Де у Херсоні є спец класи для сліпих діток

Не так давно їх вважали «зайвими» та «непотрібними» для суспільства. Мова йде про дітей з особливими освітніми потребами. За часів СРСР їх направляли лише у спеціалізовані інтернати, оскільки вважали, що вони не несуть ніякої значущості для суспільства в якому проживають. Ні про яку соціалізацію та адаптацію, а тим паче, профорієнтацію, тоді мова не йшла, як результат - замкненість цих дітей та нерозуміння зі сторони оточуючих. Але часи змінюються і пройшов той період, коли про них просто забували. Тепер по Україні активно у школах загальноосвітнього характеру відкриваються цілі класи інклюзивної та інтегрованої освіти.

90% інформації з навколишнього світу людина сприймає через зір, і його відсутність – дійсно велика проблема. За даними ВООЗ 20% дітей в Україні мають порушення зору, а у 1,4 млн дітей сліпота невиліковна. Ця проблема реальна й вона дійсно поруч. Слід пам‘ятати, що в першу чергу це діти й вони мають свої освітні потреби. Варто зазначити, що кожного року 13 листопада відзначається Всесвітній день сліпих. Дата перепадає на день народження француза Валентина Гаюї, який у ХVIII ст. перший запровадив методи навчання сліпих, за допомогою придуманого ним шрифту – «унціала». Також протягом життя Валентин активно допомагав сліпим створюючи для них спеціалізовані школи. Що стосується Херсона, то у місті існує лише єдиний освітній заклад у якому навчаються незрячі та діти з вадами зору. Це Херсонський НВК №11. Тут за ініціативи педколективу функціонують класи інтегрованої освіти. Зі слів заступника директора з навчально-виховної роботи Наталі Вишнякової, у їхній школі навчається навчається 6 повністю сліпих дітей та 230 з вадами зору. З усього міста діти з вадами зору їдуть до цієї школи. Кожного дня діти з вадами зору повинні долати цей маршрут, оскільки це їх єдиний шанс отримати нормальну освіту.

«Вони вивчають усі предмети по програмі, відвідують усі свята, які організовує школа. У нас йде навчання й паралельно проходить соціальна адаптація. Також у тісній співпраці з НВК працює опорний дитячий садок, теж для таких діток і вони звідти йдуть навчатися до нас», - говорить Вишнякова Наталя Петрівна.

Знайомство журналістів інтернет-видання «Гривни» із особливими учнями школи №11 розпочалося з неймовірної незрячої дівчинки Олі, яка навчається у 8 класі та її вчительки з англійської мови Людмили Таранової.

- Людмило, що ви можете сказати про своїх особливих учнів? - Вони справді особливі. Сміливо можу сказати, що десь ці діти навіть більш чутливіші, аніж інші, що не може не радувати. Вони навіть інформацію поглинають швидше. Їх дійсно цікавіше вчити, аніж коли ти все показуєш на дошці та приходиш з готовими навчальними матеріалами. Кожного дня вчителю самому необхідно підлаштовуватися, інтегруватися і коли ми працюємо зі сліпими дітками кожен вчитель повинен знати шрифт Брайля, аби підсказати українську та англійську мову. Щоб вивчити шрифт Брайля мені знадобилося 2 тижні, але я запам‘ятала лише аналогію з алфавітом, тож мої учні часом допомагають мені читати тексти для незрячих і ми навчаємося один у одного.

Після уроку англійської мови журналісти нашого інтернет-видання відвідали заняття з трудового навчання, де і мали змогу познайомитися з Сашком, учнем 8-го класу та Владом, учнем 7-го класу, та їхньою вчителькою Анною Леонідівною Александровською.

- Анно Леонідівно, чому ви навчаєте учнів на своїх заняттях?

-У мене в класі навчається 6 таких діток - вони дуже здібні. Цей навчальний рік ми почали з кулінарії, вчили їх користуватися кухонним пристроями. Ми навчаємо їх чистити картоплю, моркву, огірки. Навчали їх робити салати, фарширували яйця. Страви ми підбираємо ті, які діти з задоволенням куштують і в них все добре виходить. Ми готуємо їх до подальшого життя, аби вони самі змогли собі приготувати. Також ми вчили їх пришивати ґудзики.

«Я навіть колись пришив 20 ґудзиків», - жартує Влад.

Діти з неабияким захопленням та задоволенням розповіли про свої улюблені страви. У Сашка це салат з крабовими паличками, а у Влада – олів‘є. Також Влад розповів історію, яка йому найбільше запам‘яталася, про те як він пригощав директора млинцями, які приготував власноруч.

- Як ви викладаєте дітям образотворче мистецтво?

- Ми активно займаємося творчістю та беремо участь у багатьох виставках та конкурсах. Ми виставляємо свої роботи з пластиліну, ізонитки, малюнки та інші вироби які діти роблять власноруч. Також вони самі виготовляють браслети (ред. – із резинок, бісеру і бусин) та дарують їх вчителям.

Наприкінці уроку Саша та Влад взялися робити ляльки-мотанки, які подарували журналістам «Гривни». В процесі роботи вчителька допомагала своїм учням та розповідала про традиції українського народу, які пов‘язані з цим оберегом. Діти особисто обирали кольори, а вчителька лише пояснювала їх значення. Коли діти дарували ляльки-мотанки вони промовили свої щирі побажання щастя, здоров‘я та здійснення заповітних мрій. До речі, щодо розпізнавання кольорів вчителі розповідають просто неймовірні речі, які підтверджують і самі діти – вони навпомацки визначають де теплі, а де холодні відтінки у буквальному сенсі.

В ході ознайомчої екскурсії по школі вчителі також продемонстрували нове обладнання, за допомогою якого діти вивчають математику.

«Минулого року директриса старанно пропрацювала, щоб придбали багато дорогої техніки: принтер, який друкує об‘ємні геометричні фігури та текст шрифтом Брайля, магнітну дошку, якою діти будують геометричні фігури та геометричне обладнання з цифровими позначеннями Брайля», - із захопленням розповідає вчитель математики Наталія Бочкор і демострує, як користуватись обладнанням.

- Наталіє Михайлівно, які складнощі виникають у дітей з вивченням математики?

- Взагалі, вони досить здібні і швидко сприймають новий матеріал, але не можуть рахувати гроші, оскільки купюри не призначені для цього. Зрозуміло, що шрифтом Брайля чи іншими позначками воно затиратиметься і це неможливо при обігу наших грошей. Тож, наразі їм доводиться розраховувати лише на людську совість та чесність.

Під час навчального року дітки проходять 2 курси лікування, розраховані на 15 днів. В залежності від діагнозу призначаються процедури та медичні апарати. Це обов‘язкова програма, для дітей з вадами зору вона повністю безкоштовна, як і харчування у НВК №11.

«Є реабілітаційне лікування для одних діагнозів, а для інших відновлювальне, - розповідає медсестра Наталя, проводячи роботу з дітьми у спеціальному кабінеті. Одні відхилення зору не можна вилікувати, а в інших є вірогідність вилікувати. Все залежить від того, як розвивається дитина і росте око – це все індивідуально. Аби отримати бажаний ефект повинна бути злагоджена робота медичного колективу з педагогічним», - зазначає медсестра Наталя Лук’янчук.

Стосовно здоров’я, для його підтримки лікувальних процедур замало, адже ще необхідні уроки фізичного виховання. Пройшовши до спортивної зал ми побачили своїх старих знайомих – Влада та Сашу. Вони якраз займалися на спортивних тренажерах. Що дійсно дивує – кабінет обладнаний спеціальним знаряддям для дітей з вадами зору – тут і м‘які лабіринти, і м‘ячі, й спеціальні снаряди, а також майже новенька бігова доріжка й кілька тренажерів. На запитання: «Чи подобаються їм уроки фізкультури?» хлопці одноголосно відповіли: «Так, звісно!». Діти з неабияким захопленням виконують всі завдання вчителя.

«У дітей з вадами зору основна проблема у фізичному розвитку – порушення постави. Вправи, які ми виконуємо активізують респіраторні та кардіо системи. Для спини – це зайняття з м’ячами та гімнастичними палицями. Урок триває 45 хвилин. У групах займається не більше двох дітей», - говорить вчитель лікувальної фізкультури Олена Мельникова.

Жінка розповідає, що у природньому середовищі рухи цих дітей надто обмежені обережністю, тому складно, наприклад, бігати. А завдяки тренажерам діти мають таку можливість і спочатку сильно втомлювались, а тепер тренують свою серцево-судинну систему майже на повну.

Незвичною для загальноосвітніх закладів дисціпліною – орієнтуванням тут займається спеціальний інструктор. Його викладає жінка, яка як ніхто розуміє проблеми з пересуванням у просторі для незрячих, оскільки вона сама сліпа.

«Будь-якій сліпій людині це необхідно - знати та уміти, аби бути самостійним та задовольняти свої побутові потреби. В першу чергу, аби жити повноцінним життям і не бути тягарем для своєї родини. Ми вчимося ходити з тростиною – це наш інструмент безпеки. Вона виконує функцію «нашої довгої руки», - говорить інструктор з орієнтації у просторі Світлана Кандала. А у ході розмови з вчителькою діти на її уроці досить вправно виготовляють поробки із бісеру та бусин.

Наші журналісти пригадали зауваження вчителя математики щодо того, як сліпій людині розрізняти грошові купюри і Світлана Олександрівна охоче поділилася кількома секретами. По-перше, жінка говорить, що вдома сортує купюри за допомогою своїх чоловіка та дітей, а по-друге демонструє нам роботу спеціальних мобільних додатків, що існують і для користувачів IOS, і для користувачів Android. Спеціальні додатки дають можливість викликати на відеозв‘язок волонтерів, які будуть «очима» незрячої людини і чесно допоможуть. Наостанок Світлана сказала, що будь-хто може стати волонтером, адже додаток працює цілодобово і часом людей доброї волі не вистачає.

Підсумовуючи візит до навчально-виховного комплексу наші журналісти були приємно вражені системами, що тут розробляють педагоги, переймаючи досвід у інших містах України. До кожної дитини тут дійсно індивідуальний підхід і щире відношення. Серед інших проблем тут переймаються профорієнтацією дітей і говорять, що гідну соціалізацію отримують не тільки діти з вадами зору, а й усі учні навчального закладу, для яких вчитись поруч і допомагати не таким як усі щодня стало нормою.

Антон Костюк