Ян Ярчук
«Для нашої родини захист Батьківщини – принципове питання, адже більшість є військовими. Брат пішов до свого підрозділу, я – до новоствореної 126-ї одеської бригади територіальної оборони. 11 березня 2022 року був уже зі зброєю в руках».
Це слова військовослужбовця 39 окремої бригади берегової оборони 30 корпусу морської піхоти ВМС ЗС України Романа. Його історію розповіли на сторінці бригади у фейсбук.
До повномасштабного вторгнення РФ Роман займався продажем автомобілів та захоплювався важкою атлетикою. Його молодший брат буквально за тиждень до великої війни звільнився з війська, завершивши контракт, та поїхав до Польщі. А вже 25 лютого сказав братові: «Я повертаюсь».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Боєць із позивним Херсон: «Роблю все, що можу, для нашої Перемоги»
Перший контактний бій з ворогом у Романа відбувся на лівому березі Дніпра. Війський згадує, як тоді на них випадково вийшла російська розвідка й одразу почався бій:
«Відстань між нами та росіянами становила приблизно 10-12 метрів. Спершу спіймав кількасекундний ступор. Я підійшов до свого кулемета, присів біля нього, підіймаю голову, а мій командир дивиться на мене такими очима, що… Коротше кажучи, ступор швидко минув і я почав працювати. Сутичка тривала кілька годин, накатами, ми вийшли з неї переможцями».
Загалом виходів на лівий берег та острови у нього було багато. За словами чоловіка, він навіть не рахував їх.
Роман говорить, що в якийсь момент ти починаєш сприймати бойові завдання, немов робочу зміну:
«Вийшов, відпрацював, повернувся, відпочив – і знову готуєшся до роботи. Звісно, не буду казати, що я аж такий Рембо, але безпорадності й панічного жаху точно ніколи не відчував. Так, іноді бувало страшно, особливо, коли виконуєш завдання попереду усіх дружніх підрозділів, довкола противник. Але страх минав дуже швидко, бо треба працювати. На острови ми заходили, наприклад, коли там взагалі ще нікого з наших не було. Ні «льожок», ні СПшок – нічого, усе копали з нуля».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рятує бійців на Херсонському напрямку, а у вільний час пише карти та книгу: історія бойової медикині з Одеси
Той досвід на лівобережжі Херсонщині, за словами військового, допоміг йому засвоїти декілька важливих уроків. Він наголошує, що підготовка до кожного завдання має бути максимальною.
«По-перше, треба бути максимально уважним завжди. У тебе очі мають бути навіть на потилиці. По-друге, необхідно ретельно планувати кожен вихід і дотримуватися усіх кроків, узгоджених заздалегідь з побратимами. Вивчати місцевість, рельєф. При цьому планування стосується навіть, на перший погляд, несуттєвих для бою речей, як-то їжа чи одяг. Насправді ж, це взагалі не дрібниці. Бо їжа має бути калорійною та займати якомога менше місця, одяг потрібно підбирати пошарово тощо. Та й взагалі категорично не можна забувати про різні штучки, які допомагають вижити, наприклад, ті ж електроустілки», – пояснює він.
Військовий також додає, що не менш важливим є психологічна підготовка. Саме тому вважає, що йдучи в бій треба «думати як мисливець, а не як жертва».
«Коли переправлявся на лівий берег, постійно тримав це в голові. І такий спосіб мислення дійсно ефективно працює. Бо якщо йдеш на бойове завдання з думкою «Мене там вб’ють», то ти, чувак, вже програв на психологічному рівні», – зазначає Роман.
Фото: 39 окрема бригада берегової оборони 30 корпусу морської піхоти ВМС ЗС України / фейсбук
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
