити надійну переправу, щоб можна було технікою переходити, адже в нас техніка важка, хоч і колісна.
Спільними зусиллями зайняли оборону
Наш 1-й аеромобільний батальйон захопити рубіж ворога першим. Там лісосмуга була й невеличкий лісок, який ми називали «Шервуд». Там справді було пекло.
До того ж ми тільки розвивали такі засоби, як БпЛА. У нас тоді було, якщо не помиляюся, три БпЛА: 1 нічний і 2 денних, які занадто швидко втрачалися. Добре навчених розрахунків пілотів у нас ще не було – були просто аматори, які навчилися літати, які змогли давати стріми, корегувати нашу артилерію, наші підрозділи.
Наш підрозділ був одним із перших, який зайшов окопну лінію ворога та зайняв оборону. На той момент було ліквідовано багато живої сили противника.
Наші десантники підскочили на броні, потім увірвалися в окопи. Це вдалося зробити не одразу. Ворог постійно обстрілював, метав гранати по наших. Тоді було ухвалене рішення, і броньовики Husky з навідниками поїхали прямо до окопної лінії з підтримкою танка. Танк був не з нашого підрозділу. До речі, командиром танка був наймолодший Герой України, командир танкової роти 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка лейтенант Євген Пальченко на псевдо Пісня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 23-річний Герой України розповів, як захищали Херсон у перші години вторгнення Росії
І коли почали працювати разом: танк, наші бронеавтомобілі, навідники з Husky – тоді нашим штурмовикам вдалося ефективно вскочити в траншеї. Усі штурмові дії відбулися без жодної втрати. Втрат спочатку не було, але потім, коли почалися контактні бої з контратакувальним противником, після 15-20 хвилин стрілецького бою в нас були вже перші втрати.
«Ворог був у нас на 360 градусів»
Після того ми ці позиції утримували, намагалися нарощувати. На цей час уже не скажу, скільки ми їх утримували, місяць – два. Намагалися розширяти фланги зліва, справа, штурмувати Білогірку, але ворог не давав нам підійти – сильно був там закопаний.
Через деякий час командування ухвалило рішення прориватися на бронетехніці в тил ворога. Пам’ятаю, що сильно по нас била авіація. За день було по декілька нальотів… Вертушки заходили по 5-6 разів, і Су-25 парами заходили. На той момент у них ще не КАБи були, а ФАБи. Прості авіабомби кидали 50-ки, 100-ки. Щонайбільше, можливо, 250-ки були на той момент. Ми тоді втратили багато техніки через пошкодження.
Але ми вскочили в укріпрайон ворога. Якщо дивитися, то ворог був у нас на 360 градусів, що зліва, що справа, що ззаду. На той момент ми взяли велику кількість трофеїв: кулемети, АГС, це колективна зброя, яку ворог покидав і втік. Знищено також було багато ворога.
Просування та звільнення частини Херсонщини
І з цього моменту почало розвиватися звільнення Херсонщини, оскільки ми просунулися в тил ворога за село Сухий Ставок. Ворог не давав нам там закріплятися, проте ми закріплялися, окопувалися і звільняли лісосмугу за лісосмугою. Підтягувалися наші інші батальйони, які займали свої рубежі до населеного пункту біля Дніпра.
Ми зайшли південніше Білогірки, через Лозове. Перескочили трасу й пішли південніше Сухого Ставка, зачистили всі лісосмуги. Фактично, ми обійшли ворога, і він звідси повтікав. Після цього ми передали позиції і пішли в район Білогірки, Давидова Брода, Малої Олександрівки. Ворог вже звідти тікав, тому що ми стиснули з Білогірки.
Просування через села Лозове та Сухий Ставок. Скриншот Google-карти
У нас був успіх. Одна з бригад побратимів, ближче до Дніпра, навпроти Білогірки, до Дудчан доходила. І виходило, що ми ворога брали в мішок – вони змушені були покинути деякі населені пункти. Після того нас перекинули ближче до Дудчан. І ми продовжили від Дудчан жати ворога, намагалися штурмувати.
Від Білогірки до села Дудчани – 65 кілометрів. Скриншот Google-карти
Після того нас вивели на деякий період на відновлення, днів на 10. Ми форматнулися, отримали нову задачу. І з усіма батальйонами пішли вже на рейд, навздогін ворога. На той час ми знали, що ворог відходить. Також до самих сіл Інгулець, Дар’ївка ми пройшли без боїв. Для кожного нашого батальйону були поставлені свої задачі, рубежі – куди кому дійти. Наш батальйон тоді мав дійти до сіл Інгулець, Микільське та зайняти рубіж від Дар’ївки до Понятівки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Битва за південь. Генштаб оприлюднив хронологію звільнення правобережної Херсонщини
Від Дудчан до Дар’ївки – майже 140 кілометрів. Скриншот Google-карти
Знову перейти Інгулець
Коли ми вже в’їжджали в Інгулець невеликими групами, то було приємно бачити, як нас зустрічають з українськими прапорами, як біжать діти. Коли дійшли до Дар’ївки, ми почали розставляти наші підрозділи вже по рубежу, кожен закріплявся. Ми на одному автомобілі – це командир батальйону, я, заступник, два зв’язківці й навідник.
Була інформація, що в Микільському ще є ворог. Ми ризикнули, заїхали в Микільське, проїхали по всьому населеному пункту, через центр. Люди виходили, були перелякані, а побачивши, що ми свої, звичайно, зраділи. Ми під’їхали до сільської ради чи Укрпошти, там висів іще російський прапор. Ми його зірвали, поставили вже наш український прапор, і тоді люди зрозуміли, що увійшли українські війська, що ворог утік.
Через добу ми почали налагоджувати переправу через річку Інгулець в напрямку Дар’ївки. Там були російські понтони – плавали по річці, оскільки наші постійно наносили вогневе ураження і знищували переправу ворога. Ми ці понтони постягували, зробили переправу. Я з невеликою групою переправився човнами. Так ми через Дар’ївку з невеликою штурмовою групою пішли по селах Улянівка, Зарічне, Федорівка, де також познімали російські триколори й поставили наші українські.
Від Дар’ївки бійці переправилися до Зарічного, Улянівки, Федорівки Херсонського району. Скриншот Google-карти
Цікава історія була, коли хлопці переправлялися через річку. Група доповідає, що «таксі» затонуло. Річ у тім, що нас місцевий переправляв на невеличкому човні по два військовослужбовці в повній екіпіровці. І вийшло так, що вага не витримала й човен затонув. Пощастило, що невелика глибина.
Ворог побачив, що є супротив, тому й утік
Коли вся група переправилася, ми переночували в селі Федорівка. За інформацією місцевих жителів, а також директора школи, у лісосмугах навколо населеного пункту був ворог – 18 військовослужбовців. Вони хотіли здатися, але не знали кому. Ми, довго не думаючи, вирішили піти перевірити всі ці лісосмуги.
Коли ми підійшли до лісосмуг, побачили, яка була побудована в них лінія оборони. Скажу, що дуже розумна, чітка. Капоніри для техніки, бліндажі. Бліндажі були накриті бетонними плитами. У них був час, вони готувалися до цього, готові були нас зустрічати. Повно було БК, який було розкладено по бійницях, в окопах, невеличких ямках. І що найбільше дивувало, що це весь БК, воно трошки було замасковано свіжими гілляками, ще листя навіть не висохло. Тобто це означало, що вони щойно покинули ці позиції. Що вони могли – вони все кидали. Так ми пройшлися по позиціях.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На кордоні Херсонщини та Криму окупанти розмістили величезну кількість фортифікацій [фото]
На той момент, насамперед скажу так, що тікали вони, бо нашими було знищено переправи – ворогу була відрізана логістика. Вони боялися, що їхні війська залишаться на цьому березі, попадуть в оточення або в полон. Тому й тікали. Плюс ми жали їх, конкретно жали. Ворог побачив, що є супротив, що не буде так, що з квітами їх будуть зустрічати.
А потім нам пришла нова БР-ка, щоб ми висувалися на інший напрямок.
Головне фото: Facebook/Генеральний штаб ЗСУ, колаж: «Гривна»
Храбан Діана
