Храбан Діана
Біль, який важко пояснити словами…
Бо війна розкидала нас по всьому світу : когось – за кордон, когось – далеко від рідних, а когось назавжди залишила у спогадах…
Та де б ми не були, дім наш, наше місто завжди живуть у спогадах.
Боляче, що ми далеко від рідного дому, від своїх рідних і друзів…
Але найболючише те, що вдома вже немає всіх, за ким сумуєш… і все найчастіше дома вже немає…
Але ж треба жити далі, життя на цьому не закінчується…
Жити, радіти життю на зло підлому ворогу, не здаватися…
***
Це жах, сьогодні вночі російські окупанти випалили ще один будинок на Острові.
Наш Корабельний район, який ворог методично намагається стерти з лиця землі.
Цієї ночі на вулиці Дорофєєва знову палав багатоповерховий будинок. Російські окупанти діють абсолютно цинічно — будинок за будинком, підпалюючи житлові квартали десятки дронів та зажигальних снарядів. Пожежа вирувала годинами, нищачи людські домівки, спогади та мирне життя, якого нас так хочуть позбавити.
***
З 15:00 в окремих регіонах знову застосовуватимуть графіки відключень світла, — Міненерго.
***
Прийшов сезон каштанів. Я не знаю, як це працює, але вони явно володіють якусь особливою осінню магію.
Ти просто гуляєш парком, нікуди особливо не поспішаєш, аж раптом нахиляєшся підняти один каштан. Бо гарний. Потім трапляється ще один – ну як його залишити? А цей просто ідеальний, а он той – взагалі найбільший.
Через десять хвилин у тебе повні долоні та кишені гарненьких каштанів, а в голові одне просте питання: і що я тепер із цим усім робитиму? Відповіді немає. Є тільки дивне відчуття, що якщо я зараз залишити ці каштани в парку, то зраджу їхню довіру.
Так і живу: доросла людина, а кожну осінь повні кишені каштанів.
***
Нарешті я змогла перечитати пункти гончаренка.
І відзначила для себе відсутність логіки, маніпуляції в тому плані.
Гончаренку або не вистачило інтелекту, або від прикидається дурачком. Навіть не знаю, що краще.
Ніякого плюралізму, дискусії я там не побачила – вибачайте. А що є українці, які його підтримають – ну, були ті, хто і Януковича підтримували. Правда?
***
Битва за хліб там, де земля горить…
Почорніла, випалена ворожими обстрілами земля, знищена та спалена техніка, дим на горизонті — це не кадри з фільму про апокаліпсис, а щоденні реалії наших аграріїв.
Попри обстріли, втрату майна та смертельну небезпеку, фермери Херсонщини продовжують виходити в поля. Вони рятують урожай, збирають пшеницю поруч із випаленими смугами та обвугленими тракторами, гасять пожежі й знову сідають за кермо комбайнів.
Це не просто сільське господарство — це справжній фронт за продовольчу безпеку України та світу.
Марина Поліщук
