Литовець Жигімантас прибув в Україну в перші тижні повномасштабного вторгнення Росії. Чоловік, який мав за плечима військовий досвід, вирішив вступити до іноземного легіону та боронити нашу країну від російської навали. Від початку він навчав воєнній справі українців, але згодом вирішив іти на передову. Зараз воює на Херсонському напрямку. З литовським будівельником, який залишив удома чотирирічного сина, батьків, роботу, щоб захищати Україну, поспілкувалися кореспонденти «Суспільного».
Жигімантасу – 25 років. Він служить на Херсонському напрямку, у 124-й бригаді ЗСУ. 9 місяців він проходив службу в литовській армії, після чого підписав контракт на два роки. Коли Росія вторглася в Україну, одразу ж вирішив іти на війну.
«Уже на початку війни я думав про те, що президент Зеленський оголосить про формування іноземного легіону. І вирішив, що я буду одним із перших. Я чекав на цей момент. І як тільки оголосили, що західні військові можуть приїжджати воювати за Україну, то сумнівів не було. Залишив роботу та з другом приїхали сюди», — розповів Жигімантас.
Війна відчувалася далеко від театру військових дій. Уже на кордоні литовці зрозуміли, якою напруженою була обстановка в Україні наприкінці лютого-початку березня.
«Коли тільки під’їжджали до кордону Польщі та України, уже тоді було таке дивне відчуття… Вразило, що на кордоні багато людей, поліції, військових. Проїжджаєш кордон — через кожен кілометр блокпости. Такого не побачиш в країні, де немає війни. Це було так, що ти знаєш, що ти вже на війні, ти вже розумієш, що тут небезпечно. Коли під’їжджали до Львова, то теж перевірка документів, дивні питання, чи є зброя, куди їдете, мета поїздки. Це вже незвично, розумієш? Такого під мирним небом не побачиш», — продовжує військовий.
Жигімантас почав навчати українських військовослужбовців. Але за два місяці зрозумів, що це – не його покликання, і вирішив іти в бойовий батальйон, на передову.
Підрозділ був спрямований на Херсонський напрямок. Важкі бої, виснажливі обстріли, поранення – Жигімантас разом із побратимами обороняли Миколаїв від подальшого просування російської армії.
«Ми тримали позиції, по нас стріляли, працювала арта й фосфор, міномети, танки, а в нас не було навіть як відповісти. Ми сиділи та тримали позиції, щоб вони не пішли глибше в бік Миколаєва. У самому штурмі Херсона ми не брали участі. Ми просто були десь в тилу, чекали як підкріплення. Я отримав поранення. Мене відвезли на лікування. Майже два місяці я лікувався. Хлопці працювали», – згадує Жигімантас.
Поруч із ним боронять Херсонщину ще троє литовців. Друзів же набагато більше. За час війни бригада стала бойовим братством.
«Запам’яталося, як ми знищили один танк уже вночі, ми потрапили в засідку. Нас страшно обстрілювали, і вже думали, що нам кінець. Двоє з групи отримали контузії. У мене тут тепер чимало товаришів. Коли ти ділиш з ним один окоп і коли ти потрапляєш під обстріл, то тут уже є справжні друзі. І найкращі колеги, вже як родина ми», – поділився Жигімантас.
У штурмі Херсона його бригада не брала участі, хоча в місто заходили як розвідувальна група. Місцеві розповіли, що звільнення відбулося дуже швидко і більшість не повірила в те, що ЗСУ вже в Херсоні.
«Цивільні кажуть, що вони заснули з росіянами, а прокидаються – бачать: українські солдати. І є такий жарт: заснули з орками, а прокинулися із ЗСУ. Люди радіють. Не знають, чи може орки перевдяглися у форму ЗСУ, інколи не довіряють. А так – раді всі», – пригадав розмови з місцевими жителями Жигімантас.
Херсон – під постійними обстрілами російської армії. Востаннє, коли Жигімантас був у місті, то бачив у очах людей напругу й страх. Утім, радіє ставленню до військових: цивільні люди пропонують допомогу, завжди в магазині пропускають поза чергою.
«Відчуваю напругу. Люди всього бояться, атмосфера така дуже важка. Це зрозуміло, адже там зона передової. В очах людей можна побачити цей страх. Напружена ситуація. Приємно, коли їдеш у Херсон, ідеш у магазин і люди просто без черги пропускають, бо ти військовий. Це дуже приємно», – говорить литовець.
Друзі Жигімантаса змирилися з його рішенням воювати за Україну й підтримують. Батьки ж понад усе хочуть, щоб він лишився живим і повернувся додому.
Із чотирирічним сином Жигімантас підтримує відеозв’язок і не розповідає йому про війну та де він зараз. Молодий тато мріє повернутися до рідних, але найбільша його мрія зараз – перемога України в цій війні.
«Україна бореться не лише за свою свободу, а й за свободу всієї Європи. Я, як громадянин Європейського Союзу, думаю, що це обов’язок. Цим самим я не напряму захищаю Литву, свою батьківщину. Перемога — це моя велика мрія. А потім буду думати далі. Основне завдання зараз – наближати перемогу», – сказав Жигімантас.
Фото надав Жигімантас, військовослужбовець 124-ї бригади ЗСУ
Тэги: