Марина Поліщук
«24 серпня 2022 року я вдягла свою гарну вишиванку, сіла на велосипед і поїхала вулицями Херсона. Спочатку їздила у своєму мікрорайоні, потім – у центрі міста. Херсонці підходили до мене й дякували», – розповідає херсонка Наталія Кулеба про свій пасивний, як вона каже, спротив окупації.
До війни жінка працювала в редакції газети «Гривна». Це дуже активна людина, яка за будь-яких обставин залишається оптимістом і своїм позитивом уміє зарядити всіх оточуючих. Тож і в колективі наша Борисівна – мов яскравий промінчик: завжди усміхнена, сповнена енергії і дуже колоритна. А її чудові вишиванки, червоне намисто та чиста українська мова, якою вона послуговується в Херсоні завжди і всюди, промовисто засвідчують життєве кредо жінки: «Я – українка, і я пишаюся цим».
Наталія Кулеба тримає один із випусків всеукраїнського літературного часопису «Дебют-газета», який виходив у Херсоні до війни. Фото з архіву редакції
Тож не дивно, що після повномасштабного вторгнення РФ та окупації Херсона рідні вмовляли пані Наталію виїхати з міста – бо знали її позицію, що вона ніколи не зрадить собі, а навпаки, чинитиме спротив.
Власне, так і вийшло. Покинути рідне місто херсонка відмовилася навідріз – залишилася вдома удвох із кицькою:
«Я сильно не хотіла виїжджати. Мене й брат кликав, і діти. А в мене було таке відчуття, що я великими чоботями вгрузла в цю землю і не можу – не хочу! – звідси вириватися».
«Ми чинили пасивний спротив, ми були дуже наглі…»
На початку березня минулого року, після окупації, Наталія Кулеба з подругами ходила на мітинги. Жінка не боялася підходити близько до окупантів і в очі їм висловлювати все, що про них думає – вони мовчали у відповідь.
«Але потім вони почали нас гнобити. Почали кидати в натовп шумові гранати. Одного разу мене витягували звідти – я задихалася від диму. Після цього вирішила не створювати більше проблем людям і перестала ходити на мітинги», – розповідає херсонка.
На мітингу в Херсоні на початку березня 2022 року. Усі фото надала Наталія Кулеба
Але й сидіти тихо собі вдома жінка не збиралася – вирішили з подругою мозолити очі окупантам. Знайшли вдома два старі автентичні вишиті рушники, віднесли до кравчині, і та пошила їм сукні, поєднавши з лляною тканиною.
«І от ми в цих сукнях-вишиванках “вишивали” на бульварі Мирному перед рашистами. Спеціально ходили мозолили їм очі. Вони на нас дивилися, а ми були дуже наглі. Ми нагло дивилися їм в очі з гордо піднятими головами.
Ми сідали на лавочку на бульварі й пили каву. І якось вони приперлися компанією, стали неподалік від нас теж пити каву. То ми їх так свердлили очима, що вони навіть відійшли. А потім один вирішив викинути в смітник стаканчик. Я підвелася і перегородила йому дорогу, відштовхнула його – якось імпульсивно так вийшло. Він, правда, нічого мені не сказав», – каже пані Наталія.
Ті самі сукні-вишиванки, в яких пані Наталія та її подруга мозолили очі окупантам
Вона згадує ще один випадок, коли на одному з херсонських базарів зустріли ватагу російських військових з автоматами – вони набрали овочів і йшли назустріч:
«А мене як понесло наче, на весь голос кажу подрузі: “О, дивися, руський мір у гості прийшов! З автоматами й з овочами!”. І пішла собі далі. А вони так стали, повернулися і довго дивилися мені вслід. Подруга дуже перелякалася, у неї навіть нервовий тік почався, каже: “Наташка, ну ти даєш, мовчи вже”».
Однак мовчки спостерігати, як окупанти господарюють у місті, жінка не могла. Проходячи повз них, завжди голосно розмовляла українською мовою – щоб вони її чули. На запитання, чи не було їй страшно так поводитись перед озброєними військовими, відповідає, що відчувала до них злобу, ненависть, огиду й презирство – але геть не страх.
«Я не могла дихати одним повітрям із ними. Коли проходила повз – затамовувала подих, вони мені смерділи», – каже.
Таку ж огиду відчувала й до російських грошей. Лише раз довелося взяти їх у руки – діти змусили купити російську сім-картку, щоб знати, як у мами справи, коли окупанти вимкнули український зв’язок у Херсоні.
«Мені прямо руки пекло – було таке нервове відчуття, коли я той єдиний раз взяла їхні гроші», – згадує жінка.
Влітку фольклорний ансамбль «Херсонські молодички», в якому багато років співає Наталія Кулеба, збирався у неї в квартирі на 7 поверсі. Відчиняли всі вікна й балкони та співали гімн України, «Червону калину», українські народні пісні. А внизу на лавці сиділи колаборанти…
«Бо в мене під’їзд майже весь – зрадники, – каже і додає, що дивом ніхто не доносив на неї. – Сама дивуюся, що мене не чіпали. Значить, мені ще треба жити, ще потрібна я на цьому світі».
«А 24 серпня, у День незалежності, одягла свою гарну вишиванку, сіла на велосипед і поїхала вулицями Херсона. Спочатку їздила у своєму мікрорайоні, потім – у центрі міста. Херсонці підходили до мене й дякували», – продовжує далі Наталія Кулеба.
Опір, який чинила ця смілива жінка разом із подругами під час окупації Херсона, вона сама називає пасивним спротивом і пояснює:
«Хоча б тим, що ми залишалися в місті, своєю присутністю ми показували, що це – наша земля».
Відстоювати своє місто, своє житло, своє майно – такою була причина, чому херсонка не виїхала. І мова не про матеріальні цінності:
«Я піймала себе на тому, що я буду відстоювати своє майно і майно своїх дітей, онуків. Не через те, що його шкода, – зовсім ні. Просто це все – наше життя. Як можна його комусь віддати?»
Щоправда, з певним майном готова була розпрощатися і навіть приготувала заздалегідь – на випадок, якщо окупанти прийдуть до неї додому нишпорити.
«У сина в гаражі був унітаз старий – важкий, з бачком. Я приготувала його, перетягла й поставила на видному місці. Думаю, якщо прийдуть, то я їм скажу: “Ось, я вам унітазик приготувала, беріть, вам пригодиться!”» – зі сміхом згадує жінка.
На щастя, не прийшли.
На площі Свободи після деокупації Херсона, листопад 2022 р.
«Ми заснували власний бренд “Зроблено в окупації”»
Волонтерити Наталія Кулеба почала задовго до повномасштабного вторгнення – плела сітки тоді ще для АТО та ООС на Донбасі. Після звільнення Херсона продовжила волонтерську діяльність у громадській організації «Справа громад», яку очолює депутатка міськради Оксана Погомій.
«Ми плетемо сітки, роздаємо гуманітарку, випікаємо хліб. Збираємо гроші – уже купили квадрокоптер Mavic, прилад нічного бачення, на пікап зібрали, на цифрові рації. Для ТРО купуємо цвяхи, молотки, скоби, плівку.
Приходить, наприклад, одна наша волонтерка, у неї син служить – треба йому Mavic. Ми швиденько самі скинулися, потім люди добавляють на картку чи “на банку”.
Нещодавно аптечки збирали, хлопці попросили – ми їм сітки плели, коли вони під Херсоном стояли, 34 сітки сплели. Вони були поранені в Херсоні, і в них згоріли аптечки їхні. Тож ми зібрали їм нові аптечки», – розповідає пані Наталія.
До волонтерів із подарунками завітав відомий український письменник-казкар Олег Гавріш, березень 2023 р.
Громадська організація також має власну автономну пекарню – випікають дуже смачний хліб, по 600 буханців у день! Слава про хліб рознеслася швидко по місту. Цей хліб завозять на блокпости, його беруть різні організації, ОСББ, і просто люди приходять беруть. Іноді на свята волонтери готують якісь смаколики, теж людям роздають.
А під час окупації члени організації збиралися кожної п’ятниці в кафе на Суворова – просто поговорити, побачитися, поділитися інформацією. Так було місяця півтора, каже жінка. Потім за волонтерами почали слідкувати, і вони припинили ці зібрання.
«Я запитую в Оксани Погомій, що ж робити далі, бо збожеволіти можна від бездіяльності. Вона каже – ти мотанки робиш, от і роби їх далі. І я почала робити невеличкі ляльки-мотанки, обереги. Зараз вони користуються великим попитом, наші бійці їх охоче беруть. А під час окупації дарувала всім нашим із громадської організації, вони брали своїм друзям, знайомим. А потім Оксана каже – давайте заснуємо свій бренд “Зроблено в окупації”», – ділиться жінка.
Ляльки-мотанки пані Наталії
Майстрині-волонтерки почали виготовляти патріотичні прикраси, ляльки-мотанки, шили вишиванки. Деякі їхні вироби є тепер навіть у Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та генерала Дмитра Марченка.
«Люда, наприклад, наварила варення зі смородини. Я наробила великих мотанок – “На Перемогу Україні”, “На Перемогу Херсона”, “Розгнівана вишиванка” із піксельної тканини. Олена робить брошки з патріотичним вишитим вогником. А ще вона на маленьких подушечках вишиває карту України – навіть Залужному передала таку поробку, а він у відповідь передав нам фото, де сфотографований із цією поробкою. І Марченка Оленка застала на площі – і йому таку подарувала», – каже пані Наталія.
Волонтерська команда громадської організації «Справа громад»
Після деокупації Херсона громадська організація почала влаштовувати аукціони й продавати весь свій handmade. Зібрали вже таким чином 60 тисяч гривень для ЗСУ.
«Завтра знову піду до дівчат, знову продовжуватиму допомагати. Робота рятує – ми працюємо, не звертаючи уваги на обстріли, просто не думаємо про це. Воно летить, гримить, але у нас є своя справа, і ми її виконуємо», – каже смілива херсонська жінка Наталія Кулеба.
Публікацію здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Ян Ярчук
