Ранок… з 24 лютого він набув іншого значення. В його очікуванні і новин, які він принесе, живут мільйони українців.
… прокидаєшся - і ти, і твої близькі живі.
… прокидаєшся - і розумієш, що ти все проспав… усі вже знають, що Перемога і ти, не розуміючи Як?, приєднуєшся до щасливої родини лікуючих.
… ти ще не лягав… тіло лягло відпочивати, а думки окремо були зайняті пошуком відповідей.
Життя в очікуванні ранку.
Про голову ХОВА.
А херсонці самі знають що і кого вони хочуть? Поки я бачив зачаток лише одного флешмобу на призначення одного із "бивших". Але це не набирає масовості, а значить мало кого він влаштовує. А чи є в нашій маленькій області людина, яка влаштувала б якщо не переважну більшість, то принаймні більшість?
Трохи про рівень планування у "другій армії світу" та її інтелектуальний рівень. На тимчасово окупованій території Херсонської області в окупаційного контингенту нова тема, що дуже гаряче обговорюється - вони чекають, коли Дніпро замерзне, і з правобережної частини Херсонщини прямо по льоду підуть танкові клини Леопардів і Абрамсів. До орків не доходить хоча б почитати в інтернеті, коли у нас Дніпро взагалі востаннє замерзало, про товщину льоду вже мовчу. В принципі, воно і зрозуміло – інтернет це буржуазне зло, в якому знаходяться ворожі ютуб та гугл.
Ворог посилює обстріли Херсонщині.
Два дні поспіль вибухи майже не стихають. І кожний вибух може унести чиєсь життя.
Всі розуміють що потрібно не знаходиться на відкритій місцевості.
Всі, мабуть, крім керівництва поліції та зсу
Бо як інакше можна об'яснити величезні черги на одному з блокпостів?
Туди поряд нещодавно прилетіло, але це не зупиняє збирати іноді по 50 машин для перевірки. І в однієї черзі стоять і фури, і машини з дітьми, і волонтери. Іноді потрібно стояти більше ніж півгодини
Я розумію що перевірка потрібна, але невже не можна поставити пост подалі чи хоча б робити перевірки роздільно фур та легкових машин?
Я звісно не пишу де знаходиться цей пост.
Але кожного дня як ми їдемо повз нього. це квест.
Якось ти зібрав у чемодан літні речі і вийшов з дому з думкою, що до осені ти будеш удома... І ось уже ти далеко від дому і твій ранок починається з перевірки стрічки соц.сітей та уточнень, куди прилетіло цієї ночі. Ти із завмиранням серця дивишся фото зруйнованого міста та перевіряєш списки адрес "прильотів" і молишся, щоб не побачити рідних назв і номерів будинків, але так щастить рідко.
Ти проробив над собою велику роботу, перш ніж зміг прийняти той факт, що люди довкола живуть, як ні в чому не бувало: гуляють спокійно, поспішають на роботу, лаючи пробки на дорогах, святкують дні народження і по-справжньому засмучуються, коли не можуть знайти місце для паркування.
Ти вчишся жити тут і зараз. Вчишся жити у чужій квартирі. Вчишся обходитися без своїх звичних каструлек, блендера, тостера, чайника, мультиварки тощо. Без звичних речей, магазинів, меддопомоги...
Ти усвідомлюєш, що для життя потрібно значно менше речей, ніж думалося раніше.
Ти частіше цілуєш і обіймаєш дитину. Проблеми з поведінкою, примхи - все сприймається менш болісно, не робиться трагедії з "проспав" або "не встиг", адже є дах над головою, є де спати, є газ, їжа, світло, всі живі.
А ще ти тепер не віриш у ТБ. Жодному. І всі фільми про війну здаються абсолютно брехливими. Дуже добре розумієш і навіть десь заздриш тим, хто повернувся чи взагалі не виїжджав із міста.
Ти чітко усвідомлюєш, що в цьому житті тобі ніхто і нічого не належить... Все може зникнути в одну мить!
Ти засинаєш і прокидаєшся з цими думками!
Ти - житель Херсонщини, який далеко від дому...(((((
Херсонщина.
Єдиний спосіб зараз врятуватися від росіян на окупованій частині області — виїжджати через Крим.
Василівку окупанти так і не відкрили, тому одразу на підконтрольну територію не попасти.
Через Крим шлях дуже довгий, якщо немає власного транспорту, то незручні стиковки, тому потрібно шукати де зупинитись. Дорога займає близько тижня. Але люди ідуть.
11 місяців в моїй сумочці лежали ключі від квартири в Херсоні.
Перші два місяці війни, які я провела в селі у Високопільському районі (дурепа, думала там буде безпечніше, ніж в Херсоні), ці ключі були уособленням мирного життя. Коли старенька хата свекрів здригалася від вибухів, я міцно стискала в руці ці металеві символи мого повернення додому. 15 км прийшлося виходити пішки з окупованого села. Залишили все - машину, речі. При собі рюкзак зі зміною білизни, документи та кіт в переносці. І звичайно ключі. Вже у Кропивницькому переклала їх у нову сумку, бо стара не витримала воєнних пригод. Від довгого зберігання ключі якось змарніли, наче бездіяльність негативно вплинула на них. Час від часу я доставала ключі з внутрішньої кишені сумки та поглажувала - все добре, ми разом, скоро повернемося. Ми трошечки вдихнули в них життя - минулими вихідними ці ключики відкрили такі рідні двері такої рідної домівки у такому рідному Херсоні! Я знаю, що ми повернемося і все в нас буде краще, ніж було до війни. І наші ключі завжди будуть відкривати двері в будинок, де житиме мир та спокій.
Тэги: