Тільки приїхали з міста, задоволені. Тільки розклали покупки і почало бахкати саме в тому районі, де ми були.
***
Чергове підвищення електроенергії в Україні. Тепер за кожен кВт треба платити 4,32 гривні. Оце скільки пам'ятаю, енергетичні монополісти плачуться, що вони, мовляв, не бізнесом займаються, а благодійністю: все їм невигідно, все нерентабельно. От і зараз - розбиті «ерефією» мережі та підприємства треба відновлювати нашим коштом - споживачів, тут без варіантів. А питається, де ж мільярди, наварені у довоєнні часи? Це ж у скільки разів від собівартості на електроенергії зароблялося? Чому ж монополісти не дістануть власні капітали, сколочені у благополучні часи? А потім хай виставляють рахунки в репарації Росії. Ми тут до чого? Риторичненько? Ну а якже! Отож, стратегічні об'єкти, такі як Обленерго, ТЕС і т.д., мають бути в державних руках. І війна якраз дуже вагома причина забрати хапнуте в монополістів, повернути державі і народу. А в нас уже перепродують перепродане…
***
Сьогодні спілкувався в компанії людей, де був присутній іноземний журналіст. На різні теми. Як часто говорили про все підряд, і тут піднялось питання звільнення територій. Наче все було ок, наш іноземний друг почав згадувати як він радів за звільнену Харківщину, Лиман, Ізюм, Херсон, etc. І тут мене так сильно тригернуло, що я відчув себе абсолютно поза контекстом і з великим бажанням вийти на перекур і не повертатись. Справа в тому, що особисто я якось так і не встиг прожити, прочувствувати спільну ейфорію 22-го від радісних новин про звільнення. Справа в тому що, для мене звільнення територій було пов'язано з постійною присутністю на безкінечних ексгумаціях та фільмуванням катівень аж до літа 23-го.
Звісно, що звільнення територій це одна із складових майбутньої перемоги, в той же час це мовчазні історії людей, які поховані, тримаючись за руки, яких можливо ніколи не ідентифікують, але які не зрадили своєї країні, які сказали ні, і яких похоронив сусід біля власного будинку замотавши в совєтський ковьор.
***
Бачили скупчення працівників і техніки водоканалу. Потім вибуху, з того боку. Тепер переживаю, чи не по ним били, бо дрони ворожі літають і фіксують техніку і людей.
***
Поспілкувався я на Херсонщині з людьми, які у вільний від служби час вдягнені у чорні футболки з написом: «З@їб@вся». Міцні хлопці, незалежно від віку і військових звань. До хробаків у них питань нема, вони їх щоденно шинкують на дрібні шматки на лівому березі Дніпра, а от до нашої влади в них багато питань. І не тільки до влади, а й до ухилянтів, до колоборантів, до крадіїв гуманітарки та військової допомоги, і до тих, хто з мирного далеку вигукує пафосні гасла типу: "Воюватимемо до останнього села і до останнього воїна". Вони дуже агресивно налаштовані і не збираються чекати вироків суду.
***
Навіть під час війни природа нам підказує - все буде добре!
Яка ж красива наша Херсонщина!
***
Сьогодні на місці обстрілу в центрі я чекала на цій зупинці маршрутку і плакала: з магазинчика вивалились ялинкові прикраси. Це ж вони з Нового року 21/22 лежали... з минулого життя.
Тэги: