Дарина Лапіна
Зрозуміло, що Віткофф бреше. щастя, що на початок широкомасштабного вторгнення, коли ми були найбільш вразливі, при владі не було Трампа.
Спецпредставник США з питань Близького Сходу Віткофф назвав переговори з Путіним «переконливими» та заявив, що очільник Кремля прагне «стабільного миру».
***
Життя перемагає!!!
Херсон знов квітне, знов в яскравих фарбах весни, ніби й не було тих квітневих заморозків й снігу на тюльпанах, деревах, розквітлих кущах.
З великою жагою до життя рослини зустрічають схід сонця, аби наповнитися силою, енергією, щоб її дарувати людям! А таке просторе та синє небо буває лише на півдні України.
***
У Херсоні немає безпечних місць. Зараз все частіше “прилітає” навіть у райони, які вважалися більш менш спокійними.
Якщо дозволяє безпекова ситуація, ліквідація наслідків обстрілів з боку російських терористів розпочинається невідкладно.
***
Проїхався по Херсону. Ну, не знаю… Якщо це називається “закрите від дронів небо над Херсоном”, то я не уявляю, що таке “відкрите небо”. Тут скиди з дронів схожі на рясний дощ у сонячний день. Ні, це не дощ, це – злива!!!
Четвертий рік вже триває смердюча війна брехливих заяв: Трамп заявляє, що ми на якомусь порозі чогось важливого, Уіткофф заявляє, що треба віддати вбивцям п’ять областей разом з людьми, Зеленський каже, що ми близькі до миру як ніколи і у нас власних ракет, далекобійних дронів, гаубиць, РЕБів – ну, просто нема куди дівать, а голова ОВА Херсонщини запевняє, що небо над Херсоном надійно закрите від дронів. А звідки ж тоді падають гранати на голови херсонців?
***
Київська область. Вчора був проїздом і коли побачив — закляк. Це село було в окупації 3 роки тому. Окупація близько 37 днів. Напис «діти» — попередження окупантів, що в будинку є діти. І ось так писали на парканах, щоб не провокувати і не повідомляти вголос чи не виходити на вулицю.
Пройшло 3 роки.
Напис досі є. І тільки в цьому селі таких я бачив кілька. Можливо люди виїхали, можливо загинули. Ми не знаємо.
Але ці написи — як шрами. Нагадують про минуле.
І про теперішнє на моїй рідній Херсонщині, де окупація триває вже більше 3 років. А також на великій частині рідної України.
Дивлюсь на цей напис і зʼявляються сили. Продовжувати робити те, що роблю.
Марина Поліщук
