Яскрава, імпульсивна та впевнена у собі – усі ці три якості описують учасницю студії 18+ при Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Куліша Дарію Сємєчкіну. У свої 21 дівчина вдало поєднує захоплення, роботу та навчання на магістратурі за напрямком журналістика. Нам вдалося вихопити Дарію з вирію подій, щоб поспілкуватися з нею про здобутки та реалізацію мрії.
- Чи відчувала ти жагу до сцени бувши малою?
- Так, звичайно! Вже у свої п'ять років була частиною танцювального колективу «Натхнення». Навіть шкільні будні не змінили мене. Я продовжувала грати головні ролі, танцювати далі писати сценарії та влаштовувала шкільні вечори. Зараз пам'ятаю, як переодягалися у бабусь та імпровізували на сцені. Окрім цього, я грала у команді КВК. Дуже любила сцену з самого дитинства. Це моє.
- Якщо повернутися років на 7 назад, чи мріяли ти про таке сьогодення?
- Ще у свої 16 років я візуалізувала, як буду працювати ведучою на радіо, писати тексти та відвідувати різні заходи. Мріяла, щоб мені давали безкоштовні квитки до театру, де я мала змогу переглянути виставу та опісля написати свої враження. У журналістиці я себе бачила обов'язково. Мрії почали здійснюватися. Не знаю чому, можливо через те, що вони засіли у моїй голові ще з дитинства. Я спробувала різні сфери, проте зрозуміла, якщо не буду займатися тим, що мені подобається, то втрачу себе та свої здібності.
- Розкажи, як потрапила до театру?
- У березні минулого року драматургиня Наталка Блок збирала театральну лабораторію 18+. На Фейсбуці був «open call», тобто ми подавали заявки, де вказували свої здібності. І так нас зібралося 20 осіб. Ми самостійно писали текст, обирали ролі, а вже на театральному фестивалі вперше вийшли на сцену перед глядачами з виставою «GoodGame». Минулої осені на допомогу прийшла режисерка драмтеатру Катерина Слажнєва, яка наразі виступає куратором нашої «Студія 18+». Вона скоригувала виставу саме з режисерської моделі. Власне з оновленою виставою ми встигли погастролювати до Харкова та Запоріжжя. У нашої студії все тільки починається. Зазначу, що це не комерційна забава, ми не отримаємо коштів, проте отримуємо насолодження від улюбленої справи. Наразі ми готуємо нову виставу «Остаться нельзя уехать», яку плануємо презентувати до кінця поточного року.
- Так ти не тільки граєш, а й працюєш там?
- Так. Проте у статусі саме працівника театру я віднедавна. Напередодні Мельпомени Таврії мені запропонували стати волонтером, тобто знімати вистави на відео. Усе це так закрутилося, що опісля фестивалю до мене підійшов директор театру Олександр Андрійович і запропонував посаду вечірнього адміністратора. На цій посаді я маю переглядати вистави і проводити глядачів з холу до зали, а також наглядати за порядком у залі. Я подумала, а чому б і ні. Ось так і стала його частиною.
- Були моменти, коли хотіла покинути культурний осередок?
- Розумієш, коли ти потрапляєш до театру неважливо у ролі кого: актриси чи працівника, то це стає частиною твого життя. Це своєрідний вирій, де ти спостерігаєш репетиції, а потім кінцевий результат на сцені. Мене так затягнув цей культурний осередок, що покинути його я вже не можу.
- Що для тебе театр?
- Як завжди каже Книга, театр – завжди свято. Я не вважаю театр своїм робочим місцем, адже я там відпочиваю душею, переді мною відкривається щось незвичне. Тому він асоціюється з магією, натхненням та творчістю.
- Розкажи про свої перші гастролі, як вас сприймала публіка?
- Першою локацією наших гастролей було місто Харків. Одразу з потягу ми репетирували, а через декілька годин і виступ на сцені. Ми були настільки втомлені, що нам навіть публіка Харкова видалася не до вподоби. А ось у Запоріжжі відбувалося зовсім по-іншому. Організатори підготували все на вищому рівні, а глядачі нас вразили своєю відкритістю. Вони підходили до нас зі словами похвали та подяки. Це дуже класно, коли люди тебе бачать вперше, а вже стільки любові і приємної енергетики отримуєш від них. Після такого прийому виникає бажання гастролювати ще і ще.
- Якому напрямку приділяєш більше уваги: навчання, робота чи театр?
- Можливо для когось це буде складно, але не для мене. Я навчаюся на магістратурі на факультеті української філології та журналістики тому освіта у мене займає не так багато часу. Адже ми відвідуємо університет три дні по дві пари. Я ще встигаю попрацювати аніматором на святах, написати тексти для одного з херсонських видань і, звичайно ж, приділити увагу театру. Тому можу сказати, що більшу частину займає улюблена справа, а саме театр.
- Чи важко поєднувати?
- Розумієш, коли ти займаєшся улюбленою справою, то не помічаєш втому. Ти кайфуєш від роботи, отримуєш задоволення, а також мотивуєшся на нові звершення. Після пар я з радістю біжу на дитячі свята, аби повеселити малечу, до театру та на заходи, звідки пишу тексти. Хотілося б більше приділяти кваги журналістиці, але культура все ж таки більше мене затягнула.
- Які поради надала б студентам-першокурсникам?
- Якщо у них є мета, то її обов'язково потрібно досягати. Не варто приділяти увагу одній справі, намагайтеся бути різносторонніми, цікавими. Спробуйте себе у написанні текстів, зйомках, акторській майстерності чи іншій творчості. Тільки тоді ви віднайдете своє я.
Тэги: