Марина Поліщук
Там, де колись лунали музика, поезія, сміх – запанувала мовчазна порожнеча
Війська РФ цілеспрямовано знищують усі сфери життя в Херсоні. Будівлі культури також є у цьому списку.
Їхні стіни пошкоджені снарядами, віка розбиті, закриті OSB-плитами, знову потрощені і знов закриті.
Але культурне життя в місті не зникло – воно перемістилося у безпечні простори, «під землю»: у підвали, бомбосховища й укриття.
Саме там відбуваються заходи, які набули для херсонців зовсім нового, життєво важливого значення.
***
13-річний Арсеній, який підірвався на російській міні у Дніпровському районі Херсона, перебуває в лікарні.
Хлопець їхав велосипедом, коли стався вибух. У нього вибухова травма та уламкові поранення грудей, обличчя й ніг.
Лікарі оцінюють стан як середньої тяжкості, він отримує необхідну допомогу.
Вже не вперше ми згадуємо про небезпеку, яка чатує нас усюди. В траві, на стежках, посеред дороги, поля, і навіть на кладовищах. Небезпечні вибухові предмети, міни, нерозірвані снаряди, тощо… Будьте пильними, оминайте небезпечні і підозрілі предмети, високої трави, скопичення гілля чи листя! Ось ці малі вбивці легко маскуються серед зелені, трави, чи асфальту, і їх не завжди можна вчасно помітити! Попередьте дітей, повідомте літніх людей, нічого не піднімати і дивитися під ноги! Біда та лихо, не приходять поки тихо, а у нас на жаль, зараз йде нещадна і кривава війна, шансу на виживання може і не бути!
***
До Наших центрів для ВПО з Херсонщини «Вільні разом» варто приходити не тільки за практичною підтримкою (до речі, чітко продуманою по детально, щедрою, реально помічною, зовні симпатичною), а ще й елементарно душею зігрітися. І спогадами про нашу таку рідну-ріднесеньку Херсонщину та її нинішні страждальні реалії в усіх життєвих сферах. І про наші плани-задуми-мрії…
***
У мене за вікном (фанерним) – зруйнований Херсон. У мене набережна Дніпра в 5 хвилинах пішки від дому, я там не був ТРИ РОКИ і ще багато років не зможу туди дійти. Я знаю який вигляд мають трупи людей біля дверей Сільпо після обстрілу Града. Я знаю як потоком тече кров на асфальт з відірваної руки сусідки прямо у мене у дворі.
***
В голові ціла купа думок. Вони то стихають, то знову здіймаються хвилею, накривають, ніби не дають перепочити. Одні кличуть у майбутнє, інші тягнуть у минуле. Одні турбують, інші надихають. Іноді здається, що серед цього шуму губиться найважливіше – тиша, у якій можна почути себе.
Але, можливо, саме ця купа думок і є ознакою життя, руху, пошуку. Бо коли думок багато значить, є що відчувати, є за що триматися і є куди йти.
Храбан Діана
