Збройні сили України вже звільнили від російського агресора десятки населених пунктів у Херсонській області. Танкісти окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка разом з іншими Силами оборони не зупиняються ні на мить, щоденно наступають та вибивають російську ворожу армію з української землі.
Кореспондентам АрміяInform вдалося поспілкуватися з воїнами про контрнаступ українських військ та їхні бойові будні.
За словами військових, майже кожного дня вони відсікають спроби ворога проводити контрнаступальні дії, дрібні групи ДРГ противника, завдяки чому інші підрозділи просуваються на інших напрямках.
Але у ворога мало шансів, особливо коли танковими ротами командують герої нескореної України.
- Зараз на Херсонському напрямку відбувається просування наших підрозділів. На лінії розмежування напружений період, адже противник на певних напрямках загнаний у кут та шукає будь-якої можливості прорватися, — розповідає командир танкової роти бригади, Герой України, з позивним Демон.
Позивний Демон
За словами командира іншої танкової роти бригади, також Героя України, на псевдо Пісня, звільняючи населені пункти на півдні України, наші воїни використовують тактику контрнаступу, схожу на ту, яка була на Харківському напрямку.
- Звільняючи село Давидів Брід, наші війська оточили населений пункт і взяли противника у вогневий мішок. За такої тактики противник бачить оточення і починає здавати населені пункти, — розповідає Пісня.
Позивний Пісня
У перервах між боями танкісти намагаються якнайшвидше полагодити свої панцирники, щоб наступного дня вони вже були готові гасити російську нечисть. Військові механіки постійно працюють над двигунами, трансмісіями, електрообладнанням та системами озброєння гусеничної техніки.
- Механіки для техніки — те саме, що медики для людей. Вони тримають наші машини в бойовій готовності та дарують їм друге дихання, — розповідає танкіст із позивним Нємєц.
Танк, який лагодили військові, учора брав участь у бою і був пошкоджений — у нього пробитий ресивер.
- Цей красень працював на закритих вогневих позиціях, але машину все ж пошкодило. Пробитий ресивер тепер перешкоджає веденню вогню, адже він призначений для того, щоб порохові гази виходили назовні. З таким пошкодженням під час бою ти можеш зробити максимум три постріли, після того екіпаж випригуватиме із танка через сильну задимленість, — додає Нємєц.
Позивний Нємєц
Важковаговики працюють з таким навантаженням, що не витримує і починає рватися навіть залізо.
- Вибухи поряд із машиною впливають як на екіпаж, так і на панцирник. Тут ось хлопці знімають трубку, яку розірвало від зависокого тиску. Але завдяки тому, що ми маємо кваліфікованих ремонтників, сьогодні всі пошкодження будуть усунені, завтра танк піде у бій, — каже механік-водій з позивним Ангел.
Позивний Ангел
На позиціях українських військових вже наповну триває підготовка до зими. Хлопці облаштовують укриття і утеплюють свої житла, встановлюють буржуйки, запасаються дровами.
- Сани треба готувати влітку, а точніше восени. Зараз нормально підготуємося, ніякий мороз не буде страшний, — говорять танкісти.
Далі вирушаємо на місце, де танковий екіпаж відпочиває перед боєм, їдемо степовими дорогами півдня, проїжджаючи вщент зруйновані села. Навколо нікого, навіть тварини та птахи повтікали від постійних вибухів та обстрілів. Зруйновані будинки, а на дорогах та в полях біля села видніються воронки від бомб, стирчать нерозірвані ракети від «Градів» та «Смерчів».
- Так окупанти реагують на успіхи українських військових та мстиво продовжують обстрілювати населені пункти у Миколаївській та Херсонській областях, — розповідає Нємєц.
Дорогою раптом помічаємо, що горить село. Росіяни вчергове випустили смертоносний салют по одному з населених пунктів на Херсонському напрямку. Ці заборонені запалювальні боєприпаси в небі на вигляд нагадують салют, але як тільки снаряди торкаються землі, то спалюють все живе вщент. Залишають по собі тільки обгорілі капсули від снаряду, руйнування і смерть.
Часто ці запалювальні снаряди помилково плутають з фосфорними. На перший погляд, їх принцип дуже схожий, але у фосфорних боєприпасів коло ураження більше. Фосфорні небезпечні тим, що можуть уразити більшу площу, навіть ті об’єкти, які не були головною ціллю. Запалювальні ж виготовлені з магнієвого сплаву та б’ють точково. Утім, точно вирахувати, куди вони попадуть, неможливо.
Нарешті дістаємося наших танкістів. Переводячи дух після чергового виїзду, вони похапцем їдять свій чи то обід, чи то вже вечерю, показують свої машини й хизуються: «Міцні наші коробочки. Танк їде — русня боїться». Розповідають про трофейний, колишній російський, який вже розібрали на запчастини.
Також захисники розповідають, що в них не колектив, а така собі невеличка родина.
- Тому ми й згуртованіші. У разі, коли в машині бодай одна людина не буде зацікавлена у певних діях, то жодної згуртованості екіпажу не досягнути. Важливо, щоб люди між собою добре взаємодіяли, — розповідають хлопці.
Через декілька хвилин розмови з нашими військовими знову лунають кілька потужних вибухів. Танкісти, навіть оком не моргнувши та завершуючи свій обід, починають збиратися.
- За звуком схоже на «Піон», метрів 200 звідси прилетіло. Розізлили ми їх сьогодні, ну й нехай. А нам час їхати, робота чекати не буде, — коментують воїни.
Танкісти поміж собою жартують, що ефективність своєї роботи вимірюють саме у такий спосіб: якщо у відповідь прилітає, значить попрацювали гарно й потрібні цілі знищили.
А після кожного свого бою завжди дякують своїм важковаговикам, адже вважають танк своїм побратимом. Вони кажуть, що кожен танк має свій характер, так само ненавидить окупантів та наближає нашу перемогу.
Часу на відпочинок завжди мало, але хлопці невтомно продовжують нищити окупанта. Навіть приємні моменти відбуваються «на льоту».
- Де всі? «Працюють», — спокійно відповідає танкіст Котяра, до позицій якого довелося добиратися більше години. — У боях за ці місяці вже два танки мої знищено. Зараз готую третій, бо потрібно долучатися до побратимів, продовжувати нищити русню.
Позивний Котяра
На запитання про його роботу хлопець сором’язливо відповідає «Та нищимо їх». Навіть орден «За мужність» III ступеня, який Нємець особисто привіз, щоб вручити герою, Котяра отримав та продовжив перевіряти свою машину. Замість плацу — капонір, урочисту мить із Котярою розділили тільки два побратими з екіпажу, бо всі інші «працюють».
Та й немає часу на ті урочистості, бо такі вони, сучасні герої вільної України — згуртовані, вмотивовані, невтомні.
Тэги: