Дарина Лапіна
Повернулась з Херсона в Івано-Франківськ. І такі відчуття і думки.
Яке це щастя просто ходити вулицею і гуляти. Дивитись на липу, нюхати липу і НЕ СЛУХАТИ небо. Не бігти швидко в пункт призначення, а просто повільно йти і відчувати, бачити все, що навколо.
А друге – хлопці і дівчата на фронті дають нам час, щоб підготувати наші міста і села. Готувати захист зараз. Бо коли лінія фронту біля міста, то буде занадто пізно.
Я останнім часом дуже думаю про підземні тунелі. А не тільки підземні школи, лікарні, магазини, укриття.
Бо до них ще якось добігти треба.
То може тунелі?
Але будувати все треба зараз, а не коли дрони над головою.
***
Щедра пора, особливо смачно, якщо із свого городу на дачі. А черешня – посаджена із саджанців, що подарував товариш із Херсонщини!
***
Хтось думав про те, що буде після перемоги? Як би цинічно це не звучало, але більшість із нас не готові до мирного життя.
Нам треба заново вчитися жити без вибухів, дзижчання дронів, адже, незважаючи на те, що херсонці ненавидять русню, ми завмираємо, коли тихо, — тиша лякає.
Ті, хто виїхали з Херсона, на жаль, того міста, яке ви пам’ятаєте, не існує. Люди, яких ви знали, більше не ті, вони змінилися, стали іншими.
Я не намагаюся згущувати фарби і представляти все песимістично. Є лише думка, що ми повинні бути готові будувати новий, повоєнний світ, відкинувши все старе.
***
Наш херсонський фруктовий врожай.
Виходить по-різному. Щось збираємо, щось купуємо. До речі, наші люди приїздять з Білозірки продавати молочку, фрукти, та що завгодно. З Дар’ївки теж привозять. Ну а ми, херсонці, вперто готуємося до зими. Ми живемо, попри все, і хай там що…
***
“Світ зрушив з міста”. Колись ця знаменита фраза з циклу романів С. Кінга про Стрільця, здавалося чимось фантастичним, але тепер це вже реальність…
***
Сьогодення Херсона та передмістя.
В небі живих птахів менше ніж ворожих дронів.
Окупанти скеровують їх на транспорт та пішоходів. Вибухівки не шкодують та начиняють для більшого ураження цвяхами й металевими дротиками.
Аналізатори дронів уже не розкіш, а засіб пересування, не гарантія безпеки, але шанс вчасно зреагувати та сховатися.
Протидіють цим винаходам росіян нечисленними системами РЕБ та стрілецькою зброєю.
Формуються напівлегальні партизанські рухи, які самостійно виявляють та знешкоджують численні смертоносні іграшки.
Все ж таки високий рівень самоорганізації та відданості українців – найосновніша запорука спротиву окупантам.
Храбан Діана
Марина Поліщук
