Чому, крім усього іншого, українці ніколи не могли зустрічати російську армію з квітами.
Ми пильно стежимо за межею. Межа на городі - то святе. За неї сварилися, вбивали, судилися. І тут якийсь бурят, кадирівець чи типу славянін суне свою пику.
А ще ми хуторяни. Мій хутір - моя фортеця. Я керую своїм маленьким світом. Я не хочу колгоспу, царя. Не хочу, щоб мене повчали, забороняли щось. Я сама собі пишу закон, сама його порушую і сама тоді караю себе.
Мій садок, Мій дім, Мій город. Мій хутір. Мій кордон. Моя воля. Моя свобода. Це всередині нас. Це не про матеріальне.
***
Особисто мене війна навчила цінувати кожну мить життя і радіти усіляким дрібницям. Навіть в калюжі хтось може побачити лише бруд, а хтось побачить неймовірний захід сонця.
***
Може, пукіна вову найняли за малу долю виробники вікон?
Побив же всі вікна в Україні, плешивий пр#дурок.
Він вікна б'є, а наші хлопці - рашистскі нафтозаводи. Ну, подивимся - хто кого))
***
це мій будинок, під'їзд, квартира, де я прожила 8 років.
У цьому будинку я малювала картини та писала вірші, він був моєю "фортецею", тут ми з чоловіком зустрічали наші новорічні свята, там я працювала та відпочивала. Біль... така ж вирва в серці сьогодні.
***
Пакую зимові речі і лізу в гаманець на рукаві старої, ще херсонської, "лижки". А в ньому ось ця серветка з кінотеатру на Фабриці.
Дивлюся на неї отупілим поглядом, а потім намагаюся стримати сльози.
Хочу додому. Боже, милостивий, як же я хочу додому!!!
***
Два роки тому звичайна вчительська родина з Херсона допомагала росіянам депортувати українських дітей. За це вони отримували 100 000 рублів на місяць. А нині сім'я вже оселилася у Броварах під Києвом, купила автомобіль і облаштувала нове життя під носом у СБУ.
***
Весна неминуче захоплює Херсон. Повилазили вже півники з землі, набухають бруньки на деревах, двірники в новеньких зелененьких накидках прибирають залишки торішнього листя.
Тэги: