Ян Ярчук
Виїжджаючи з окупації, українці рятували не лише себе. Люди рятували й пам’ять і цінності – сімейні фотографії, ікони … А ще — рушники й вишиванки.
Одна з таких історій — про майстриню і вчительку з Херсонщини Тетяну Столковську – розповідається у сюжеті Суспільне Хмельниччина.
Після повномасштабного вторгнення Тетяна Столковська разом із родиною вимушено залишила Херсонщину й переїхала на Хмельниччину.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми вдягали вишиванки і “вишивали” перед окупантами – мозолили їм очі». Історія спротиву херсонки
Виїжджаючи з окупації, жінка рятувала свої вишиті рушники. Вона говорить, що боялася, що окупанти не пропустять, тому ховала їх:
«Боялася, що можуть не пропустити. Склала так, щоб не було видно вишивки. Поклала у прозорий пакет, щоб було видно, ніби то білизна. Тісно спакувала. З того пакета не висипали. Пакет висипали з сумки, а з пакета не висипали. І ніхто не бачив, що це рушники».
Вже на Хмельниччині жінка знову повернулася до вишивки, також навіть опанувала десятки давніх технік.
Майстриня вишиває не лише сорочки, а й рушники. За її словами, у кожному орнаменті – історія про рідний дім, степи Херсонщини. Також використовує стародавні й сучасні символи.
Пані Тетяна принципово не вишиває з поганими думками, а також коли хвора чи пригнічена. Адже вірить, що енергія майстрині «зашивається» в полотно, тому вона має бути гарною і позитивною.
«Вишиваю це лише тоді, коли гарний настрій та з хорошими думками, щоб позитивна енергія «зашивалася в сорочку», для оберега захисника», – говорить херсонка.
Жінка чекає і мріє про повернення на Херсонщину, а поки – продовжує створювати нові роботи та планує вишити колекцію з картою України.
Сьогодні таких історій – сотні: про рушники, сховані між речами, і про вишиванки, які проїжджали блокпости, і були врятовані з окупації разом із людьми.
Фото: Суспільне Хмельницький
Дарина Лапіна
