Теплі спогади про мирний Херсон: за чим сумують херсонці

Херсонці, де б вони не були – в обстрілюваному місті або далеко за його межами – тримають спогади про рідне місце у серці й діляться ними зі своїми друзями у соцмережах. «Гривна» зібрала декілька теплих спогадів земляків, щоб читачі могли розділити з авторами дописів приємні спогади й згадати щось своє.

Краще літо на Ковші

Євген Мойсеєнко ділиться спогадами з дитинства:

Фото з фейсбук сторінки Євгена Мойсеєнка

«Ковш. Літо, що залишилося назавжди. Херсон. Кіндійка. Мені 12 років. Початок. Ми щойно переїхали до Херсона. Район, який у народі звуть Кіндійкою, а офіційно – Антонівка. Батьки купили будинок, бо мама завжди мріяла жити в Херсоні. Все було новим, але чомусь таким рідним.
Саме тут почалося моє справжнє літо. Літо, що залишилося зі мною назавжди. Головне місце тоді – Ковш. Хто місцевий – той зрозуміє. Це була ділянка Дніпра, де швартувалися баржі та розвантажували пісок. Цілі гори – справжні піщані піраміди. Ми, пацани, дерлися на них, як на Еверест, а потім з розгону – бум! – у воду. Вода… Вона була така чиста, що, як казали, можна було покласти газету на дно і читати, не витягаючи її з води. І це не вигадки – ми самі проводили такі експерименти. Ми стрибали з барж, хоч нас і ганяли звідти. Але для нас це був літній ритуал, як купання у святому джерелі. Саме там я навчився плавати. Метр за метром – на глибину і назад. Без інструктора, без надувного круга. Лише ти й річка. А потім – сонце, пісок, кавуни – холодні до ломоти в зубах. Ми годинами тримали їх у воді, доки вони не наливалися прохолодою. Персики – стиглі, соковиті – текли по руках. Одяг сох прямо на нас. А ми сиділи на піску босі, засмаглі, вільні.
Телефонів у нас не було. Але кожен кадр того літа в моїй пам’яті. Як друг пірнає й зникає у блискучій воді. Як пахне кавунова шкірка і гарячий пісок. Як десь у далині гуде баржа.
Якщо хтось запитає мене, коли я був по-справжньому щасливий, я скажу: у 12, на Ковші з соком персика на долонях і сонцем на плечах. І з присмаком херсонського кавуна».

Безтурботне минуле

Дементій Білий згадує, як подорожували спонтанно та душевно:

«Безтурботне минуле. Кожного ранку Фейсбук знаходить сховані на далеких серверах якісь приємні моменти з нашого життя. Витягує ті спогади перед твої очі. А потім тихенько запитує: може покажеш, як десять років тому було тихо, сонячне та мирно. Як всім нам було добре? Як ми могли раптово сісти в мікроавтобус із друзями й поїхати на лівий берег – на кордон між пісками та лісами. І провести на тому кордоні безтурботний день. Лежати на піску. Дихати сонцем. Дивитися в небо. Посміхатися один одному. Хоча, війна вже йшла понад рік, але нам чомусь здавалося, що та війна десь далеко. І ніколи до нас не прийде».

На чужині бракує великої води

Олена Мазур сумує за рікою та широкими вулицями:

«Херсон… Чого мені бракує, де б я не була? Великої води, бо річка – то не потічок, то розлив на кілометр, широких прямих вулиць (ну, ок, рідна Забалка з балками – то виключення), дерев вздовж всіх вулиць таких щільних, що перетворюють центральні вулиці на зелені тунелі, неспішного променаду від залізничного вокзалу до набережної спекотним літним вечором…».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Один із символів міста: херсонці – про подальшу долю зруйнованої будівлі ХОДА

Згадаємо наш Острів

Жителька мікрорайону Острів Марина Король пропонує віртуальну прогулянку:

Фото з фейсбук-сторінки Марини Король

«А давайте згадаємо наш Острів! Я пам’ятаю наші жовтенькі автобуси 3, 6, 15. А ще тролейбуси 3, 4, 7, 13. Наші три школи: новенька № 57 розпочала свій відлік у 1991 році. Моя старшенька пішла у перший клас в нову школу. А скільки у нас було дитсадків, я навіть не знаю, чимало. Два новеньких побудували на нашому новому Острові. Магазинчиків теж було достатньо: «Корабел», здається 16-й – ми так називали, з іншої сторони – кооперативний, які ковбаски там були смачні, а збоку – хлібний… Свій торговий центр: внизу – продуктовий, на 2-му поверсі – промтовари, а під сходами – фотографія. А яка гарнюня була наша «Бригантина», коли її тільки побудували. Будинок побуту, аптеки, перукарні… Свій кінотеатр «Мир». Кафешки: «Асоль», «Русалочка», «Бодрість». Там, де зараз «Велмарт», був спочатку теж 2-х поверховий магазин. Зверху навіть меблі продавали. І хліб пекти почали саме в цьому магазині, який же був смачнющий той кирпичик. Класний стадіон біля школи, навіть концерти там бували. Один раз нас запросили з балкона подивитися і послухати «Форум».

І наша Ракета, то взагалі для нас класика. А зелений невисокий парканчик навколо старого Острова, через який йшов полив зелених газонів. Тому навіть влітку було так свіженько і так добре було гуляти з колясками. Яхтклуб з класними яхтами, регатами, причали. Байдарки на Кошевій і не тільки. І гарні стрункі дівчата на конях. І тоді було все життя попереду. А зараз вже розумієш, що більша частина вже позаду. Але це зовсім не означає, що життя нам не цікаве. Дуже цікаве, але таке зараз непередбачуване».