Ян Ярчук
«Полон вбиває», «Зниклі безвісти – не цифри та не статус, а безцінні життя», «Більше не бачу світ красивим, доки ти в полоні», «Моє єдине бажання на свята – їхня свобода» …
З такими написами на картонках одесити та жителі області вийшли у центр міста 4 січня. Цього дня в Одесі відбулася перша у 2026 році мирна акція на підтримку військовополонених і зниклих безвісти. Втім, для Одеси це не разова подія – подібні акції в місті проходять щотижня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я стою за всіх»: в Одесі декілька сотень людей зібралися на мирну акцію на підтримку військовополонених (фото)
Десятки людей збираються, аби стати голосом тих, хто не може говорити сам. Акція триває близько години — це година тиші, яка не потребує слів. Перехожі зупиняються, читають написи й іноді стають поруч, хтось – просто проходить повз.
Серед учасників – рідні полонених і зниклих безвісти військових, волонтери, небайдужі містяни й жителі області, які щонеділі долають десятки кілометрів, щоб долучитися до акції.
Особливо щемно, коли до акцій долучаються ті, хто вже повернувся з полону.
Приєднуються й іноземці, які нині перебувають в Одесі й приходять підтримати українців.
«Гривна» поспілкувалася з декількома учасниками акцій. Далі – їхні коментарі.
«Навіть година вашого часу важлива»
Вероніка, переселенка з Генічеська, переконана, що подібні акції важливі не лише для того, щоб перехожі побачили й почули, а насамперед для рідних полонених. Вона говорить, що для них надзвичайно важливо відчувати, що вони не самі зі своїм болем. І коли поруч просто стоїть незнайома людина, хоча б одну годину – це вже підтримка.
Дівчина приходить на акції не вперше і згадує одну історію, яка закарбувалася у її пам’яті:
«На одній з акцій я познайомилася з жінкою, яка чекала сина з полону. Вона зовсім нічого про нього не знала: де він і як. Але розповіла мені про сина, як вона його любить і дуже чекає. Тому всім, хто каже, що акції не мають сенсу, я відповідаю: він є. Навіть година вашого часу, вашої підтримки важлива для тих, хто чекає. Я тоді не запам’ятала ім’я тієї жінки, але запам’ятала її безмежно сумні очі та руки, які міцно тримали фото сина. А згодом, десь через пів року, уже на іншій акції, я зустріла хлопця, який щойно повернувся з великого обміну «1000 на 1000». Як виявилося, це був син тієї самої жінки. Моя радість була безмежною».
Про них не забули
Одеситка Віра приходить на акції щоразу, коли має змогу. Дівчина займається творчістю і паралельно долучається до проведення зборів на підтримку військових.
«Наші військовополонені, зниклі безвісти, цивільні бранці потребують, щоб про них пам’ятали. Коли Україна повертає полонених, дуже важливо, щоб вони побачили: усе, що їм говорив ворог у полоні — що про них забули, що вони нікому не потрібні — це брехня. Ми точно можемо знайти годину часу, щоб бути голосом тих, хто щодня переживає це пекло», – переконана дівчина.
«Весь мій народ перебуває у полоні»
Азіза — кримська татарка, живе на Одещині з 2020 року. Вона пише картини, створює музику й перформанси на підтримку військових. Дівчина розповіла «Гривні», що майже щотижня приїжджає до Одеси з області, аби взяти участь в акції:
«Я родом з Криму. І для мене тема полонених дуже близька, бо весь мій народ перебуває у полоні. Так, це звісно різні речі. Але у полоні, так само як і в Криму, – ти з кожним днем ніби далі від України. Саме тому важливо говорити про це! Про полонених, про Крим, про тих, хто не має можливості сказати за себе. І наші кримські люди ув’язненні в російських таборах».
Тож такі щотижневі акції – це не просто зібрання. Це нагадування: не можна бути байдужим, не можна мовчати.
І допоки хтось чекає обміну, одесити виходять, щоб чекати разом.
Фото: «Гривна»
Дарина Лапіна
Марина Поліщук
