Храбан Діана
Прокинутися вранці й дізнатися, що війни більше нема. Оце був би найкращий ранок у житті.
***
Херсонський ранок.
FPV-дрони один за одним транзитом мчатся над старою частиною міста і їх постійно супроводжують постріли наших українськихвоїнів-захисників з МВГ, які чергують “на маршрутах” їхнього руху і таки в більшості своїй – знищують.
І життя триває у цих наших херсонських кварталах, де укриваються люди, гуртуються, підтримують один одного і словом і ділом і спирається кожен з них і всі разом на надію.
Для багатьох херсонців так і залишається питання без вирішення, яке майже, як дилема: виїзжати не можна залишатися
– як поставити кому, чи точніше коли кожен із місцевих, за яких обставин, він/вона таки кому поставлять після першого слова цього важливого для самовиживання речення?
***
Свої старі фото я зазвичай передивляюся, коли треба щось відшукати в архівах. Частіше про них нагадує Фейсбук. Показує, як щось виглядало у минулому і не виглядатиме більше ніколи. Ось сьогодні вкотре нагадав про Херсон, який yobnrsn перетворює на руїни.
А учора у спогадах було фото з Дніпра, де живу зараз. Цей спогад не поширював, щоб не робити із стрічки суцільний простір ностальгії.
Про що нагадає у майбутньому, якщо доживу і якщо глобальна катастрофа не позбавить нас можливості фотографувати і поширювати фото? Про що я колись казатиму: “Того, що – на цих фото, більше ніколи не буде у реальності”?
На щастя, зараз немає підстав казати так про Дніпро. Але…
Втім, самі розумієте. Війна.
Часто, йдучи вулицями Дніпра, я мимоволі починаю уявляти їх зруйнованими та спустошеними – як нинішні херсонські. Коли приходжу до тями, проганяю ці жахливі фантазії, і деякий час мене колотить від страху, що вони можуть стати реальністю. Кажу собі, що треба сподіватися на краще, не накручувати себе. І водночас чую з глибин підсвідомості тихий єхидний голосок: “Ага! Раніше ти теж сподівався. І що?”.
І що? Не знаю, що. А хто знає?
***
Хтось бачить фото/відео з кавою, покупками та настроєм, а хтось – пазл, який потім складається в карту. Вивіска, фрагмент будівлі, характерного дерева, вікна, дороги, перехрестя, вид з вікна… Все це фрагменти загальної картини, яку бачить той, хто добре уміє ці пазли складати.
OSINT – це Open Source Intelligence. Тепер державною: розвідка з відкритих джерел. Збір і аналіз інформації, яку ми публікуємо в тік-ток, інсті, тг, фб тощо. І це питання не лише будівель, які ми втрачаємо. Не тільки втрачених бізнесів, робочих місць, податків, нашого комфорту. Це питання безпеки. І нашого життя.
Не треба бути супер-пупер-шпигуном, щоб розгадати ці загадки. Хтось зробив допис “дивіться, як ми тут живемо”, а хтось взяв до уваги, як виглядає фасад, що поруч, де це знаходиться, яка реакція.
Тож, народ: іноді найкращий контент – той, що лишився у галереї вашого телефона. Війна.
***
У нас дві різні країни. Одні рятують дітей, їдучи з фронтових міст. Інші на цьому наживаються, луплячи ціни на оренду житла. Ніхто ж не думає – завтра чужий куток може знадобитися йому самому.
Ян Ярчук
Марина Поліщук
