Храбан Діана
На жаль, тренд “повзучої червоної зони”, а ще точніше “зони смерті”, продовжує свій шлях в житті, перетворюючи життя херсонців в іспит, ціна якого це життя кожного.
Пара важливих питань, які кожен ставить собі, як в старій приказці:
• виїзжати не маю бажання померти.
• кожному херсонцю вижити шляхом евакуації не має довгострокової програми допомоги від держави фронтовим селам і містам.
Де будемо ставити кому?!
***
Моя поїздка у Херсон у липні була максимально небезпечна. І я в тривозі чекаю на осінь. І чесно не розумію, а що далі?
***
В Херсоні заборонена будь яка зйомка. Як на мене, це – не вірне рішення, тому що оці кадри спалених багатоповерхівок має бачити світ. Місто вже не можливо впізнати від руйнувань, пожеж і мародерства. Росіяни просто перетворюють місто в руїни і попіл.
***
Прапор Незалежності — відтепер у Херсоні!
23 серпня, у День Державного Прапора України, Херсонська громада отримала особливий подарунок — точну копію легендарного прапора, який 24 серпня 1991 року внесли до зали Верховної Ради України після проголошення Незалежності.
***
Військовому, який командував операцією зі звільнення Херсонщини, присвоїли звання Героя України
Володимир Зеленський нагородив орденом “Золота Зірка” генерал-лейтенанта Андрія Гнатова.
У 2022 році керував обороною Миколаєва та операцією зі звільнення Херсонщини. Згодом він очолював оборону Бахмута, а також обіймав посаду командувача Об’єднаних сил ЗСУ.
***
Частенько подумки повертаюся до тих часів, коли між Херсоном та Голою Пристанню курсували річкові трамвайчики. Це була не просто поїздка, це була маленька подорож, яка майже завжди обіцяла щось цікаве.
Теплоходні історії цілком могли б конкурувати із сюжетами Марка Твена. Уже сама посадка вимагала неабиякої спритності: треба було встигнути зайняти місце, поки пасажири з кошиками та клунками не заповнили весь трамвайчик.
А далі починалося своє життя: розмови, сміх, новини… І, звичайно ж, карти. Підкидний дурень був чи не обов’язковим атрибутом такої подорожі. Грали азартно, з підказками, жартами та суперечками. А поки трамвайчик встигав доплисти з одного берега до іншого, можна було не раз отримати «погони» на згадку, звісно, якщо карти лягли не на твою користь. Місцеві та херсонські новини обговорювалися голосно й до найменших подробиць. Після такої поїздки місцеву газету можна було вже й не купувати, усе найцікавіше пасажири розповідали одне одному просто на борту. А коштувало це веселе задоволення всього 35 копійок. Тоді звичайна поїздка, а сьогодні, ціла історія, яку згадуєш із посмішкою. І, мабуть, найцінніше, що залишилося від тих трамвайчиків, не сам маршрут, а атмосфера тієї епохи, яка назавжди залишилася десь там, на річці, серед знайомих берегів, сміху, карт і голосів пасажирів.
Марина Поліщук
Ян Ярчук
